ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1753/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Аленіна О.Ю., Бєляновського В.В.,
при секретарі судового засідання Бендерук Є.О.,
за участю представників:
від Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"- Травянко Л.В.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" - Бігдан О.В., Копійка О.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2020, прийняте суддею Ткаченком О.В., м. Миколаїв, повний текст складено 07.02.2020,
у справі №915/1753/19
за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС"
про стягнення 3 211 658,07 грн
У липні 2019 р. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 3211658,07 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати наданих позивачем у липні-грудні 2016 року послуг з доступу портового оператора до розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 причалу №13, який належить останньому на праві господарського відання.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 22.07.2019 відкрито провадження у справі №915/1753/19.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2020 у справі №915/1753/19 (суддя Ткаченко О.В.) у задоволені позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване наявністю правових підстав для користування відповідачем протягом липня-грудня 2016 року причалом №13, який знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, а також відсутністю у матеріалах справи доказів на підтвердження факту замовлення і споживання Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу у вказаний період та укладення між сторонами відповідного договору про надання зазначеної послуги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2020 у справі №915/1753/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на відсутності обов'язку укладати договори про надання спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу, оскільки господарські зобов'язання щодо надання позивачем та споживання відповідачем вказаної послуги виникають безпосередньо з актів законодавства. Апелянт також зауважує на тому, що наявні у матеріалах справи копії загальних декларацій, штурманських розписок, коносаментів та вантажних відомостей є належними і допустимими доказами на підтвердження споживання Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу, при цьому обов'язок зі сплати вартості даної послуги не потребує наявності будь-яких інших документів, крім тих, що свідчать про вхід та вихід суден з Миколаївського морського порту та виконання ними вантажних операцій у порту. Крім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на відсутність укладеного між сторонами договору про встановлення сервітуту на причал №13 за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 та, як наслідок, відсутність належних правових підстав для користування відповідачем вказаним причалом.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 19.05.2020 (вх.№1018/20/Д2 від 20.05.2020) Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зокрема, відповідач зазначає про те, що, з огляду на відсутність укладеного між сторонами договору про надання спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу, правові підстави для оплати вказаних послуг, які останнім не замовлялися та не споживалися, відсутні. Відповідач також наголошує на тому, що останній правомірно здійснював вантажні операції на розташованому за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 причалі №13 на підставі договору тимчасового користування майном №20/1/2015-2 від 20.01.2015, що свідчить про відсутність у нього потреби в отриманні спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу. Крім того, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС", наявні у матеріалах справи копії загальних декларацій, штурманських розписок, коносаментів та вантажних відомостей є документами, що підтверджують виключно факти заходу і виходу суден в/з акваторії морського порту Миколаїв, а також перевезення ними вантажів, та жодним чином не свідчать про надання позивачем та споживання відповідачем спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу.
05.06.2020 Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до суду апеляційної інстанції подано письмові пояснення №1825/18-01-02/Вих/18 від 04.06.2020 (вх.№1018/20/Д4 від 05.06.2020), в яких останнє зазначає про те, що договір тимчасового користування майном №20/1/2015-2 від 20.01.2015 не є належною правовою підставою для користування відповідачем причалом №13 за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, адже вказаний договір укладено на підставі договору про встановлення сервітуту, між тим сервітут не підлягає відчуженню та Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" не є стороною договору, яким встановлено сервітут.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Аленіна О.Ю., Бєляновського В.В. від 06.04.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 13.05.2020 розгляд справи №915/1753/19 призначено на 10.06.2020 о 16:00.
У судовому засіданні 10.06.2020 представник Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" апеляційну скаргу підтримав, представники Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" висловили заперечення проти її задоволення.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №93052927 від 27.07.2017 Державному підприємству "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на праві господарського відання належить, зокрема, причал №13 за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
10.07.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" ("Володілець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" ("Користувач") укладено договір про встановлення сервітуту №А4-А (далі - договір №А4-А від 10.07.2013), відповідно до преамбули та пункту 1.1 якого сервітут встановлюється щодо користування причалом №13 (інв.№1031040) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №53,54 (інв.№1031087, 1031088) та підкрановими коліями (інв.№1031069), які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
Згідно з пунктом 1.2 договору №А4-А від 10.07.2013 до положень даного договору застосовуються норми чинного законодавства України, що регулюють такі відносини.
Сервітут встановлюється для можливості здійснення Користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури (пункт 2.1 договору №А4-А від 10.07.2013).
В силу пункту 2.2 договору №А4-А від 10.07.2013 обсяг прав та обов'язків по користуванню причалом та причальною інфраструктурою, щодо яких встановлюється право сервітуту згідно з даним договором, визначається на підставі чинного законодавства України та умов даного договору.
У пункті 3.1 договору №А4-А від 10.07.2013 сторони узгодили, що видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом-схемою причалу №13 та причальної інфраструктури" (додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору) наступною довжиною: причал №13 (інв.№1031040) - 236 м.п., технологічна ширина 15 м.п.; залізничні колії №53,54 (інв.№1031087, 1031088) - 355,68 м.п.; підкранові колії (інв.№1031069) - 236 м.п. у дві нитки.
Пунктом 3.2 договору №А4-А від 10.07.2013 передбачено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування Користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.
За умовами пунктів 4.1-4.4 договору №А4-А від 10.07.2013 зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут, встановлений за даним договором, є речовим правом Користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій визначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.
Сервітут не позбавляє Володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (пункт 4.5 договору №А4-А від 10.07.2013).
Відповідно до пункту 5.5 договору №А4-А від 10.07.2013 у випадку якщо причал та причальну інфраструктуру, визначені у даному договорі, необхідно використовувати суб'єкту господарювання (користувачу), який технологічно пов'язаний з об'єктом сервітуту та не має договору сервітуту з Володільцем, такий суб'єкт господарювання укладає з Користувачем відповідний договір згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про морські порти України".
За умовами пунктів 14.1, 14.2 договору №А4-А від 10.07.2013 цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 років з моменту набуття чинності. У випадку якщо Користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить Володільця про намір припинити його дію договір вважається автоматично пролонгованим на 10 років на тих самих умовах. Сторони домовились, що умови цього договору розповсюджуються на відносини між ними, які виникли з 13.06.2013.
30.09.2013 право сервітуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" на підставі договору №А4-А від 10.07.2013 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчать витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №10411397 від 07.10.2013.
В подальшому 20.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" укладено договір тимчасового користування майном №20/1/2015-2 (далі - договір №20/1/2015-2 від 20.01.2015), відповідно до пункту 1.1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" приймає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" передає в тимчасове платне користування рухоме та нерухоме майно, яке належить йому на праві власності та розташоване за адресами: м . Миколаїв, вул. Заводська, 23 / 46 та м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/27, а також нерухоме майно, щодо якого останній має права користування та яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" зобов'язується сплачувати плату за тимчасове платне користування майном на умовах, визначених даним договором та здійснювати компенсацію витрат Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія", передбачених пунктом 6.6 цього договору.
В силу пункту 1.3 договору №20/1/2015-2 від 20.01.2015 надання Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" права користування майном на підставі цього договору не позбавляє Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" права користування таким майном.
Пунктом 1.4 договору №20/1/2015-2 від 20.01.2015 передбачено, що майно являє собою технологічне обладнання, інженерні мережі і споруди, які призначені для перевантаження (перевалки) зернових культур, олійних культур та продуктів їх переробки (шроту, гранульованого лушпиння) із відповідною дозвільною, технічною та іншою документацією та об'єктами, які пов'язані із майном та надають можливість Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" використовувати майно за його цільовим призначенням, в тому числі розміщувати та транспортувати вантажі.
За умовами пункту 6.6 договору №20/1/2015-2 від 20.01.2015 до складу витрат Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія", які підлягають відшкодуванню Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" входить, зокрема, плата за користування сервітутами та/або земельними сервітутами, на яких розташоване майно.
В адресованому позивачу листі №30/01-4 від 30.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" повідомило про передачу відповідачу в тимчасове користування на підставі договору №20/1/2015-2 від 20.01.2015 технологічного устаткування для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт на належному Миколаївській філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" причалі та в тиловій частині причалу №13, а також зазначило про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" отримуватиме вантажі та обслуговуватиме вантажопотоки вказаного причалу та його тилової частини.
Місцевим господарським судом також встановлено та не заперечується сторонами, що протягом липня-грудня 2016 року відповідач, користуючись причалом №13, перевантажив на судна 176228,908 тонн вантажу (рослинної олії), у зв'язку з чим позивачем було виставлено відповідачу низку рахунків для сплати вартості послуг із забезпечення доступу портового оператора до причалу, а саме рахунки: №44690802 від 07.07.2016 на суму 211057,19 грн, №46410802 від 17.07.2016 на суму 175569,98 грн, №46420802 від 18.07.2016 на суму 52690,44 грн, №51910802 від 06.08.2016 на суму 140518,61 грн, №55020802 від 29.08.2016 на суму 203518,45 грн, №60050802 від 11.09.2016 на суму 157002,79 грн, №60880802 від 20.09.2016 на суму 164984,75 грн, №66050802 від 01.10.2016 на суму 293529,77 грн, №67880802 від 10.10.2016 на суму 160084,28 грн, №67970802 від 17.10.2016 на суму 109559,28 грн, №69950802 від 25.10.2016 на суму 276840,26 грн, №74060802 від 04.11.2016 на суму 253695,91 грн, №76360802 від 13.11.2016 на суму 162996,08 грн, №76470802 від 20.11.2016 на суму 122197,01 грн, №77450802 від 26.11.2016 на суму 229171,64 грн, №83060802 від 08.12.2016 на суму 208774,73 грн, №84220802 від 12.12.2016 на суму 112683,89 грн, №84330802 від 18.12.2016 на суму 111716,08 грн та №88070802 від 28.12.2016 на суму 65096,93 грн.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3211658,07 грн заборгованості з оплати послуг доступу портового оператора до причалу №13, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, за період липень-грудень 2016 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд послався на наявність правових підстав для користування відповідачем протягом липня-грудня 2016 року причалом №13, який знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, а також відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження факту замовлення і споживання Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу у вказаний період та укладення між сторонами відповідного договору про надання зазначеної послуги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Як зазначалося вище, 10.07.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" ("Володілець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" ("Користувач") укладено договір про встановлення сервітуту №А4-А, відповідно до преамбули та пункту 1.1 якого сервітут встановлюється щодо користування причалом №13 (інв.№1031040) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №53,54 (інв.№1031087, 1031088) та підкрановими коліями (інв.№1031069), які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України одним із різновидів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає в обмеженому користуванні чужою річчю у межах та у спосіб, що встановлені законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
В силу частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Частиною першою статті 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
За умовами частин першої-четвертої статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню.
Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина п'ята статті 403 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини третьої статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Згідно з частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.
Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право користування (сервітут).
30.09.2013 право сервітуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" на підставі договору №А4-А від 10.07.2013 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчать витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №10411397 від 07.10.2013.
В силу пункту 5.5 договору №А4-А від 10.07.2013 у випадку якщо причал та причальну інфраструктуру, визначені у даному договорі, необхідно використовувати суб'єкту господарювання (користувачу), який технологічно пов'язаний з об'єктом сервітуту та не має договору сервітуту з Володільцем, такий суб'єкт господарювання укладає з Користувачем відповідний договір згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про морські порти України".
Власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту (частина третя статті 18 Закону України "Про морські порти України").
20.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" укладено договір тимчасового користування майном №20/1/2015-2, відповідно до пункту 1.1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" приймає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" передає в тимчасове платне користування рухоме та нерухоме майно, яке належить йому на праві власності та розташоване за адресами: м . Миколаїв, вул. Заводська, 23 / 46 та м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/27, а також нерухоме майно, щодо якого останній має права користування та яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" зобов'язується сплачувати плату за тимчасове платне користування майном на умовах, визначених даним договором та здійснювати компенсацію витрат Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія", передбачених пунктом 6.6 цього договору.
За умовами пункту 6.6 договору №20/1/2015-2 від 20.01.2015 до складу витрат Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія", які підлягають відшкодуванню Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" входить, зокрема, плата за користування сервітутами та/або земельними сервітутами, на яких розташоване майно.
В адресованому позивачу листі №30/01-4 від 30.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" повідомило про передачу відповідачу в тимчасове користування на підставі договору №20/1/2015-2 від 20.01.2015 технологічного устаткування для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт на належному Миколаївській філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" причалі та в тиловій частині причалу №13, а також зазначило про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" отримуватиме вантажі та обслуговуватиме вантажопотоки вказаного причалу та його тилової частини.
Доводи скаржника про неправомірність укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" та відповідачем договору №20/1/2015-2 від 20.01.2015, на підставі якого останній протягом 2016 року проводив навантажувально-розвантажувальні роботи на причалі №13 за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки можливість укладання договору на користування причалом та причальною інфраструктурою випливає безпосередньо з приписів закону, а саме: частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", та закріплена в самому договорі сервітуту (пункт 5.5 останнього).
При цьому договір про встановлення сервітуту №А4-А від 10.07.2013 підписаний позивачем без зауважень та заперечень, що свідчить про погодження останнім умови цього договору, яка надає Користувачу за договором сервітуту можливість укласти з іншим суб'єктом господарювання (користувачем), який технологічно пов'язаний з об'єктом сервітуту, відповідний договір. Крім того, окремої додаткової згоди на укладання такого договору з володільцем майна положення договору сервітуту та чинне законодавство України не передбачають.
Водночас статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.
Таким чином, до спростування презумпції правомірності укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" договору тимчасового користування майном №20/1/2015-2 від 20.01.2015 у апеляційного господарського суду відсутні правові підстави не враховувати зазначений правочин.
Отже, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що договір тимчасового користування майном №20/1/2015-2 від 20.01.2015 став належною підставою для користування відповідачем протягом липня-грудня 2016 року причалом №13, який знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
За умовами частини першої статті 3 Закону України "Про морські порти України" законодавство про морські порти ґрунтується на Конституції України та складається з цього Закону, Кодексу торговельного мореплавства України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Законів України "Про транспорт", "Про природні монополії" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Статтею 73 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності в морських портах визначаються цим Кодексом та Законом України "Про морські порти України". До функціонування морських рибних портів застосовуються норми цього Кодексу щодо морських портів з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".
Морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов'язаних з цим видів господарської діяльності (пункт 6 статті 1 Закону України "Про морські порти України").
В силу частини першої статті 19 Закону України "Про морські порти України" у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.
Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України (частина друга статті 21 Закону України "Про морські порти України").
Відповідно до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №405 від 03.06.2013, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №483 від 07.07.2015, до таких послуг з 01.01.2016 віднесено, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" №541 від 18.12.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 за №1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" №1331-р від 14.12.2015 погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Вищезазначені акти не містять вказівок на те, що інші правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою, окрім спеціалізованої послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, мають припинити свою дію або на те, що мають змінитись умови правовідносин сторін за такими механізмами. Фактично наведеними актами лише запроваджено додатковий правовий механізм доступу до причалу у формі відповідної послуги, яка не встановлена імперативно для портових операторів в якості загальнообов'язкової.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції зауважує, що послуга доступу до причалу, яка передбачена вищенаведеними постановою Кабінету Міністрів України і наказом Міністерства інфраструктури України, не заміняє договору, передбаченого частиною третьою статті 18 Закону України "Про морські порти України", при цьому права користувача за договором тимчасового користування майном №20/1/2015-2 від 20.01.2015 у сукупності з укладеним з позивачем договором сервітуту №А4-А від 10.07.2013 є ширшими за обсягом за право доступу до причалу, оскільки передбачають можливість користування не лише причалом, а і його інфраструктурою.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження незаконності вже існуючих на підставі договору сервітуту №А4-А від 10.07.2013 та договору тимчасового користування майном №20/1/2015-2 від 20.01.2015 правовідносин, які регулюють використання відповідачем причалу №13 за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 та розташованої на ньому інфраструктури.
Крім того, відповідно до пункту 6.6 договору №20/1/2015-2 від 20.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" самостійно несе витрати, пов'язані з забезпеченням виконання ним навантажувально-розвантажувальних операцій з використанням причалу, щодо якого встановлено сервітут, а також компенсує витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" на утримання інфраструктури причалу та плату за користування сервітутом.
Отже, беручи до уваги те, що обсяг прав, набутих відповідачем за договором №20/1/2015-2 від 20.01.2015, включає в себе можливість здійснення вантажних операцій у липні-грудні 2016 року через розташований за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 причал №13 та не потребує вчинення будь-яких додаткових дій, у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" була відсутня потреба в замовленні і споживанні спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією суду касаційної інстанції, викладеною у постанові від 09.11.2016 у справі №915/392/16 з аналогічних спірних правовідносин між тими ж сторонами.
Колегія суддів також зауважує, що послугам обов'язково властиві щонайменше дві ознаки: 1) надання послуги невіддільне від діяльності особи-послугонадавача; 2) корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, а полягає в самому процесі надання послуги. Послугу, можна визначити як різновид об'єктів цивільних правовідносин, що виражається у вигляді певної правомірної операції, тобто у вигляді ряду дій виконавця або у діяльності, що являється об'єктом зобов'язання, яка має нематеріальний ефект, нестійкий речовий результат або уречевлений результат, пов'язаний з іншими договірними відносинами, і яка характеризується властивостями здійсненності, невіддільності від джерела, моментальною споживністю, неформалізованістю якості.
При цьому, враховуючи користування відповідачем причалом №13 за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 на підставі договору сервітуту №А4-А від 10.07.2013 та на підставі договору тимчасового користування майном №20/1/2015-2 від 20.01.2015, з огляду на відсутність законодавчої регламентації змісту правової конструкції "спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу", а також беручи до уваги правову природу послуги, суд апеляційної інстанції вбачає, що позивач жодним чином не конкретизує, яким чином Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" протягом липня-грудня 2016 року надавалася спеціалізована послуга доступу портового оператора до причалу та в чому саме полягав корисний ефект діяльності Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", який міг бути спожитий відповідачем.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої, другої статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частиною другою статті 15 Закону України "Про морські порти України" визначено, що у процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори щодо модернізації, реконструкції та будівництва об'єктів портової інфраструктури, інші договори, що відповідають цілям її утворення, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності.
Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження укладання між сторонами договору, який передбачав би обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача вартість послуг доступу портового оператора до причалу.
Таким чином, з огляду на невизнання відповідачем факту надання йому позивачем послуги доступу портового оператора до причалу протягом липня-грудня 2016 року та зважаючи на неукладення сторонами відповідного договору, фактичне надання послуг має бути підтверджено іншими первинними документами, які свідчать про надання Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та споживання Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" вищезазначеної послуги для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт наливних вантажів, із зазначенням складових операцій та дій працівників позивача в ході надання даної спеціалізованої послуги за спірний період.
Листи Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" про інформування позивача щодо підтвердження прийому суден для здійснення навантаження вантажу свідчать лише про дотримання відповідачем встановленого законодавством порядку здійснення господарської діяльності в морському порту та жодним чином не підтверджують факт існування між сторонами зобов'язальних правовідносин щодо надання спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу. Водночас наявні у матеріалах справи копії загальних декларацій, штурманських розписок, коносаментів та вантажних відомостей підтверджують виключно факти заходу і виходу суден в/з акваторії морського порту Миколаїв, а також перевезення ними вантажів морським транспортом, та також жодним чином не свідчать про надання позивачем та споживання відповідачем спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу.
Виставлені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "ГРІНТУР-ЕКС" рахунки №44690802 від 07.07.2016 на суму 211057,19 грн, №46410802 від 17.07.2016 на суму 175569,98 грн, №46420802 від 18.07.2016 на суму 52690,44 грн, №51910802 від 06.08.2016 на суму 140518,61 грн, №55020802 від 29.08.2016 на суму 203518,45 грн, №60050802 від 11.09.2016 на суму 157002,79 грн, №60880802 від 20.09.2016 на суму 164984,75 грн, №66050802 від 01.10.2016 на суму 293529,77 грн, №67880802 від 10.10.2016 на суму 160084,28 грн, №67970802 від 17.10.2016 на суму 109559,28 грн, №69950802 від 25.10.2016 на суму 276840,26 грн, №74060802 від 04.11.2016 на суму 253695,91 грн, №76360802 від 13.11.2016 на суму 162996,08 грн, №76470802 від 20.11.2016 на суму 122197,01 грн, №77450802 від 26.11.2016 на суму 229171,64 грн, №83060802 від 08.12.2016 на суму 208774,73 грн, №84220802 від 12.12.2016 на суму 112683,89 грн, №84330802 від 18.12.2016 на суму 111716,08 грн та №88070802 від 28.12.2016 на суму 65096,93 грн за своїм призначенням не відповідають ознакам первинних документів, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, при цьому вказані рахунки носять суто інформаційний характер.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у матеріалах справи будь-яких належних доказів надання позивачем та, відповідно, замовлення та споживання відповідачем у липні-грудні 2016 року спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу, зокрема, актів приймання-передачі спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу тощо.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову у даній справі.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2020 у справі №915/1753/19 - без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.06.2020.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя В.В. Бєляновський