Справа № 379/124/20
2/379/201/20
10.06.2020 року Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Зінкіна В.І.,
за участю секретаря судового засідання Штельмах А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Таращі в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини,
Позивач 27.01.2020 звернулася до суду з даним позовом і просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною трьох років.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з вересня місяця 2019 року вони проживають окремо, перебувають в стадії розлучення. Вона разом з їх малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у своїх батьків. Вона не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Доходу, окрім як соціальні виплати по догляду за дитиною, вона не має, в зв'язку з чим і потребує матеріальної допомоги.
В судове засідання позивачка не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належно, подала заяву і просить розгляди справу без її участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення - не заперечує.
Відповідач двічі в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи, в силу ст. 128 ЦПК України, повідомлений був належним чином. 01.06.2020 на поштову адресу суду направив відзив на позовну заяву,в якому позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позовної заяви з мотивів матеріальної неспроможності надавати таку допомогу, останній не працевлаштований та постійного заробітку не має, власним житлом та автотранспортом не забезпечений. В зв'язку із введенням в Україні карантину пошуки роботи ускладнилися, а його нерегулярний заробіток зменшився. Наголошує, що ніколи не ухилявся від сплати коштів та гроші перераховувались за домовленістю із позивачкою. Не заперечує, що в зв'язку із погіршенням його матеріального становища, став перераховувати позивачці менші суми.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, суд приходить до наступного.
Згідно положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1, 2 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що між сторонами 24.11.2017 Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєстровано шлюб, актовий запис №2684.
Від даного шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні.
Сторони перебувають в стадії розлучення, заочним рішенням Таращанського районного суду Київської області від 06.04.2020, яке ще не набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.
Позивачка разом з дитиною проживає окремо від відповідача. Вона не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною, отримує соцільну виплату по догляду за дитиною(а.с.17-18).
Позивачка, стверджуючи, що через догляд за дитиною вона не може працювати , в зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги та, вважаючи що відповідач є працездатним, може працювати, а тому і в змозі сплачувати на неї аліменти, як на дружину з якою проживає дитина, звернулася до суду з даним позовом.
Указані обставини встановлено з матеріалів справи, вивчених в судовому засіданні.
Згідно ст. 75 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного і той з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, має право на отримання аліментів за умови, що другий з подружжя може їх надавати.
Відповідно ж до вимог ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трирічного віку, при цьому дружина має таке право незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Аналізуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини. Натомість, обов'язковим доведенням з її боку, в силу зазначеної вище статті, є наявність можливості у відповідача надавати їй таку матеріальну допомогу, чого позивачкою зроблено не було.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
В порушенням зазначених вище норм позивачкою не надано до суду належних доказів на підтвердження спроможності надання відповідачем аліментів на її утримання до досягнення їх спільним сином трьох років.
Враховуючи викладені обставини, наявні у справі докази, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133,141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 75, 80, 84 СК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, визначені ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Таращанський районний суд Київської області.
Головуючий:В. І. Зінкін