Іменем України
12 червня 2020 року
Київ
справа №2а/0370/1899/11
адміністративне провадження №К/9901/24724/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі»
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року (головуючий суддя - Ксензюк А.Я.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Нос С.П., судді-Кухтей Р.В., Яворський І.О.)
у справі №2а/0370/1899/11 (№ 876/4590/16)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі»
до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
У липні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цунамі» (далі - позивач, платник, Товариство) звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач 1, контролюючи орган, Луцька ОДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - відповідач 2, ГУ ДКСУ у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що надані ним первинні документи в повній мірі підтверджують фактичне здійснення операцій по придбанню позивачем деревини у ТОВ «Технолоджігруп», що свідчить про правильність визначення платником своїх податкових зобов'язань та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення контролюючого органу.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю:
- скасовано податкове повідомлення - рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 05.07.2011 №0001792301;
- стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі» 40, 68 грн, витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено правомірність формування позивачем у квітні 2010 року податкового кредиту внаслідок здійснення операцій з ТОВ «Технолоджігруп», а тому контролюючим органом безпідставно зменшено суму, яка підлягала бюджетному відшкодуванню у травні 2010 року на 4 068, 00 грн.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції задоволено, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2011 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ «Технолоджігруп» є фіктивним підприємством та зареєстроване на підставну особу, а директор зазначеного суб'єкта господарювання громадянин ОСОБА_1 засуджений за скоєння злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України.
Не погодившись з зазначеною постановою, позивач оскаржив її у касаційному порядку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі» задоволено частково, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2011 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази наявності вироку, постановленого у кримінальній справі, яким громадянина ОСОБА_1 (директора і засновника ТОВ «Технолоджігруп») засуджено за скоєння злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України.
За результатами нового розгляду справи, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року, залишеною без змін ухвало. Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податків до бюджету негативні наслідки настають лише для нього.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.
16 січня 2017 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому контролюючий орган зазначає про законність рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
19 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017)
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Цунамі», з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 03 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 15 червня 2011 року № 4718/23-2/31572226 (далі - Акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5, пункту 7.4, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 5.7, 5.8 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166, а саме: завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за травень 2010 року у сумі 4 068 грн.
На підставі Акту перевірки, відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 липня 2011 року № 0001792301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2010 року у розмірі 4 068, 00 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських відносин позивача з ТОВ «Технолоджігруп» у періоді, що перевірявся.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуга) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку: з придбанням або виготовленням товарів (у тому чисті при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного вище Закону).
Обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
За правилами частини 6 чтатті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Технолоджігруп» 18 січня 2010 року укладено договір купівлі-продажу лісопродукції № 18-01-3/10, за умовами якого Продавець продає, передає у власність лісопродукцію (дуб-пиловочник), в подальшому товар, а покупець купує його на умовах згідно договору та протоколів погодження вільної договірної ціни на продукцію між стронами.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 18 серпня 2010 року у справі №1-932/10 ОСОБА_1 (директор ТОВ «Технолоджігруп») визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) і призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі. Так, зазначеним вироком встановлено, що після реєстрації ТОВ «Технолоджігруп» та відкриття рахунків у банку, ОСОБА_1 жодних фінансово-господарських документів та документів податкової звітності не підписував та за реєстрацію зазначеного суб'єкта господарювання отримав винагороду у розмірі 800 грн.
У справах №21-421а11, №21-5332а15, №21-1318а16, №21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним; обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, підлягає врахуванню адміністративним судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України, з нереабілітуючих підстав.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №810/3551/18 (К/9901/14985/19) та від 01.10.2019 у справі №824/893/17-а (К/9901/20521/19).
За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надані позивачем документи, підписані у тому числі ОСОБА_1 , не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та не можуть прийматись до уваги судом, як доказ реального виконання умов укладеного між Товариством та ТОВ «Технолоджігруп» договору.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі» залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова