Справа № 640/24643/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
11 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.
Ключковича В.Ю.
при секретарі судового засідання Гужві К.М.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: не з'явились,
від відповідача (апелянта): Литовченко В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 07.11.2019 ВП №47038511.
Позовні вимоги мотивовані тим, рішення Печерського районного суду міста Києва від 30.01.2014 по справі №757/24148/13-ц було нею самостійно виконано у визначений старшим державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження №ВП47038511 від 27.03.2015 строк, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з неї виконавчого збору у розмірі 10 % суми та прийняття оскаржуваної постанови.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись порушення судом першої інстанції норм матеріального та права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, зокрема тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач звільняється від сплати виконавчого збору у зв'язку з добровільним виконанням виконавчого документу, оскільки доказів, що позивач виконав добровільно рішення у спосіб та в порядку, визначеному виконавчим документом, суду надано не було. Разом з цим, апелянт звертає увагу суду, що у виконавчому листі було чітко визначено спосіб його виконання судового рішення, а саме: реалізація квартири шляхом проведення прилюдних торгів.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Представником позивача до початку судового засідання було подано до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи на іншу дату у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.
Розглянувши вказане клопотання представника позивача, заслухавши думку представника апелянта та керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, судова колегія протокольною ухвалою вирішила відмовити здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
27 березня 2017 року, на підставі заяви ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», яка подана 26 березня 2017 року та виконавчого листа № 757/24148/13-ц, виданого Печерським районним судом м.Києва про звернення стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним між АКБ "Трансбанк" та ТОВ "Медіа Проект Плюс", 25.05.2007 за реєстровим № 3377, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., із змінами, 27.12.2007 за реєстровим № 8060 та 29.02.2008 за реєстровим № 659, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., та за договором відступлення прав за договором іпотеки, укладеним між АКБ "Трансбанк" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", 08.07.2009 за реєстровим №2381, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О., що належить ОСОБА_1 , в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Гарант-СВ юг" перед ПАТ "Державний експортно- імпортний банк України" за кредитним договором №1969 від 28.04.2006 в сумі 840 994,81 грн., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною продажу предмету іпотеки в розмірі 4335130, 00 грн., але не нижче за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення вимог ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було відкрито виконавче провадження № ВП47038511 (а.с. 15).
Відповідно до п. 2 постанови про відкриття виконавчого провадження зазначено: боржнику самостійно виконати виконавчий лист у строк до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови. У п. 3 вказаної постанови постановлено, що при невиконанні рішення суду, що підлягає негайному виконанню, виконати його у примусовому зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Судом встановлено, що вказана постанова була отримана представником позивача отримано 31 березня 2015 року (а.с.16).
На виконання зазначеної постанови державного виконавця позивачем було отримано висновок про вартість зазначеного у виконавчому документі нерухомого майна, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_2 120,10 АДРЕСА_3 , відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки без урахування ПДВ визначена у розмірі 5086600,00 грн. (а.с 19).
02 квітня 2015 року позивачем було перераховано на рахунок державної виконавчої служби суму коштів у розмірі 5086600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №105 (а.с.18)
06 квітня 2015 року листом №15-0-35-1278/2.486/13 відповідач завернувся до стягувача та повідомив з проханням надати реквізити для зарахування грошових коштів (а.с.21).
16 червня 2015 року листом № 176-05/308 Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" надало реквізити для перерахування коштів, стягнутих в рамках виконавчого провадження (а.с.22).
Разом з тим, судом встановлено, що вказану суму коштів не було перераховано державним виконавцем на рахунок стягувача, а рішення суду виконано шляхом реалізації нерухованого майна на прилюдних торгах за ціною 6595900,00 грн (а.с.25).
07 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про стягнення виконавчого збору № ВП 47038511 у сумі 575409,79 грн. (а.с.26).
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що боржник виконав рішення суду у строк, встановлений для його самостійного виконання, у зв'язку з чим, постанова про стягнення збору виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Як вбачається із матеріалів справи, виконавче провадження було розпочато на підставі чинного на той час Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999.
05 жовтня 2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі за текстом - Закон №1404), відповідно, 05.10.2016 року Закон України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року (далі за текстом - Закон №606) втратив свою чинність.
Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Таким чином, прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1404 було прямо встановлено, що після набрання чинності цього закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим законом, здійснюються відповідно до цього закону.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 40 Закону 1404-VIII передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження"підлягають примусовому виконанню визначено в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 №1302/29432 (далі - Інструкція).
Згідно з вимогами розділу VІ Інструкції постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1 - 4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст. 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 Закону.
Тобто, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно ст.39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що виконавчий збір за своєю суттю є штрафною санкцією, яка застосовується до боржників за невиконання в добровільному порядку вимог виконавчих документів та як наслідок вчинення органом Державної виконавчої служби примусового виконання рішення.
Разом з цим, судова колегія зазначає, що заходами примусового виконання рішень у розумінні ст. 10 Закону № 1404-VIII є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Тобто, виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду по справі № 320/3570/16-ц від 19.02.2019
Добровільне виконанням боржником судового рішення у строк, встановлений виконавцем є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження.
У свою чергу, невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, в свою чергу, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження.
Разом з тим, як правильно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем було добровільно виконано рішення суду у встановлений держаним виконавцем строк.
При цьому, судовою колегією не приймаються до уваги посилання апелянта про те, що у судовому рішенні, на виконання якого було відкрито виконавче провадження, чітко визначено спосіб його виконання, а саме: реалізація квартири шляхом проведення прилюдних торгів, оскільки у постанові про відкриття виконавчого провадження боржнику було роз'яснено право на добровільне виконання виконавчого документу. Крім того, боржнику було роз'яснено, що виконавчий збір буде стягнуто лише у разі невиконання виконавчого документу у добровільному порядку у встановлений у постанові строк..
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що постанова про стягнення збору виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.
У свою чергу, апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів, які б свідчили про правомірність прийнятого державним виконавцем рішення про стягнення виконавчого збору.
Також, судова колегія враховує, що відповідачем під час вирішення спору у суді першої інстанції не було надано жодних доказів щодо вчинення дій з примусового виконання виконавчого листа, а в апеляційній скарзі не наведено доводів, чому зазначені докази не могли бути подані до суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з цим, апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про правомірність оскаржуваного рішення, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 271-272, 287, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович