10 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2057/19 пров. № А/857/3190/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Обрізка І.М.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Шумей М.В.,
час ухвалення рішення 10 год 42 хв,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складення повного тексту рішення 10 лютого 2020 року,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
визнати протиправними дії Галицької митниці Держмитслужби (далі - Митниця) щодо вручення їй повідомлення від 11 вересня 2019 року на відшкодування витрат за зберігання на митному складі транспортного засобу у сумі 33238,74 грн;
зобов'язати Митницю повернути сплачені нею відповідно до уніфікованої митної квитанції МД-1 серії КВ за № 646181 від 11 вересня 2019 року кошти у сумі 33238,74 грн та 199,43 грн комісії банку.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 300/2057/19 позов було задоволено повністю. Визнано протиправними дії Митниці щодо вручення ОСОБА_1 повідомлення від 11 вересня 2019 року на відшкодування витрат за зберігання на митному складі транспортного засобу марки «Mitsubishi», модель «Outlender», номер кузова НОМЕР_1 у сумі 33238,74 грн. Зобов'язано Митницю повернути позивачці сплачені нею відповідно до уніфікованої митної квитанції МД-1 серії КВ за № 646181 від 11 вересня 2019 року кошти у сумі 33238,74 грн та 199,43 грн комісії банку.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що підставою для тривалого перебування транспортного засобу позивачки на території митниці стало прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів № UA206000/2018/001027/1 від 10 грудня 2018 року, скасованого рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року у справі №300/89/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року, яким встановлено відсутність підстав вважати, що у наданих до митного оформлення документах зазначені будь-які недостовірні відомості стосовно оформлення вказаного транспортного засобу. Отримавши 11 вересня 2019 року повідомлення про відшкодування витрат у сумі 33238,74 грн за зберігання на складі митниці транспортного засобу, позивачка сплатила ці кошти на вимогу відповідача і лише після цього її транспортний засіб було відпущено у вільний обіг. Сплачені на підставі скасованого рішення про коригування митної вартості товарів кошти підлягають поверненню позивачці.
У апеляційному порядку постанову суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що для завершення митного оформлення транспортного засобу у зв'язку із відмовою у прийнятті митної декларації № 206020/2019/403111 митний брокер мав можливість подати нову митну декларацію, однак така подана не була.
Митний кодекс України (далі - МК) передбачає алгоритм дій декларанта для випуску транспортного засобу у вільний обіг у разі незгоди з рішенням про коригування митної вартості. У випадку надання гарантій транспортний засіб випускається у вільний обіг і кошти за його зберігання не стягуються. Проте, позивачка самостійно прийняла рішення залишити транспортний засіб на складі митного органу.
Відмова в оформленні товару за заявленою декларантом вартістю не дає підстави поміщати товар на склад митниці і поміщення товару на склад митниці у даному випадку мало місце за самостійним рішенням ОСОБА_1 , а не з ініціативи Митниці.
Видача зі складу митниці товарів, транспортних засобів їх власникам або вповноваженим особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, здійснюється лише після митного оформлення зазначених товарів, транспортних засобів, відшкодування витрат митниць за їх зберігання та сплати відповідних митних платежів.
У випадку, що розглядається, затримка митного оформлення сталась не з ініціативи митного органу, а у зв'язку із тим, що особа не подавала декларацію, що є необхідною умовою для завершення митного оформлення та випуску транспортного засобу у вільний обіг. Винесення рішення про коригування не вважається затримкою у митному оформленні. При цьому право випуску транспортних засобів у вільний обіг у разі незгоди з рішенням про коригування передбачене у статті 55 МК.
Представник Митниці у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Позивачка, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибула, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, позивачкою 02 листопада 2018 року було придбано у нерезидента «C&W Cars» (Губерт Ван Доорнелаан 78 (Нідерланди) автомобіль Mitsubishi, модель Outlander, номер кузова НОМЕР_2 за 6000 євро.
29 листопада 2018 року декларантом ФОП ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подано до митного органу електронну митну декларацію № UA206010/2018/414430, якою задекларовано для митного оформлення вказаний автомобіль та самостійно визначено митну вартість товару за основним методом у 6000,00 євро із долученням ряду документів на підтвердження заявленої митної вартості і обраного методу її визначення.
Митним органом за наслідками розгляду поданої електронної митної декларації №UA206010/2018/414430 від 29 листопада 2018 року було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів за №UA206000/2018/001027/1 від 10 грудня 2018 року, відповідно до якого митна вартість імпортованого автомобіля була визначена за резервним методом у сумі 19550 євро. Одночасно декларанту бла надана картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за митною декларацією №UA206000/2018/11045 від 10 грудня 2018 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року у справі № 300/89/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року, було задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів Митниці №UA206000/2018/001027/1 від 10 грудня 2018 року.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року у справі № 300/89/19 Митницею було здійснено митне оформлення імпортованого позивачкою транспортного засобу марки «Mitsubishi», модель «Outlander», номер кузова НОМЕР_2 за митною декларацією від 09 вересня 2019 року №UA206010/2019/419757 за заявленою митною вартістю у 6000 євро за першим методом її визначення. При цьому 11 вересня 2019 року Митницею було пред'явлено ОСОБА_1 повідомлення про відшкодування витрат у сумі 33238,74 грн за зберігання вказаного транспортного засобу на складі митниці, які позивачка оплатила та звернулася до адміністративного суду із цим позовом, вважаючи такі дії Митниці протиправними.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин 1 статті 201 МК товари з моменту пред'явлення їх органу доходів і зборів до поміщення їх у відповідний митний режим можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем.
Згідно з частиною 6 статті 239 МК витрати органів доходів і зборів на зберігання товарів, транспортних засобів, зазначених у пунктах 1 - 5 частини першої та у частині п'ятій статті 238 цього Кодексу, відшкодовуються власниками цих товарів, транспортних засобів або уповноваженими ними особами. Розмір суми, що підлягає відшкодуванню, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і розраховується в порядку, передбаченому для визначення собівартості платних послуг.
Відповідно до статті 242 МК товари, що зберігаються на складах органів доходів і зборів під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат органів доходів і зборів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів.
Пунктом 8 Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №731 від 15 червня 2012 року, встановлено, що при обрахунку витрат митним органом до розрахункового строку не включаються:
час проведення митним органом в рамках процедури митного контролю та митного оформлення досліджень (аналізів, експертиз).
Проміжок часу, витрачений на проведення досліджень (аналізів, експертиз), підтверджується копіями документів, що засвідчують факт прийняття рішення митним органом про необхідність таких досліджень (аналізів, експертиз) та дату отримання митним органом відповідної інформації;
час затримки митного оформлення, яка сталася з ініціативи митного органу.
Час затримки митного оформлення з ініціативи митного органу встановлюється за результатами перевірки обставин та причин такого затримання та оформлюється доповідною або службовою запискою на керівника митного органу або особу, яка виконує його обов'язки.
При цьому, під час обрахунку витрат до розрахункового строку не включаються:
час проведення службового розслідування або перевірки;
строк дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідними документами.
Відповідно до матеріалів справи зберігання протягом 121 дня належного позивачці транспортного засобу на складі митного органу мало місце внаслідок відмови відповідача у здійсненні його митного оформлення, протиправність якої встановлена у судовому порядку.
При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що позивачка могла не передавати на зберігання товар та вчинити інші дії з метою уникнення негативних наслідків, оскільки зі сторони митного органу мала місце неправомірна відмова у митному оформленні вказаного транспортного засобу на підставі поданої декларантом митної декларації №UA206000/2018/11045 від 10 грудня 2018 року та доданих до неї документів, що підтверджено судовим рішенням.
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (заява № 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» [ВП], № 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Хентріх проти Франції», від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та «Кушоглу проти Болгарії», № 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших авторитетних джерел, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», від 23 вересня 1982 року, п. п. 69 - 73, серія A N 52).
У пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) зазначено, що суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З оглядку на наведену практику Європейського суду з прав людини на позивачку не можуть бути покладені негативні наслідки помилки митного органу. У спірних правовідносинах митний орган не може отримати вигоду у вигляді оплати за зберігання товару, передання на зберігання якого обумовлено його протиправним рішенням.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 березня 2018 року у справі № 808/906/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення спору
З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії Митниці, спрямовані на відшкодування за рахунок ОСОБА_1 витрат у сумі 33238,74 грн за зберігання на складі митниці її транспортного засобу, є протиправними, а отже кошти, сплачені позивачкою внаслідок таких дій, мають бути відповідачем їй повернуті.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 300/2057/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України..
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 12 червня 2020 року.