11 червня 2020 року
Київ
справа №9901/121/20
адміністративне провадження №П/9901/121/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Стеценка С.Г.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
05 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач), в якому позивачка просить:
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у не розгляді питання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
- зобов'язати Вищу раду правосуддя вчинити дії щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: шляхом наведення обґрунтування порушення оскаржуваною бездіяльністю відповідача його прав, свобод та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду з посиланням на норми права, в чому саме полягало таке порушення, а також доказів, що підтверджують вказані обставини та запропоновано позивачці усунути вказані недоліки позовної заяви.
Також позивачці роз'яснено, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Відповідно до наказу від 30.04.2020 № 40-к, з 25.05.2020 по 09.06.2020 суддя Стеценко С.Г. перебував у відпустці.
На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, 26 травня 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
У цій заяві ОСОБА_1 , крім себе, як позивача у даній справі зазначила також ОСОБА_2 та вказала про те, що поведінка Вищої ради правосуддя свідчить про протиправну бездіяльність, яка полягає у не розгляді Вищою радою правосуддя майже півтора роки питання про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади судді Шевченківського районного суду міста Києва. Така протиправна бездіяльність і невиправдане зволікання у вирішенні питання про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади судді Шевченківського районного суду міста Києва порушує права ОСОБА_2 , який є учасником (обвинуваченим) у кримінальному провадженні (справі) № 761/6037/18, яка знаходиться на розгляді у судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_3 та права Охрімчук Т.В. як його захисника. Також зафіксовано велику кількість порушень суддею ОСОБА_3., відносно прав позивачів. Як приклад, той факт, що суддя не дивлячись на те, що перебуває цивільним відповідачем відносно позивача 1, продовжує розглядати справу, що є грубим порушенням норм КПК України. З огляду на викладене, позивачі зазначають про те, що порушення їх прав полягає в тому, що справа щодо обвинуваченого позивача 2 розглядається суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_3., яка згідно рішення Комісії від 06 вересня 2018 року № 1480/ко-18 не відповідає займаній посаді судді. Тобто, правосуддя по справі щодо обвинуваченого позивача 2 здійснюється суддею не на професійній основі, що порушує права позивачів на судовий захист. Позивачі вказують, що для захисту їх прав, які на сьогодні порушуються, питання про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_3 повинно бути розглянуто Вищою радою правосуддя у найближчий час.
Аналізуючи вищезазначене, слід зазначити наступне.
Нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною четвертою статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України передбачені статтею 266 КАС України.
Статтею 266 КАС України, зокрема частиною першою цієї статті, встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.
З огляду на викладене, Верховний Суд як суд першої інстанції має повноваження щодо розгляду чітко визначеної категорії адміністративних справ.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Залишаючи позовну заяву без руху, Верховний Суд вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження дій чи бездіяльності позивач, з-поміж іншого, обґрунтував, які конкретно з його прав та охоронюваних законом інтересів порушують такі дії/бездіяльність суб'єкта владних повноважень та які правові наслідки безпосередньо для нього вони породжують, якими доказами такі обставини підтверджуються.
Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що право на судовий захист не є абсолютним. Законодавцем встановлені випадки, коли коло таких осіб є обмеженим.
Проте, як вбачається із заяви про усунення недоліків, позивачі не навели яким чином оскаржувана бездіяльність відповідача порушує саме їх особисті права, свободи та охоронювані законом інтереси, за захистом яких вони звернулися до суду, з посиланням на норми права в чому саме полягало таке порушення, а також доказів, що підтверджують вказані обставини.
Слід звернути увагу на те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Аналізуючи наведені вище обставини, Суд приходить до висновку, що позивачами не надано належних обґрунтувань своїх позовних вимог, оскільки звернення до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя про оскарження її бездіяльності можливе лише у випадку безпосереднього порушення такою бездіяльністю прав та охоронюваних законом інтересів особи.
Таким чином, позивачами не виконано вимог ухвали Верховного Суду стосовно обґрунтування порушення оскаржуваною бездіяльністю відповідача їх прав, свобод та інтересів, за захистом яких вони звернулися до суду.
Суд звертає увагу на те, що оскаржувана бездіяльність відповідача щодо вирішення питання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва не впливає на правовідносини, які виникли в межах справ, що перебували у провадженні ОСОБА_3, як судді зазначеного суду.
Положення частини першої статті 169 КАС України вказують, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк достатній для усунення недоліків.
Пунктом 1 частини четвертої та частини восьмої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05).
Оскільки, позивачами не усунуто недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 12 травня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, суддя з огляду на вимоги частини п'ятої статті 169 КАС України приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Керуючись статтями 19, 22, 160, 161, 169, 266 КАС України, Суд
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї документами - повернути позивачам.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів із дня її підписання.
Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
З урахуванням доповнення пунктом 3 до розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, зокрема, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
...........................
С.Г. Стеценко,
Суддя Верховного Суду