вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2020 р. Справа№ 910/10922/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Пашкіної С.А.
Андрієнка В.В.
секретар Ковальчук Р.Ю.
за участю
представників: позивача - Жидченко К.П.
відповідача - Поліщук В.О.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду м. Києва від 20.11.2019 р. (повне рішення складено 11.12.2019 р.)
у справі № 910/10922/19 (суддя - Данилова М.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс"
про стягнення заборгованості у розмірі 5136909,75 грн
У серпні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 2341/1718-ТЕ-41 від 20.10.2017 р. у загальному розмірі 5136909,75 грн, з яких: 3379131,52 грн - основний борг, 932079,13 грн - пеня, 253416,31 грн - 3% річних та 572282,79 грн - інфляційні втрати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов укладеного договору постачання природного газу № 2341/1718-ТЕ-41 від 20.10.2017 р., не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, зокрема, не здійснив своєчасну оплату за переданий природний газ у визначений договором строк, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.11.2019 р. у справі № 910/10922/19 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3279131,52 грн основного боргу, 186415,82 грн пені, 253416,31 грн 3% річних та 572282,79 грн інфляційних втрат, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Також вказаним рішенням відстрочено його виконання на строк до 20.05.2020 р.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у стягненні пені у розмірі 745663,31 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Також скаржник просить скасувати оскаржуване рішення в частині відстрочки його виконання.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що несвоєчасність оплати боргу за поставлений природний газ прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує його фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання ним послуг з поставки газу для інших споживачів.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі № 910/10922/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 р. апеляційну скаргу у справі № 910/10922/19 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10922/19 та призначено її до розгляду на 17.03.2020 р.
У призначеному засіданні суду 17.03.2020 р. оголошено перерву до 14.04.2020 р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 р. у зв'язку із запровадженням на території України карантину розгляд даної справи призначено на 07.05.2020 р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2020 р. було відкладено розгляд справи до 02.06.2020 р.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
20.10.2017 р. між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" (далі - споживач) було укладено договір № 2341/1718-ТЕ-41 постачання природного газу (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017 - 2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 6750 тис. куб метрів.
Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла обліку природного газу (п. 3.7 договору).
У відповідності до п. 4.1 договору кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, встановлених Кодексом газотранспортних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2494 та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2493.
Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладення договору становить 4942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930,40 грн.
Як передбачено п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 р. до 31.03.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов укладеного договору позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 40854015,59 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, оплату за переданий природний газ здійснював несвоєчасно та не виконав грошове зобов'язання у строк, визначений договором.
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Як було встановлено вище, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 40854015,59 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений укладеним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 3379131,52 грн.
Також, 19.11.2019 р., в процесі розгляду справи місцевим судом, відповідачем було сплачено на користь позивача 100000,00 грн. Таким чином сума основної заборгованості відповідача перед позивачем складає 3279131,52 грн.
Враховуючи викладене, а також те, що строк виконання зобов'язання за укладеним договором настав, у матеріалах справи відсутні докази повної оплати, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 3279131,52 грн.
За неналежне виконання умов договору позивач нарахував та просив суд стягнути 253416,31 грн 3% річних та 572282,79 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індекса інфляції необхідно мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нараховані позивачем 253416,31 грн 3% річних та 572282,79 грн інфляційних втрат є арифметично правильними та такими, що підлягають задоволенню.
Також, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 932079,13 грн пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.2 укладеного договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Додатковою угодою № 1 до договору постачання природного газу від 11.01.2018 р. сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, враховуючи, що встановлений в договорі розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання відповідає розміру таких санкцій, визначених у законі, а матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків оплати, тобто факт вчинення відповідачем порушення господарського зобов'язання, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про правомірність застосування позивачем до відповідача вищевказаних мір відповідальності.
Разом з цим, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.
Як було встановлено вище, оплату за переданий природний газ відповідач здійснював несвоєчасно.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.03.2019 р. у справі № 913/284/18.
Відповідно до звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2017 рік Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" є збитковим.
Крім того, фінансовий стан відповідача підтверджується довідкою про стан заборгованості населення перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" за постачання гарячої води та теплової енергії, станом на 01.09.2019 р. заборгованість населення складає 14764634,39 грн.
Такі показники фінансових результатів відповідача є, зокрема, наслідком систематичних неплатежів з боку споживачів м. Києва за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, зумовлені їх неплатоспроможністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення останнім у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.
Таким чином, оскільки відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії, а є підприємством, яке використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення, здійснення оплати поставленого позивачем газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за спожиту теплову енергію.
При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за договором № 2341/1718-ТЕ-41 від 20.10.2017 р. було сплачено відповідачем на 91 відсоток. Суд вважає, що розмір нарахованої у позовній заяві пені є досить великим, а фінансовий стан відповідача, на відміну від фінансового стану позивача по цій справі, є незадовільним, та є наслідком, зокрема, несвоєчасних розрахунків кінцевих споживачів з відповідачем.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафної санкції, а саме розміру пені, на 80%.
Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду також підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно зі ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, обов'язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд зобов'язаний також враховувати ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Так, відповідачем доведено наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення по даній справі з огляду на наступне.
Як передбачено ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Відповідно до пп. 3, 4 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 р. № 217 (далі - Порядок), кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. На кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій.
Відповідно до вказаного Порядку уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 Порядку.
Як передбачено п. 14 Порядку, у разі коли теплопостачальна або теплогенеруюча організація здійснює продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та самостійно виробляє всю необхідну для цього теплову енергію, кошти, що надійшли на спеціальний рахунок, відкритий теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від споживачів, розподіляються згідно з нормативами, розрахованими відповідно до пунктів 15-26 цього Порядку, і перераховуються в частині вартості, зокрема, послуг з транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) - на рахунок оператора газотранспортної системи.
Таким чином, відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг, у тому числі послуг з транспортування природного газу, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів.
Відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії, а є підприємством, яке використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення, здійснення оплати поставленого позивачем газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за спожиту теплову енергію. Заборгованість за договором № 2341/1718-ТЕ-41 від 20.10.2017 р. погашена на 91 % до звернення позивача до суду з позовом у цій справі. Розмір нарахованих позивачем у позовній заяві штрафних санкцій є досить великим, а фінансовий стан відповідача є незадовільним, та є наслідком, зокрема, несвоєчасними розрахунками кінцевих споживачів з відповідачем.
Також, несвоєчасні розрахунки з Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" та, як наслідок, його неспроможність негайно виконати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 р. у справі № 910/10922/19, створюють реальну загрозу цивільним правам та інтересам держави, відповідача, споживачів природного газу міста Києва і можуть призвести до:
- повного зупинення виробничої діяльності підприємства, до загрози безаварійного газопостачання через дефіцит обігових коштів;
- неспроможності виконання відповідачем поточних фінансових зобов'язань перед постачальником природного газу, і, як наслідок - відключення від газопостачання області і залишення без тепла та гарячого водопостачання, припинення виробничого процесу промислових підприємств - споживачів природного газу, виникнення аварійних ситуацій в процесі забезпечення населення природним газом;
- загрози технічному стану і безпечній експлуатації газових мереж, які знаходяться у власності держави.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність виключних обставин, які унеможливлюють своєчасне виконання рішення господарського суду з боку відповідача.
Відповідач, в своїй заяві про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва просив відстрочити виконання рішення суду по даній справі строком на 1 рік.
Беручи до уваги той факт, що основна заборгованість відповідачем не погашена, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про наявність обгрунтованих підстав для надання відповідачу відстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 р. у справі № 910/10922/19 строком на 6 місяців до 20.05.2020 р.
Інші аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведене вище.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання необхідно покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.11.2019 р. у справі № 910/10922/19 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 15.06.2020 р.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді С.А. Пашкіна
В.В.Андрієнко