Іменем України
12 червня 2020 року
Київ
справа №1640/2323/18
адміністративне провадження №К/9901/68495/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року ( суддя - Супрун Є.Б.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року (головуючий суддя - Перцова Т.С., судді: Жигилій С.П., Спаскін О.А.) у справі №1640/2323/18 за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області (далі також -ТУ ДСА України в Полтавській області), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ТУ ДСА України в Полтавській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (далі також - ГУ ДКС України в Полтавській області), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому суддівської винагороди у період з січня по червень 2018 року виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з відповідною доплатою за перебування на адміністративній посаді голови суду, виплати за вислугу років із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII (далі також - Закон № 2246-VIII);
- зобов'язати відповідача здійснити йому перерахунок і виплату суддівської винагороди та відповідних доплат за період з 01 січня по 30 червня 2018 року виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 37230 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснювати йому вказані виплати надалі до внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо розміру та складових саудівської винагороди.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на протиправність дій ТУ ДСА України в Полтавській області щодо виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу визначеного із розміру мінімальної заробітної плати 1600 гривень. На думку позивача, з 1 січня 2018 року розмір мінімальної заробітної плати, встановленої Законом №2246-VIII складає 3723 грн, а тому, саме з такого розміру відповідач має обраховувати винагороду судді. Таким чином, ТУ ДСА України в Полтавській області в порушення зазначених норм, нарахувало та виплатило позивачу суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. Позивач вважає, що виплата суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідної винагороди в розмірі меншому, ніж визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» є дискримінацією в частині оплати праці таких суддів.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, у задоволені позову відмовлено.
Мотиви, з яких суд першої та апеляційної інстанцій дійшли зазначених висновків, ґрунтуються на тому, що норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі також - Закон №1774-VIII), впливаючи на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, оскільки ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати при обрахунку суддівської винагороди. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн. З огляду на положення статті 133 Закону № 2453-VI розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2018 року, у порівнянні з його розміром, що діяв протягом 2017 року, не змінився, а отже право позивача на передбачений Законом №2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з розміру в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону №2246-VIII, не порушене.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що застосування при виплаті йому суддівської винагороди Закону №1774-VIII не має належних правових підстав, оскільки розмір винагороди судді не може визначатися цим Законом. Порядок визначення суддівської винагороди встановлено статтею 130 Конституції України, статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, а тому є хибним висновки судів про те, що суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, суддівська винагорода повинна виплачуватися з розрахункової величини у 1600 грн відповідно до Закону №1774-VІІІ. Позивач вказав, що Закон №1774-VІІІ є загальним відносно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і цим Законом не внесено змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо порядку визначення суддівської винагороди. При цьому, самим законодавцем у Законі №1774-VІІІ вказано, що обмеження у 1600 грн є тимчасовим, а саме діє до внесення змін до відповідних законів України. Оскільки змін на виконання положень Закону №1774-VІІІ до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не внесено, суддівська винагорода суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, продовжує залишатися у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, встановлених станом на 01 січня відповідного року, що у 2018 році складає 37230 грн (10х3723). Вважає, що виплата суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, суддівської винагороди в розмірі меншому, ніж визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є дискримінацією в частині оплати праці цих суддів, у тому числі і його.
ТУ ДСА України в Полтавській області подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів без змін. Зазначає, що скарга позивача не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки положення Закону № 1774-VIII хоч і не регулюють відносини судоустрою, проте ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при призначенні її величини.
Рух касаційної скарги
У грудні 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Білоуса О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Соколову В.М., суддям Єресько Л.О., Загороднюку А.Г.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Постановою Верховної ради України №1683-ІІІ від 11 травня 2000 року ОСОБА_1 обраний безстроково на посаду судді Диканського районного суду Полтавської області.
Відповідно до наказу голови Диканського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2017 року №7-О/С суддю Новака Д.І. призначено на адміністративну посаду голови Диканського районного суду Полтавської області строком на три роки з 28 серпня 2017 року по 27 серпня 2020 року включно.
Встановлено ОСОБА_1 щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді голови суду у розмірі 10 відсотків посадового окладу судді.
Кваліфікаційне оцінювання позивач не проходив.
З січня 2018 року позивач отримував суддівську винагороду з посадового окладу у розмірі 16000 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату йому суддівської винагороди, включаючи її складові, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом № 2246-VIII з розміру 3723 гривень.
Листом відповідач роз'яснив, що відсутні правові підстави для перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди з відповідного розрахунку.
Вважаючи, що відповідачем у спірний період виплата суддівської винагороди, доплат за вислугу років судді та перебування на адміністративній посаді здійснювалася у розмірах значно менших, ніж визначено частиною третьою статті 133 Закону №2453-VІ, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Частинами першою, другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 22 Розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами пункту 23 наведеного Розділу ХІІ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI.
Частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Таким чином, позивач вважає, що його суддівська винагорода у період з 1 січня 2018 року по 30 червня 2018 року має обраховуватися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом №2246-VIII з посадового окладу 37230 грн.
Водночас, 6 грудня 2016 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.
Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн, починаючи з 1 січня 2017 року.
Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, колегія суддів зазначає таке.
Матеріалами справи встановлено, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходив.
Частина третя статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI встановлює розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII.
Натомість Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Отже, з прийняттям Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VI.
Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Суд зазначає, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
Водночас, саме пунктом третім Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.
Цим пунктом законодавець встановив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.
З викладеного слідує, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн, а не інший розмір, зокрема 3723 грн.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.
Крім того, варто зазначити, що за змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.
Протягом 2017 року та січня-червня 2018 року суддівська винагорода позивача обчислювалась виходячи із мінімального розміру заробітної плати у 1600 грн.
З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився і також становив 16000 грн.
Вказане означає, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.
Слід наголосити, що законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що з внесенням змін Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини 1600 грн, а з 22 липня 2018 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
При цьому Верховний Суд зауважує, що у зв'язку із змінами внесеними Законом № 2415-VIII від 15 травня 2018 року (набрали законної сили з 22 липня 2018 року), абзац другий пункту 3 розділу II Перехідних та прикінцевих положень Закону № 1774-VIII викладено у наступній редакції: до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. У зв'язку з цим, після 22 липня 2018 року, відповідач перерахував суддівську винагороду позивача виходячи з розміру посадового окладу 17620 грн (1762 грн - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного 2018 календарного року).
Крім того, Верховний Суд вважає безпідставним посилання позивача в касаційній скарзі на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 оскільки на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, та розгляду справи судами попередніх інстанцій вказане рішення Конституційним Судом не прийнято і не могло бути враховано судами при вирішенні даного спору.
Водночас, за приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другої цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, якими позивач обґрунтовує свою касаційну скаргу, стосуються фактичних обставин справи, доказів, на підставі яких встановлено ці обставини, та правової оцінки, яку надали їм суди. Зважаючи на межі касаційного перегляду справи та повноваження касаційного суду на цій стадії достатніх та обґрунтованих підстав для того, щоб вважати висновки судів в даній справі помилковими, немає і аргументи позивача їх не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року у справі №1640/2323/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду