вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
15.06.2020м. ДніпроСправа № 904/983/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального підприємства "Комунальник", смт. Магдалинівка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область
про стягнення неустойки, інфляційних втрат та трьох відсотків річних в розмірі 16 326,21 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання
Без виклику (повідомлення) сторін.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Комунальник" про стягнення неустойки, інфляційних втрат та трьох відсотків річних в розмірі 16 326,21 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору постачання природного газу № 3209/1718-КП-3 від 20.09.2017, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
18.05.2020 відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що Комунальне підприємство "Комунальник" є комунальною власністю територіальної громади Магдалинівської селищної ради. Основними суб'єктами наповнення рахунку за надані підприємством послуги являються заклади та установи бюджетної сфери. Надходження грошових коштів з приватного сектору становить лише малу частину. У зв'язку з тим, що фінансування бюджетних установ та організацій за рахунок коштів загального і спеціальних фондів бюджету прямо залежить від наявності коштів на відповідних реєстраційних рахунках державної казначейської служби. Комунальне підприємство "Комунальник" проводить розрахунки з позивачем при надходженні відповідних коштів на рахунок підприємства. Цей факт є основною причиною по якій підприємство вчасно не розрахувалось з позивачем.
Також відповідач звертає увагу на те, що його підприємство згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 року № 1730-VІІІ заключило з АТ "НАК "Нафтогаз України" договори реструктуризації заборгованості та забезпечує їх виконання.
11.06.2020 позивач надав до суду відповідь на відзив в якій зазначив, що посилання відповідача на особливості створення та діяльності підприємства жодним чином не може вважатись підставою для звільнення від відповідальності з урахуванням принципу рівності, принципу справедливості, добросовісності та розумності, гарантування рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання, принципу заборони недобросовісної конкуренції.
Стосовно залежності надходжень коштів від розрахунків бюджетних установ, позивач зазначає наступне. Відповідно до умов спірного договору постачання отриманий відповідачем природний газ використовується виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами. А відтак, стан розрахунків за отриманий природний газ залежить виключно від платіжної дисципліни підприємств -споживачів теплової енергії. Згідно вимог чинного законодавства кошти, що сплачуються бюджетними установами, спрямовуються на оплату за природний газ за іншими договорами постачання в автоматичному режимі із застосуванням рахунків зі спеціальним режимом використання та не мають жодного прямого відношення до спірних відносин.
Також позивач звертає увагу на те, що відповідач у разі порушення контрагентами строків розрахунків за теплову енергію, має проводити відповідну судову/позасудову роботу щодо стягнення як основного боргу, так і неустойки, нарахувань на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Проте, жодних доказів вчинення відповідних дій не надано.
Стосовно укладення договорів реструктуризації позивач зазначив, що згідно ст. 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопотсальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016 року.
Позивачем поставлений природний газ у період з листопада 2017 по березень 2018 року.
Таким чином, спірні відносини не підпадають під дію ст. 5 Закону. Сам лише факт укладення договорів реструктуризації (за іншими договорами поставки) жодним чином не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Строк розгляду справи, передбачений ст. 248 ГПК України, закінчується 24.04.2020.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору постачання природного газу, умов, строку поставки газу та строків оплати за поставлений газ, встановлення факту неналежного виконання відповідачем договору в частині своєчасної оплати за поставлений газ.
20.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке в подальшому змінило назву на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "Комунальник" (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу №3209/1718-КП-3 (далі - договір).
У відповідності до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ , що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (п. 1.2. договору).
За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію «країни) (п. 1.4. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 54,2 тис.куб., в тому числі по місяцях (тис.куб.м):
Місяць Обсяг Місяць Обсяг
Жовтень3,6Січень11,2
Листопад7,4Лютий10,3
Грудень10,3Березень8,4
IV кв. 2017 року 24,3І кв. 2018 року 29,9
Згідно п. 3.1. договору постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пункті приймання-передачі газу ПСГ в газотранспортну систему.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
У відповідності до п. 3.7. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузна/вузлів обліку природного газу.
Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про припинення такого не підписаного акта (п. 3.9 договору).
Пунктом 3.10 договору встановлено, що споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місці.
Кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показниками комерційних вузлів обліку природного газу відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 № 2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (п. 4.1 договору).
Ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. На дату укладення договору ціна на природний газ становить 4 942,00 грн. За 1000,00 куб.м (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України). До визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1.6.
У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін (п. 5.1. договору).
Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1 000 куб.м газу за цим договором на дату його укладення становить 7 907,20 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488, 64 грн. (п. 5.2. договору).
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається з сум вартості місячних поставок природного газу (п. 5.4. договору).
Згідно п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 7.1 договору споживач має право отримувати природний газ відповідно до умов цього договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором (п. 7.2 договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 до 31 березня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу газ на загальну суму 236 447,42 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с 22-26).
Як вбачається з матеріалів справи відповідач розрахувався за отриманий природний газ у повному обсязі, але з порушенням строку, встановленого пунктом 6.1 договору, про що свідчать наявні в матеріалах справи сальдова відомість та довідка по операціях позивача з відповідачем (а.с.27-28).
За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано пеню у розмірі 8 722,32 грн., 3% річних - 2 316,67 грн. та інфляційні втрати - 5 287,22 грн., що і є причиною виникнення цього спору.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на підставі наступного.
Пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано пеню у розмірі 8 722,32 грн. за період з 26.01.2018 по 25.10.2018.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 8.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
Відповідно до п. 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікованої ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок наданий позивачем, судом встановлено, що сума пені за період з 26.01.2018 по 25.10.2018, яка підлягає стягненню становить 8 722,32 грн.
В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
3% річних, що підлягають до стягнення за період з 26.01.2018 по 16.12.2018 становлять 2 316,67 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з квітня 2018 року по листопад 2018 року становлять 5 287,22 грн.
Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов судом не приймаються на підставі наступного.
В статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за спірним Договором і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі Державного казначейства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У відповідності до п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Таким чином, посилання відповідача на те, що фактично його фінансування прямо залежить від наявності коштів на відповідних реєстраційних рахунках казначейської служби та відповідач проводить розрахунки після надходження коштів з цих рахунків, не звільняє його від відповідальності за проведення невчасних розрахунків з позивачем.
Стосовно укладення договорів реструктуризації суд зазначає, що згідно ст. 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопотсальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016 року.
Позивачем поставлений природний газ у період з листопада 2017 по березень 2018 року.
Таким чином, спірні відносини не підпадають під дію ст. 5 Закону. Сам лише факт укладення договорів реструктуризації (за іншими договорами поставки) жодним чином не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 8 722,32 грн. - пені, 2 316,67 грн. - 3% річних та 5 287,22 грн. - інфляційних втрат.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Комунальник" про стягнення неустойки, інфляційних втрат та трьох відсотків річних в розмірі 16 326,21 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання - задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства "Комунальник" (451100, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, смт. Магдалинівка, вул. Комарова, буд. 41, код ЄДРПОУ 32447471) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 8 722,32 грн., 3% річних - 2 316,67 грн., інфляційні втрати - 5 287,22 грн. та витрати по сплаті судового збору - 2 102,00 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений статтею 256 ГПК України з урахуванням частини четвертої розділу Х "Прикінцеві положення" цього Кодексу.
Повне рішення складено 15.06.2020
Суддя Н.Г. Назаренко