03 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2407/19 пров. № А/857/4759/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Макарика В.Я.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі №300/2407/19 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення штрафу (головуючий суддя першої інстанції Могила А.Б., справу розглянуто у письмовому провадженні, місце ухвалення - м. Івано - Франківськ, дата складання повного тексту - 14.02.2020 р.),-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення штрафу від 28.11.2019 №ІФ1623/1676/АВ/П/ТД-ФС.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним укладено договір з КП «Екосервіс» про надання послуг по розподільному сортування вторинної сировини на полігоні по захороненню твердих побутових відходів в урочищі «Залісся». На вказаному полігоні проживають особи ромської національності, які сортують вторинну сировину, для них дана діяльність є єдиним джерелом доходу. За наслідками інспекційного відвідування, Управління Держпраці в Івано-Франківській області дійшло до висновку про порушення позивачем норм трудового законодавства, оскільки не було укладено трудових договорів з особами ромської національності. Дані твердження відповідача є безпідставними, наявність договору з КП «Екосервіс» жодним чином не може бути підставою для укладання з усіма хто перебуває на території полігону трудових договорів. Факт купівлі відсортованої вторинної сировини у осіб ромської національності не свідчить про перебування позивача з ними у трудових відносинах. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є праця працівника в процесі виробництва. Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи. В даному випадку відносини, щодо придбання відсортованого товару в осіб ромської національності не підпадають під визначення трудових правовідносин у розумінні приписів Кодексу законів про працю України. Крім того, відсортовану вторинну сировину в осіб ромської національності купляли і інші особи. При цьому, позивачем неотримано направлення відповідача на проведення інспекційного відвідування та вимогу про надання/поновлення документів.
Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене судом за невірного застосування норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає про те, що відповідачем належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вини позивача в порушенні вимог ч.1 ст.21, ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України, тобто доказів правомірності оскаржуваної постанови про накладення штрафу, в розпорядження суду першої інстанції надано не було. Для притягнення до юридичної відповідальності та накладення штрафу за порушення вказаної норми трудового законодавства необхідно встановити дві обставини, а саме існування між сторонами трудових відносин та відсутність передбаченого законом оформлення цих відносин.
Зазначає, що правомірність застосування відповідачем до штрафу, визначеного статтею 265 Кодексу законів про працю України, суд першої інстанції пов'язує з інформацією, викладеною в поясненнях громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 від 15 жовтня 2019 року, які були відібрані на полігоні по захороненню твердих побутових відходів в урочищі «Залісся» під час проведення інспекційного відвідування посадовими особами управління Держпраці в Івано-Франківській області. Проте висновки суду першої інстанції про наявність в цих поясненнях доказів того, що вказані особи перебували у трудових відносинах є безпідставними та упередженими. Більше того, із змісту пояснень вказаних осіб однозначно та беззаперечно слідує, що жодних ознак їх перебування в трудових відносинах з позивачем немає. Всі ці без винятку громадяни, яких суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні називає «особами ромської національності», у своїх поясненнях вказали, що вони на власний розсуд, без будь-яких зобов'язань збирають та розсортовують непортіб на сміттєзвалищі в урочищі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в м. Калуші. Відсортоване сміття продають усім хто має намір його купити, за що отримують кошти, в тому числі і від позивача. Дані обставини свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 оплачує їм за товар, тобто за продану вторинну сировину, а не за роботу в розумінні приписів трудового законодавства. Територія полігону ТПВ в урочищі «Залісся» у місті Калуш не перебуває у власності чи користуванні позивача, він не наділений повноваженнями щодо перешкоджання будь-кому перебувати на вказаній території, а наявність договору з КП «Екосервіс» жодним чином не може бути доказом того, що з усіма хто там перебуває позивач зобов'язаний укласти трудовий договір. Суд не взяв до уваги свідчення ОСОБА_9 , начальника виробництва ТПВ КП «Екосервіс» з яких можна зробити наступні висновки: ФОП ОСОБА_1 особисто приїжджав на територію полігону сміттєзвалища в урочищі «Залісся» купував та зважував сміття; наймані працівники у ФОП ОСОБА_1 які розсортовували сміття відсутні; договори на сортування сміття на території полігону сміттєзвалища в урочищі «Залісся» укладалися і з іншими суб'єктами господарювання.
Безпідставними є також посилання суду першої інстанції на матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019090170001079 від 28.08.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, а саме на протоколи допиту свідків «осіб ромської національності». Будь-яких доказів вчинення порушень законодавства про працю, зазначених у Постанові про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № №ІФ1623/1676/АВ/П/ТД-ФС від 28 листопада 2019 року, ці протоколи допиту свідків не містять, тобто ці протоколи допиту жодним чином не стосуються предмету доказування в даній адміністративній справі.
З урахуванням наведеного вище просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених у скарзі, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не прибув, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутності представника управління Держпраці в Івано - Франківській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що В період з 18.10.2019 по 21.10.2019, на підставі наказу від 11.10.2019 № 1231-Д, направлення №15-10/5998 від 11.10.2019, інспекторами Управління Держпраці в Івано-Франківській області, спільно з оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Калуського відділу поліції Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області проведено інспекційне відвідування позивача.
За результатами проведеного інспекційного відвідування виявлено порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015, які зафіксовані в акті №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019.
За наслідками розгляду справи про накладення штрафу, на підставі акту інспекційного відвідування №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019 начальником управління Держпраці в Івано-Франківській області, за порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч.ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015, складено постанову №ІФ1623/1676/АВ/П/ТД-ФС від 28.11.2019 про накладення на позивача штрафу в розмірі 876 330 грн.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що упродовж тривалого проміжку часу позивач залучав осіб до виконання робіт, оплачував їхню виконану роботу без укладення трудових договорів, тому фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 порушено вимоги ч. 1 ст. 21, ч.ч.1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015, які зафіксовані в акті №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі- загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
У відповідності до пп.6 п.4 Положення Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Згідно з пп.5 п.6 Положення Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823.
Згідно із пунктом 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, інспекційні відвідування проводяться за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, у зв'язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та неможливістю проведення інспекційного відвідування, Управління Держпраці в Івано-Франківській області звернулося із вимогою за №ІФ1623/1676/ПД від 16.10.2019 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про надання документів згідно переліку до 17.10.2019. Дану вимогу отримано позивачем, що підтверджується його підписом на вказаному документі.
На вказану вимогу, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надано письмові пояснення від 16.10.2019, інформацію від 17.10.2019, договір про надання послуг № 36/К від 27.07.2018, трудовий договір від 18.09.2018, витяг з реєстру платників єдиного внеску від 14.12.2017, довідку про реєстрацію місця проживання особи від 28.01.2019 №369/09.3-08, свідоцтво про державну реєстрацію серії В00 № 501254.
В період з 18.10.2019 по 21.10.2019, на підставі наказу від 11.10.2019 №1231-Д, направлення №15-10/5998 від 11.10.2019, інспекторами Управління Держпраці в Івано-Франківській області, спільно з оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Калуського відділу поліції Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області проведено інспекційне відвідування позивача.
Направлення №15-10/5998 від 11.10.2019 отримано позивачем 15.10.2019, що підтверджується його підписом на вказаному документі.
Підставою для проведення інспекційного відвідування позивача слугував лист слідчого відділення Калуського відділу поліції Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області від 26.09.2019 № 17978/59/108/2019.
За результатами проведеного інспекційного відвідування виявлено порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015, які зафіксовані в акті №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019.
Вказаний акт підписаний позивачем 21.10.2019 із зауваженнями, а саме зазначено, що жодних правопорушень трудового законодавства ним не вичинено, крім цього, позивачем подано письмове заперечення на акт інспекційного відвідування №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019, за результатами розгляду якого, відповідачем надано відповідь фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 листом від 25.10.2019 № 06-16/70.
Крім цього, відповідачем винесено Припис № ІФ1623/1676/АВ/П від 28.10.2019, позивача зобов'язано усунути порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч.ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015.
Відповідь на заперечення від 25.10.2019 № 06-16/70 та припис за № ІФ1623/1676/АВ/П від 28.10.2019 направлено позивачу 29.10.2019, що підтверджується матеріалами справи.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (зі змінами).
Згідно пункту 2 цього Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту).
Штрафи накладаються, в тому числі, на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
Відповідно до пункту 3 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Листом від 23.10.2019 № 05-07/5-10/6237 ФОП ОСОБА_1 повідомлено, що розгляд справи про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою вказаного акту інспекційного відвідування №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019.
За наслідками розгляду справи про накладення штрафу, на підставі акту інспекційного відвідування №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019 начальником управління Держпраці в Івано-Франківській області, за порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч.ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015, складено постанову №ІФ1623/1676/АВ/П/ТД-ФС від 28.11.2019 про накладення на позивача штрафу в розмірі 876330 грн., яка направлена направлена позивачу 29.11.2019, що підтверджується матеріалами справи.
Як слідує із апеляційної скарги, суть доводів позивача зводиться до того, що відсутні підстави для притягнення його до юридичної відповідальності та накладення штрафу за порушення вказаних вище норм трудового законодавства, оскільки відповідачем не доведено існування між сторонами трудових відносин та відсутність передбаченого законом оформлення цих відносин.
Проте колегія суддів апеляційного суду вважає такі доводи апелянта невірними та безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Отже, підставою притягнення до відповідальності є дві обставини, існування між сторонами трудових відносин та відсутність передбаченого законом оформлення цих відносин.
Згідно із частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно із частинами 1- 3 ст.24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У постанові Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року «Про порядок повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів про прийняття працівника на роботу» зазначено, що відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Як слідує із акту інспекційного відвідування, відповідно до пояснень ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 15.10.2019 вони розсортовують сміття на полігоні по захороненню твердих побутових відходів в урочищі «Залісся» та отримують від фізичної особи - підприємця ОСОБА_12 кошти за відсортовану вторинну сировину. Трудових договорів в письмовій формі фізична особа - підприємець ОСОБА_1 із цими особами не укладав, повідомлення про прийняття їх на роботу до територіального органу Державної фіскальної служби не подавав.
Також з матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами, між КП «Екосервіс» (замовник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір про надання послуг №2-П-2019 від 02.01.2019.
Відповідно до пункту 1.1. даного договору виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати послуги з роздільного сортування вторинної сировини на полігоні по захороненню твердих побутових відходів в урочищі «Залісся» в порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно розділу 2 даного договору вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за результатами відвантаження вторинної сировини на одну одиницю автотранспорту та фіксується в актах наданих послуг, який підписується сторонами в момент відвантаження вторинної сировини. Виконавець зобов'язаний перерахувати суму зазначену в акті наданих послуг в розмірі 100% від вартості вторинної сировини (по цінах згідно із затвердженим додатком) протягом 3 днів з моменту підписання такого акту. Вартість за тонну відсортованого скла складає 80 грн., паперу - 60 грн., ПЕТ-пляшки - 400 грн.
Оплата проводиться щоквартально до 25 числа останнього місяця кварталу. Відповідно до підпункту 3.1.3 пункту 3.1 договору Замовник надає можливість доступу на полігон працівників Виконавця для сортування та відвантаження зібраної вторинної сировини. Договір, згідно пункту 5.1, набуває чинності з моменту підписання і діє до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов'язань, але в будь-якому випадку до 31.12.2019.
Договір аналогічного змісту від 27.07.2018 № 36/К.
Таким чином, на момент проведення інспекційного відвідування, з позивачем у трудових відносинах не перебував жодний працівник, про що зазначено відповідачем в акті №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019.
Предметом трудового договору є виконання певної роботи за конкретною кваліфікацією - за професією (посадою), передбаченою штатним розписом (ст. 21 Кодексу законів про працю України).
Залучення фізичних осіб до праці (крім укладення трудового договору) можливе також шляхом укладення з ними договорів цивільно-правового характеру. Зокрема це договір підряду на виконання певної роботи або договір про надання послуг (ст.ст. 837, 901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України такі договори між фізичною та юридичною особою мають укладатися в письмовій формі. Відносини, що виникають з укладенням таких договорів, є цивільно-правовими і регулюються нормами цивільного права.
Характер цивільного договору свідчить про необхідність виконання визначеного в договорі обсягу робіт і супроводжується отриманням кінцевого матеріального результату, що підтверджується оформленням окремого акту.
На відміну від цивільно-правового договору, письмова форма не є обов'язковою для оформлення трудових правовідносин між працівником та роботодавцем. Водночас, усний характер такого договору не виключає необхідність видачі роботодавцем спеціального наказу чи розпорядження про прийом працівника на певну посаду.
Більшість трудових договорів укладаються на безстроковій основі, а цивільні договори не можуть бути безстроковими і укладаються на конкретний строк.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що позивачем не підтверджено доказами про залучення вищезазначених осіб до виконання роботи по сортуванні вторинної сировини на умовах цивільно-правових угод та не надано доказів існування інших цивільно-правових угод між позивачем та особами, що розсортовували вторинну сировину на території КП «Екосервіс».
Таким чином, упродовж тривалого проміжку часу позивач залучав вказаних осіб до виконання робіт, оплачував їхню виконану роботу без укладення трудових договорів.
Що стосується доводів апелянта про те, що ФОП ОСОБА_1 оплачує особам ромської національності за товар, тобто за продану вторинну сировину, а не за роботу в розумінні приписів трудового законодавства, а територія полігону ТПВ в урочищі «Залісся» у місті Калуш не перебуває у власності чи користуванні позивача, він не наділений повноваженнями щодо перешкоджання будь-кому перебувати на вказаній території, а наявність договору з КП «Екосервіс» жодним чином не може бути доказом того, що з усіма хто там перебуває позивач зобов'язаний укласти трудовий договір, то апеляційний суд вважає такі необґрунтованими та такими, що спростовуються поясненнями вказаних вище осіб, наданих ними в ході інспекційного відвідування, в яких вони вказали, що розсортовують сміття на полігоні по захороненню твердих побутових відходів в урочищі «Залісся» та отримують від фізичної особи - підприємця ОСОБА_12 кошти за відсортовану вторинну сировину та окрім цього, такі доводи апелянта фактично є іншим трактуванням встановлених обставин у даній справі.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що інспекційним відвідуванням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 1 ст. 21, ч.ч.1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015, які зафіксовані в акті №ІФ1623/1676/АВ від 21.10.2019, а тому постанова про накладення штрафу за №ІФ1623/1676/АВ/П/ТД-ФС від 28.11.2019 винесена Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржене позивачем рішення, апеляційний суд вважає, що таке відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності не дають підстав вважати що рішення чи дії відповідача є протиправними, а натомість вказують на те, що такі прийняті відповідачем обґрунтовано, з дотриманням вимог Конституції та законів України, в межах повноважень та спосіб, передбачений чинним законодавством України та підстав для визнання їх протиправними та скасування не вбачається.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі №300/2407/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 12.06.2020р.