Іменем України
11 червня 2020 року
м. Київ
справа №810/3893/16
касаційне провадження №К/9901/35422/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 (суддя Брагіна О.Є.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 (головуючий суддя - Грибан І.О.; судді: Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі № 810/3893/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Міністерство фінансів України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення від 15.04.2016 № 3104/10/10-13-11-02-10 про відмову у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість за березень 2016 року з додатками, а також зобов'язати прийняти її з введенням до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України відомостей, зазначених у цій декларації та додатках до неї.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 15.03.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.06.2017 залишив постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 56, 120, 129 Конституції України, статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 8, 9, 10, 11, 17, 71, 159, 163, 191, 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
При цьому наголошує, що встановлені судами обставини не відповідають дійсності, закону та матеріалам справи.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.04.2016 позивачем подано до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на паперових носіях податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2016 року з додатками.
Листом від 15.04.2016 № 3104/10/10-13-11-02-10 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» про відмову в прийнятті зазначеної податкової звітності з огляду на те, що вона подана з порушенням вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме - не засобами електронного зв'язку.
Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно з пунктами 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
За правилами пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Водночас пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов'язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.
За таких обставин висновок судових інстанцій про правомірність оскаржуваного рішення відповідача, оформленого листом від 15.04.2016 № 3104/10/10-13-11-02-10, про відмову в прийнятті поданої позивачем на паперових носіях податкової звітності з податку на додану вартість за березень 2016 року з додатками, а також безпідставність позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» про зобов'язання Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області прийняти зазначену звітність із введенням до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України відомостей, зазначених у цій декларації та додатках до неї, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 у справі № 810/3893/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк