м. Вінниця
15 червня 2020 р. Справа № 120/1071/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що отримала вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області № Ф-223-17 від 14.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 38285,27 грн. Із вказаною вимогою позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню частково, а саме по нарахуванню єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 06.02.2020 на суму 29293,44 грн., оскільки підприємницьку діяльність вона не провадила та не отримувала від неї доходу.
Ухвалою суду від 16.03.2020 залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяву.
У встановлений судом термін позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 14.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
12.05.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що згідно реєстраційних даних картки особового рахунку автоматизованих інформаційних систем, позивач на момент винесення оскаржуваної вимоги та в період з 06.09.2006 по 06.02.2020 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем у Бердичівському управлінні ГУ ДПС у Житомирській області. Тому, згідно облікових даних з інформаційної системи за позивачем рахується борг в сумі 38285,27 грн. відповідно до якого сформовано вимогу про сплату недоїмки № Ф-223-17 від 14.02.2020.
Відповідач вказує, що нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом в інтегрованій картці платника, виходячи з розміру мінімального страхового внеску. Тому вимога є такою, яка відповідає діючому законодавству, надіслана своєчасно, та була сформована у відповідності до наявної заборгованості на дату формування вимоги.
Крім того, Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Так, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464).
Таким чином, фактичне не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.
Крім цього, відповідач зазначає, що згідно з даними інформаційної системи Державної фіскальної служби, державну реєстрацію щодо припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було здійснено 06.02.2020, а тому, на момент нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску та винесення оскаржуваних вимог, позивач мав статус фізичної особи-підприємця.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просив здійснити розгляд справи за участю представника Головного управління ДПС у Житомирській області.
Ухвалою суду від 13.05.2020 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Частиною другою статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 06.09.2006 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем проведено 06.02.2020.
За обліковими даними з інформаційної системи за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.01.2020 на загальну суму 38285,27 грн.
Головним управлінням ДПС у Житомирській області сформовано вимогу №Ф-223-17 від 14.02.2020 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 38285,27 грн.
Не погоджуючись з даною вимогою та вважаючи її протиправною позивач звернулася до суду з цим позовом, в якому просить скасувати частково нарахування єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.01.2020 у сумі 29293,44 грн.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 1статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Положеннями частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У свою чергу, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивачка в період з 01.01.2017 була пенсіонером за віком або інвалідом та отримувала відповідно до Закону пенсію або соціальну допомогу.
Облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом (ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 даного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VІ).
З огляду на системний аналіз зазначених правових норм, суд дійшов до висновку, що починаючи з 01.01.2017, у разі якщо фізичною особою-підприємцем, яка застосовує спрощену систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом №2464-VІ. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Матеріали справи свідчать, що нарахування позивачу єдиного внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, що узгоджується з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ.
Законодавцем також передбачено обов'язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Але в будь-якому разі передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відтак, отримання доходу від підприємницької діяльності не є необхідною умовою для сплати єдиного внеску, оскільки ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено випадки, за яких сплачується єдиний внесок навіть у разі неотримання підприємцем доходу (прибутку).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449).
Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції №449).
Відповідно до пункту 3 Розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі №826/11623/16 від 11.09.2018 року.
Отже, з огляду на викладене, слід зазначити, що пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 передбачена можливість формування вимоги про сплату боргу, в тому числі й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що спростовує твердження позивача про надіслання відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) без вручення акту перевірки.
Відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску до моменту припинення підприємницької діяльності. У разі невиконання обов'язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску, органом доходів із зборів у відношення фізичної особи-підприємця - платника єдиного внеску, приймається вимога про сплату боргу недоїмки, яка є обов'язковою до виконання.
Крім того, положеннями ч. 16 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.
Отже, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідного запису, внесеного державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Аналізуючи доводи позивача щодо протиправності винесення оскаржуваної вимоги, суд зазначає, що позивачем не надано доказів того, що її підприємницька діяльність до 31.01.2020 була припинена чи зупинена.
Навпаки, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 06.09.2006 та перебувала на обліку як платник єдиного внеску.
Водночас, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача проведена лише 06.02.2020 за номером 23040060006005299.
Так, за обліковими даними з інформаційної системи за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.01.2020 на загальну суму 38285,27 грн.
Нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Тобто, вказана заборгованість виникла за період, коли позивачка була зареєстрована та здійснювала підприємницьку діяльність.
Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки позивач у період з 06.09.2006 по 06.02.2020 мала статус фізичної особи-підприємця, була платником єдиного внеску у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" то, відповідно, повинна була сплачувати єдиний внесок у визначений строк.
Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №240/9794/19 від 09.04.2020.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501).
Рішення суду у повному обсязі складено 15.06.2020
Суддя Комар Павло Анатолійович