10 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2090/19 пров. № А/857/1577/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Ільчишин С.М.,
Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року в справі № 300/2090/19 (прийняте у м. Івано-Франківську суддею Микитюком Р.В.; дата складення рішення у повному обсязі не вказана) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області) про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту с. Діброва Сарниківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області та зобов'язання повторно розглянути клопотання про надання дозволу.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначає, що 16.09.2019 він звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому, як учаснику бойових дій, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У відповідь на клопотання отримав від ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області 16.10.2019 відмову, яка мотивована відсутністю правових підстав у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв?язку зі знаходженням запитуваної земельної ділянки у користуванні (власності) третіх осіб. Оскаржувану відмову позивач вважає протиправною, оскільки законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а наведені відповідачем підстави не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківської області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ним правомірно та обґрунтовано не надано позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою на запитувану земельну ділянку, оскільки вона знаходиться в користуванні третіх осіб.
Крім того зазначає, що дозвіл або відмова у його наданні, що передбачені частиною сьомою статті 181 ЗК України, за своїм змістом є відповідними індивідуальними правовими актами. Разом з тим, цією статтею не визначено - в якій саме правовій формі вирішується питання про надання чи відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, чи може бути прийняте відповідне рішення з цього питання у формі листа-відповіді державного органу.
Від обох сторін до суду надійшли клопотання про розгляд справи без їхньої участі.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 16 вересня 2019 року позивач, як учасник бойових дій, звернувся до ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області з клопотанням щодо надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,00 га, що розташована в селі Діброва (за межами населеного пункту) на території Сарниківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 10).
30 вересня 2019 року на це клопотання ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області надало відповідь за вихідним № Н-150/2-1032/0/20-19, якою повідомило позивача про те, що за інформацією відділом у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області запитувана земельна ділянка перебуває в користуванні (власності) третіх осіб. Враховуючи наведене, керуючись Земельним кодексом України, Головне управління не має правових підстав щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність (а.с. 15).
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій апелянта вимогам частини другої статті 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з ними та вважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 13 частини першої статті 14 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам війни надаються такі пільги, зокрема, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З аналізу зазначеної норми видно, що відмова у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, встановленим Земельними кодексом України, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із наявної в матеріалах справи інформації відділу у Рогатинському районі ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 129/407-19-0.26 від 25.09.2019 та довідки виконкому Сарниківської сільської ради № 723 від 23.09.2019 видно, що запитувана земельна ділянка знаходиться біля земельної ділянки за кадастровим № 2624485800:002:0106 в урочищі «довга» на цей час перебуває в оренді СТОВ «Уїзд» (а.с. 65 - 66, 68).
Інших доказів, що запитувана земельна ділянка знаходиться у користуванні (власності) третіх осіб суду не надано.
Разом з тим, у відповідь на адвокатський запит від 31.07.2019 № К-2 Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури повідомив, що в управлінні відсутня документація - план земельно-господарського устрою території с. Сарники та Діброва (а.с. 17 - 19).
Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Статтею 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
З аналізу вищенаведених положень видно, що державна реєстрація права на землю, в тому числі і права оренди, передбачала вчинення обов?язкових дій, зокрема, внесення відповідних відомостей до Поземельної книги та до бази даних АС ДЗК. Тобто, саме за наявності відповідних відомостей державна реєстрація договорів оренди є такою, що відбулась та може створювати відповідні правові наслідки.
Поряд з цим, апелянтом не надано доказів укладення договору оренди та державної реєстрації цих прав на земельну ділянку, що просить виділити позивач шляхом видачі дозволу на розроблення проекту.
Позиція апелянта щодо зайнятості запитуваної земельної ділянки обґрунтована лише отриманою інформацією відділу у Рогатинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 129/407-19-0.26 від 25.09.2019 та довідкою виконкому Сарниківської сільської ради № 723 від 23.09.2019, проте ці документи не можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га.
Відтак, жодна з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, апелянтом не зазначена, тому ним безпідставно було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з підстав не передбачених статтею 118 ЗК України.
Аналогічна позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 24.09.2018 у справі № 814/1239/18.
Щодо покликань апелянта на невизначеність в законодавстві в якій саме правовій формі вирішується питання про надання чи відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, колегія суддів вказує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, відповідний орган виконавчої влади в обов'язковому порядку повинен прийняти вмотивоване рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Правовий статус ГУ Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про ГУ Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333).
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу ГУ Держгеокадастру в області.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, у межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб?єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, проте останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Отже, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 815/6094/17.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки апелянт не довів правомірності вчинених ним дій, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 січня 2020 року в адміністративній справі № 300/2090/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді Н. В. Ільчишин
М. А. Пліш
Постанова складена у повному обсязі 12 червня 2020 року.