вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"04" червня 2020 р. Cправа № 902/99/20
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Німенко О.І.,
у відсутності представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова,16-А, м. Київ, 01601)
до: Приватного підприємства "Атлант-М" (вул. Сербинівська,17, с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136)
до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про солідарне стягнення 421596,07 грн,
Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" подано позов до Приватного підприємства "Атлант-М" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 369240,73 грн.
В якості підстав заявлених позовних вимог позивач посилається на укладення з Приватним підприємством "Атлант-М" (відповідач 1) договору фінансового лізингу №2-17-207 ств-пл/723 від 07.12.2017, у забезпечення зобов'язань за яким між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (позивач) укладено договір поруки №725 від 08.12.2017 з ОСОБА_1 (відповідач 2).
У зв'язку з невиконанням відповідачем 1 умов договору фінансового лізингу №2-17-207 ств-пл/723 від 07.12.2017, позивач звернувся до відповідачів 1, 2 з позовом про солідарне стягнення з них 369240,73 грн заборгованості, з яких: 296158,63 грн - основного боргу, 38602,83 грн - пені, 3795 грн - інфляційних втрат, 30684,27 - 25% річних.
У відповідності до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України Господарським судом Вінницької області здійснено запит до Органу реєстрації Рівської сільської ради щодо реєстрації місця проживання та інших персональних даних, в т.ч. дати народження, що містяться в картотеці реєстраційного обліку про гр. ОСОБА_1 .
18.02.2020 на адресу суду від Рівського старостинського округу Жмеринського ОТГ надійшла інформація на запит, відповідно до якої підтверджено місце реєстрації ОСОБА_1 за вказаною у позовній заяві адресою, при цьому дати народження відповідача 2 не повідомлено.
Ухвалою суду від 24.02.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/99/20 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.03.2020.
02.03.2020 до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Щодо наявної в матеріалах справи заяви-повідомлення вих. №215 від 07.03.2020 про причини неявки у судове засідання за підписом директора СТОВ "Колос" ОСОБА_2 , то суд не надає оцінки такій заяві, позаяк СТОВ "Колос" не є учасником даного судового провадження.
За результатами слухання справи 10.03.2020 судом прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх. №02.1-34/1941/20 від 02.03.2020) як таку, що узгоджується з приписами ст.46 ГПК України, відтак ціна позову склала 421596,07 грн, з яких: 338966,76 грн - основний борг, 43423,49 грн - пеня, 3795 грн - інфляційні втрати та 35410,82 грн - 25% річних; підготовче засідання відкладено на 07.04.2019, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
Згодом, ухвалою суду від 07.04.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів з власної ініціативи суду на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України та відкладено підготовче засідання на 05.05.2020, враховуючи задоволення відповідного клопотання відповідача 1.
За результатами проведеного судового засідання 05.05.2020 за участю представника позивача суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.06.2020, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
20.05.2020 до суду надійшло пояснення позивача по суті спору щодо зарахувань здійснених Приватним підприємством "Атлант-М" платежів за умовами Договору фінансового лізингу №2-17-207 ств-пл/723 від 07.12.2017 з відповідними доказами погашень.
04.06.2020 через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи 04.06.2020 без її участі, відповідно до якого позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить позов задовольнити.
Відповідачі правом участі у судовому засіданні не скористалися. Останні про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином ухвалою суду, яка направлялася рекомендованою поштовою кореспонденцією. При цьому адресована Приватному підприємству "Атлант-М" ухвала суду від 05.05.2020 повернута на адресу суду із зазначенням причин повернення: "інші причини".
Окрім того, за результатами відстеження поштового пересилання зазначеної ухвали відповідачу 2 - ОСОБА_1 на офіційному сайті АТ "Укрпошта" встановлено, що відправлення повернуто за зворотною адресою: "інші причини".
Разом з тим, суд приймає до уваги, що Приватному підприємству "Атлант-М" про судове провадження у справі №902/99/20 було достеменно відомо, як підтверджується змістом клопотання останнього про відкладення розгляду справи (а.с.135-136, т.1), яке було задоволено відповідно до ухвали суду від 07.04.2020 у даній справі.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок вручення рекомендованих поштових відправлень, в т.ч. рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" врегульовано Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі Правила).
Із вказаних Правил надання послуг поштового зв'язку слідує, що невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, визначеному п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України. При цьому неотримання відповідачами ухвал суду є наслідком їх бездіяльності, оскільки таке направлення здійснювалося відповідачу 1 - за адресою місцезнаходження, що міститься у ЄДРЮОФОП; щодо відповідача 2, то направлення судової кореспонденції здійснювалося за адресою реєстрації, яку встановлено у відповідності до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.
Окрім того, суд зазначає, що ухвали суду у справі №902/99/20 офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі.
Відтак у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідачів про дату, час та місце слухання справи.
Окремо суд зауважує, що частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зокрема, за приписами п.2 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. При цьому учасники справи не позбавлені права та можливості брати участь у судових засіданнях, зокрема, й у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, як передбачено ч.4 ст.197 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву відповідачів на позовну заяву матеріали справи не містять.
Оскільки відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України. При цьому, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
07.12.2017 між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (Лізингодавець, позивач) та Приватним підприємством "Атлант-М" (Лізингоодержувач, відповідач 1) укладено Договір фінансового лізингу №2-17-207 ств-пл/723 (Договір), відповідно до п.1.1. якого Лізингодавець зобов'язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування Лізингоодержувачу на визначений у цьому Договорі строк не менше одного року.
За умовами п.4.2. Договору з моменту підписання Акту Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі, що включають:
- відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу (підп.4.2.1. Договору);
- комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого та другого лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження Договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього Договору (підп.4.2.2. Договору);
- комісію за супроводження договору в розмірі 11 (одинадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість (підп.4.2.3. Договору).
Лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження Договору сплачуються Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання Акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно. Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються Графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього Договору (п.п. 4.3., 4.4. Договору).
Згідно з п.8.3. Договору сторони домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25 % річних.
Додатком №1 до Договору сторони погодили предмет лізингу - ХТЗ-242К.20 трактор колісний (двигун ЯМЗ-238) з комплектом ЗІП загальною вартістю 1 620 000 грн.
Згідно з вказаним Додатком №1 попередній лізинговий платіж у частині відшкодування вартості предмету лізингу, що в подальшому передається в лізинг, встановлено у розмірі 15% його вартості та складає 243 000 грн з ПДВ.
Додатком №2 до Договору сторони узгодили Графік сплати лізингових платежів.
Факт передачі предмету лізингу у користування відповідачу підтверджується Актом №2 приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 26.01.2018.
Також судом встановлено, що з метою забезпечення зобов'язань Приватного підприємства "Атлант-М" за Договором фінансового лізингу №2-17-207 ств-пл/723 між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (Кредитор, позивач) та ОСОБА_1 (Поручитель, відповідач 2) 08.12.2017 укладено Договір поруки №725.
Згідно з п.1.1. Договору поруки №725 у порядку та на умовах, визначених Договором, Поручитель поручається перед Кредитором у повному обсязі за виконання Приватним підприємством "Атлант-М" (код 32890236) (Боржником) зобов'язань, що випливають із Договору фінансового лізингу від 07.12.2017 №2-17-207 ств-пл/723, з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього (Основний договір), укладеним між Кредитором (в Основному договорі - Лізингодавець) та Боржником (в Основному договорі - Лізингоодержувач), в тому числі, але не виключно, зобов'язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3 % річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов Основного договору.
Поручитель підтверджує, що він ознайомлений зі змістом Основного договору та надає згоду про зміни умов Основного договору, в тому числі тих, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності Поручителя (п. 2.1. Договору поруки).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту припинення поруки на підставах, передбачених у ст.559 Цивільного кодексу України. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке відбулося під час дії договору (п.п. 5.3, 5.4. Договору поруки).
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку укладеним між сторонами договорам, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли відносини, що підпадають під регулювання таких статей чинного законодавства.
Відповідно до ст.6, ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.
Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання Лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність Лізингоодержувачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Такої позиції щодо правової природи договору фінансового лізингу притримується Верховний Суд, що висвітлено, зокрема, у постановах ВС від 28.02.2018 № 451/525/16-ц, від 14.03.2018 № 173/124/16, від 08.05.2018 № 592/3746/16-ц, від 07.06.2018 № 598/754/16-ц, від 14.11.2018 № 630/59/16-ц, від 17.07.2019 № 529/918/16-ц.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач 1 не виконав належним чином умови Договору фінансового лізингу №2-17-207 ств-пл/723 від 07.12.2017, погашення лізингових платежів відбувалося із порушенням встановленого Графіку. Зокрема, таке погашення відбувалося і на виконання відповідних вимог позивача.
Станом на 21.01.2020 сума заборгованості по лізинговим платежам становить 338966,76 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та банківськими виписками щодо руху коштів по рахунку позивача (а.с. 111-114; а.с. 156-197, т.1). Доказів погашення відповідачем 1 вказаної заборгованості на момент ухвалення рішення у справі матеріали справи не містять.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 338966,76 грн основного боргу є обґрунтованими, а позов в цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі.
Предметом позову, окрім вимог про стягнення основного боргу, є також стягнення 43423,49 грн - пені, 3795 грн - інфляційних втрат та 35410,82 грн - 25% річних. Розглядаючи вказані позовні вимоги, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За умовами п.8.3. Договору сторони домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25 % річних.
Здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок пені, 25% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що здійснені позивачем нарахування не перевищують розрахунок суду, відтак позов у зазначеній частині підлягає задоволенню в сумах, заявлених позивачем.
Слід також зазначити, що з огляду на заявлення позову не тільки до Лізингоодержувача (відповідача 1) за Договором фінансового лізингу, а і до поручителя (відповідача 2) за Договором поруки №725 від 08.12.2017, судом при прийнятті рішення враховано такі норми матеріального права.
Зокрема, ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України, згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Частиною 1 ст.553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалося вище, за умовами укладеного між позивачем та відповідачем 2 договору поруки боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Зокрема, відповідно до п. 1.1. Договору поруки №725 Поручитель поручається перед Кредитором у повному обсязі за виконання Приватним підприємством "Атлант-М" (код 32890236) (Боржником) зобов'язань, що випливають із Договору фінансового лізингу від 07.12.2017 №2-17-207 ств-пл/723, з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього (Основний договір), укладеним між Кредитором (в Основному договорі - Лізингодавець) та Боржником (в Основному договорі - Лізингоодержувач), в тому числі, але не виключно, зобов'язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3 % річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов Основного договору.
Непроведення розрахунків у повному обсязі за Договором фінансового лізингу Лізингоодержувачем (відповідач 1) та поручителем (відповідач 2) стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду про стягнення заборгованості. При цьому з матеріалів справи слідує, що позивач звертався до відповідача 2 як Поручителя із вимогою №14/53 від 21.01.2020 про сплату заборгованості, однак реагування на вказану вимогу матеріали справи не містять.
Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому ч.1 статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За наведених обставин суд вважає вимогу позивача про стягнення 421596,07 грн заборгованості за Договором фінансового лізингу правомірною та обґрунтованою, а отже заявлений позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі судом прийнято до уваги, що відповідачами не було надано ні доказів погашення заборгованості, ні власного контррозрахунку заборгованості.
Також при прийнятті рішення з огляду на те, що відповідач 2 - ОСОБА_1 є фізичною особою без статусу суб'єкта господарювання судом враховано, що у даній справі сторонами основного зобов'язання за Договором фінансового лізингу є юридичні особи. Однак стороною Договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, виступає фізична особа, яка не є підприємцем.
Тобто, між позивачем та відповідачем 2 наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за Договором фінансового лізингу, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з приписами ГПК України.
За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до приписів ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України.
Таким чином, до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Водночас положення п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України не пов'язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18.
З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-/ІІІ господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Відтак, з 15.12.2017 у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 202/33292/13-ц).
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Таким чином, витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів порівну.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Атлант-М" (вул. Сербинівська,17, с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136; ідентифікаційний код 32890236) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова,16-А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 30401456) 338966,76 грн - основного боргу, 43423,49 грн - пені, 3795 грн - інфляційних втрат та 35410,82 грн - 25% річних.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Атлант-М" (вул. Сербинівська,17, с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136; ідентифікаційний код 32890236) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова,16-А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 30401456) 3161,97 грн - витрат на сплату судового збору.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова,16-А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 30401456) 3161,97 грн - витрат на сплату судового збору.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
За приписами ч.4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (із доповненнями, внесеними відповідно до Закону України від 30.03.2020 N 540-IX) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 15 червня 2020 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу - вул. Мечникова,16-А, м. Київ, 01601;
3, 4 - відповідачу 1 та відповідачу 2 - вул . Сербинівська,17 , с. Межирів, Жмеринський район, Вінницька область, 23136.