10 червня 2020 рокуЛьвівСправа №300/2221/19 пров. №А/857/2938/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Макарика В.Я., Шавеля Р.М.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №300/2221/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу №351-о від 25.10.2019, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу (головуючий суддя першої інстанції - Матуляк Я.П., справу розглянуто у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, дата складання повного тексту - 27 січня 2020 р.),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної екологічної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу від 25.10.2019 року за №351-о, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовує протиправністю винесеного відповідачем наказу від 25.10.2019 року за №351-о, яким його звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області 28.10.2019 року з підстав недотримання роботодавцем норм законодавства щодо вивільнення працівника, які полягають у непопередженні про наступне вивільнення та невиконанні вимог стосовно працевлаштування, оскільки відповідачем не запропоновано позивачу вакантної посади або роботи на тому самому підприємстві.
Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. голови Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 року за №351-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області з 26.10.2019 року. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року у розмірі 29070 гривень. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9690 гривень.
Позивач частково не погодився із рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити. Зокрема апелянт зазначає те, що 25 жовтня 2019 р. Державна екологічна інспекція України на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.09.2019р. у справі №300/1489/19 наказом №350-о скасувала наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » і цим же наказом поновила позивача на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області. В цей, же день 25 жовтня 2019 р. Державна екологічна інспекція України видає наказ №351-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », в якому 28 жовтня 2019р. звільняє позивача з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області на підставі п. 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Отже, якщо в наказі на звільнення зазначено «звільнити 28 жовтня», працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення. Оскільки строк звільнення починається з 28 жовтня, наступний за ним день - 29 жовтня. Виходячи з цього, працівник вважатиметься звільненим з 29 жовтня.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції змінити та викласти мотивувальну частину в редакції: «Згідно довідки Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області від 01.11.2019р. №27 середньомісячний заробіток за два місяці, які передували звільненню обчислено з середньомісячного заробітку (у зв'язку з тим, що позивачем перед звільненням було відпрацьовано один робочий день 28.10.2019 р.) складає 971,93 гривень. Період вимушеного прогулу становить з 29.10.2019 по 27.01.2020, тобто 62 робочі дні. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний період у сумі 60,259 гривень», а резолютивну частину в редакції «Стягнути з Державної екологічної інспекції України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року у розмірі 60 259 гривень».
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що заперечує проти вимог позивача, вважає їх безпідставними та необґрунтованими та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі та просив її задовольнити.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча був повідомлений про дату судового засідання відповідно до вимог пункту першого частини третьої статті 124 та статті 129 КАС України на офіційну електронну адресу.
Згідно із частиною третьою статті 129 КАС України, якщо протягом дня, наступного за днем надсилання тексту повістки, підтвердження від учасника судового процесу не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і підтверджує належне повідомлення учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту складання секретарем судового засідання відповідної довідки.
Оскільки відповідачем не підтверджено отримання повістки, в силу вимог вказаної вище норми, він вважається повідомленим про дату судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Зважаючи на положення ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для її належного розгляду, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, а їх участь у судовому засіданні не визнана обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Наказом Державної екологічної інспекції України від 22.04.2015 року за №111-о, 22.04.2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області Держекоінспекції України.
08.02.2019 року Державною екологічною інспекцією України видано наказ за №61 «Про ліквідацію Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року за № 102 «Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища».
Відповідно до наказу Державної екологічної інспекції України від 08.02.2019 року за №61 «Про ліквідацію Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року за № 102 «Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища» ліквідується як юридична особа публічного права з наступним вивільненням працівників Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області.
Як наслідок, 18.03.2019 року Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області видано попередження про наступне вивільнення працівників у зв'язку із ліквідацією Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області, яке позивач отримав 26.03.2019 року.
ОСОБА_1 запропоновано для переведення наявні рівнозначні вакансії відповідно до кваліфікації, а саме: заступника начальника Державної екологічної інспекції у Тернопільській області - заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області, начальника Державної екологічної інспекції у Херсонській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області.
Позивач 23.05.2019 року звернувся до Державної екологічної інспекції України щодо надання йому рівнозначної посади в Державній екологічній інспекції Карпатського округу.
Державна екологічна інспекції України листом від 30.05.2019 року за № 3317/5./10-19 надала відповідь позивачу, в якій зазначено, що позивачу у зв'язку із ліквідацією Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області надіслано попередження про наступне вивільнення з пропозицією наявних вакантних посад, яке він отримав 26.03.2019 року та на жодну із запропонованих посад ОСОБА_1 не погодився. Стосовно пропозиції рівнозначної посади в Державній екологічній інспекції Карпатського округу, позивачу повідомлено, що відповідно до наказу за №411-о від 12.12.2018 року начальником Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головним державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу призначений з 12.12.2018 року ОСОБА_2 .
Надалі наказом Державної екологічної інспекції України за № 209-о від 12.06.2019 року ОСОБА_3 звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області, 12.06.2019 року у зв'язку із ліквідацією Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області відповідно до пункту 1 частини 1 та пункту 3 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Також Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області, керуючись наказом Державної екологічної інспекції України від 12.06.2019 року за № 209-о, видала наказ від 12.06.2019 року за №43-о, яким оголошено наказ Державної екологічної інспекції України від 12.06.2019 року за №209-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Пунктом 2 вказаного наказу 12.06.2019 року за № 43-о зазначено: «Вважати днем звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області у зв'язку з ліквідацією Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області відповідно до пункту 1 частини 1 та пункту 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», перший день виходу на роботу після тимчасової непрацездатності».
ОСОБА_1 , не погоджуючись із своїм звільненням, 11.07.2019 року звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції Карпатського округу про визнання протиправним та скасування наказу №209-о від 12.06.2019, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, визнання протиправним та скасування наказу №411-о від 12.12.2018 та визнання прав.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 року у справі № 300/1489/19 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_1 » №209-о віл 12.06.2019. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 року у справі № 300/1489/19 та на підставі заяви позивача від 18.10.2019 року, Державною екологічною інспекцією України винесено наказ від 25.10.2019 року за № 350-о «Про поновлення ОСОБА_1 », яким скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 12.06.2019 року за №209-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області з 13 червня 2019 року.
Наказом Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 року за № 351-о «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області 28.10.2019 року відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Згідно наказу Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області від 28.10.2019 року за № 47-о «Про звільнення ОСОБА_1 » оголошено наказ Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 року за № 351-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
01.11.2019 року позивачем передано справи і майно ОСОБА_4 - голові ліквідаційної комісії, що підтверджується актами прийому-передачі матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання за №№ 1, 2, 3.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що судом встановлено протиправність звільнення позивача.
Апеляційний суд вважає вірними висновки суду щодо обґрунтованості позовних вимог та задоволення позову, та такі відповідачем не оскаржуються, проте судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини у справі та порушено норми процесуального права.
Відповідно до пункту сьомого частини третьої статті 317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 КАС України, умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Відповідно пункту першого частини шостої статті 12 КАС України, справами незначної складності є справи зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно із Приміткою до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, члени Національної комісії зі стандартів державної мови, Директор Національного антикорупційного бюро України, його перший заступник та заступник, Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Керівник Офісу Президента України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.
Отже, оскільки позивач ОСОБА_1 займав посаду начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області, тобто був керівником державного органу, юрисдикція яких поширюється на територію однієї області, відповідно вказана справа не могла бути розглянутою за правилами спрощеного позовного провадження, що відповідно до п. 7 частини 3 статті 317 КАС України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Щодо обґрунтованості позовних вимог, апеляційний суд зазначає наступне.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до п. 1-1 частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу.
Статтею 87 цього Закону, в редакції чинній до 18.10.2019 визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
В той же час, в редакції Закону чинній на момент звільнення позивача з державної служби (25.10.2019) вказане положення відсутнє.
Проте, відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на момент звільнення позивача з державної служби) відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Отже, оскільки статтею 87 Закону в редакції чинній на момент звільнення позивача, визначено виключно підстави для припинення державної служби, однак порядок і процедуру такого припинення не визначено, тому судом першої інстанції вірно до спірних правовідносин застосовано положення Кодексу законів про працю України.
Статтею 40 КЗпП передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що при розгляді спору про звільнення працівника у зв'язку з ліквідацією установи (державного органу) необхідно з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація установи, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №102 «Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища» в структурі Державної екологічної інспекції України відбувається реформування, в рамках якого деякі територіальні органи інспекції об'єднуються і утворюються міжтериторіальні.
В додатку 1 постанови вказуються інспекції, що підлягають ліквідації, в додатку №2 - які створюються.
Таким чином, відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України підлягають ліквідації Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області та Державна екологічна інспекція у Чернівецькій області з утворенням міжтериторіальної структури - Державної екологічної інспекції Карпатського округу.
Державною екологічною інспекцією України видано наказ від 08.02.2019 №61 «Про ліквідацію Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області», яким вирішено ліквідувати як юридичну особу публічного права Державну екологічну інспекцію в Івано-Франківській області, утворено ліквідаційну комісію та призначено голову ліквідаційної комісії.
Відповідно до положень частини першої статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов'язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.
Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України у постановах від 04.03.2014 №21-8а14, від 27.05.2014 №21-108а14, від 28.10.2014 №21-484а14, від 19.01.2016 №21-2225а15 та була підтримана Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року по справі № 816/979/17, від 20 червня 2018 року по справі №П/811/3349/15.
Таким чином, у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов'язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування згідно статті 49-2 КЗпП) працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки, як зазначено Верховним Судом України, роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави.
Зі змісту Положення про Державну екологічну інспекцію в Івано-Франківській області та Положення про Державну екологічну інспекцію Карпатського округу, суд дійшов висновку, що зміст повноважень, завдань і функцій свідчить про те, що фактично відбулася реорганізація шляхом ліквідації територіального органу - Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області з одночасним створенням Державної екологічної інспекції Карпатського округу як структурного підрозділу Державної екологічної інспекції України. Функції та повноваження вказаних територіальних органів, які ліквідуються покладено на новоутворені територіальні органи як структурні підрозділи апарату Державної екологічної інспекції України.
Власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що належно виконали вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду або роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17 та підтримані Верховним Судом у постанові від 10.10.2018 у справі №816/979/17.
У справі, що розглядається, відповідач 25.10.2019, поновивши позивача на посаді на виконання рішення суду, цього ж дня видав наказ про його звільнення. Відтак, відповідач не виконав вимог щодо попередження про наступне вивільнення та не пропонував позивачу будь-які вакантні посади чи іншу роботу у новоствореній Державній екологічній інспекції Карпатського округу. Попередження позивача про наступне вивільнення від 18.02.2019 та пропозиції вакантних посад до 12.06.2019 не можуть вважатись належним виконанням обов'язку відповідачем, оскільки передували прийняттю наказу №209-0 від 12.06.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » та фактично були реалізовані відповідачем внаслідок прийняття такого наказу.
Проте, поновивши позивача 25.10.2019 р. на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області, відповідачем не дотримано вимог щодо попередження позивача про наступне вивільнення та пропозиції вакантних посад, і тим же ж днем видано оскаржуваний наказ про звільнення.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відповідачем порушено порядок звільнення позивача внаслідок непопередження про наступне вивільнення та непропонування останньому вакантних посад чи іншої роботи у новоствореній Державній екологічній інспекції Карпатського округу, відповідно як наслідок, підлягає визнанню протиправним та скасуванню наказ від 25.10.2019 року за № 351-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Статтею 235 КЗпП визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядав трудовий спір.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність звільнення позивача, то слід поновити позивача на посаді і в установі, з якої його було звільнено.
З урахуванням того, що відповідно до оскаржуваного наказу, позивача звільнено 28.10.2019р., а 28.10.2019 р. є днем звільнення та вважається останнім робочим днем для ОСОБА_1 , відповідно він підлягає поновленню на посаді з 29.10.2019р.
Відповідно до статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як слідує із поданої позивачем розрахункової відомості, у жовтні 2019р. позивач відпрацював один день 28.10.2019р., тому висновки суду про те, що позивач не відпрацював жодного дня є помилковими.
Відповідно до положень Розділу III вказаного вище Порядку № 100 визначено виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо), тому відповідно сума середнього заробітку за один робочий день позивача складає 971, 93 грн. (оклад+ранг+коректива+індексація+вислуга= сума для визначення подобової оплати 440,45+27,27+395,67+105,71=971,93 грн.).
Період вимушеного прогулу становить з 29.10.2019 по 27.01.2020, тобто 62 робочі дні.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний період у сумі 60269,00 грн. (971,93х62).
Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржене позивачем рішення, апеляційний суд вважає, що таке не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності не дають підстав вважати що рішення відповідача є правомірним, а натомість вказують на те, що таке прийняте відповідачем необґрунтовано, без дотриманням вимог чинного законодавства України, що дає підстави для визнання його протиправним та скасування.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За таких обставин суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 19438, 20 грн.
Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
Судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 317 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позову з наведених вище підстав.
Судові витрати відповідно до статті 139 КАС України перерозподілу не піддягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №300/2221/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. голови Державної екологічної інспекції України від 25.10.2019 року за № 351-о «Про звільнення ОСОБА_1 »
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області з 29.10.2019 року.
Стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2019 року по 27 січня 2020 року у розмірі 60269 (шістдесят тисяч двісті шістдесят дев'ять) гривень.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 19438,20 ( дев'ятнадцять тисяч чотириста тридцять вісім ) гривень 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. Я. Макарик
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 12.06.2020р.