03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа № 755/417/17 Головуючий у 1 інстанції - Піхур О.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4665/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є.
9.06.2020 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду
цивільних справ :
Головуючого - Мараєвої Н.Є.,
Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.
При секретарі - Гаврюшенко К.О.
Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного
суду в порядку спрощеного позовного провадження
Цивільну справу за апеляційною скаргою
представника ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 р.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,
3-особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій
Назарович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернявська
Неллі Юріївна
про визнання заповіту недійсним
Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з'явилися, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назарович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернявська Неллі Юріївна про визнання заповіту недійсним; скасовано заходи забезпечення позову встановлені ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31.07.2017 р.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва (а.с.4, т.1 копія).
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.5, т.1 копія).
ОСОБА_3 на випадок смерті зробив таке заповітне розпорядження: спадкоємцем всього його майна, що буде належати йому на день смерті де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що за законодавством України може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків, він призначає ОСОБА_2 , що підтверджується заповітом від 16.11.2015 р. (а.с.6, т.1 копія).
З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є квартира АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 28.10.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н., ОСОБА_2 належить 1/2 ч. квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом.
Як зазначала сторона відповідача, зокрема також і у відзиві на позов, нотаріусом при оформленні спадщини було виконано вимоги ст.1241 ЦК України щодо обов'язкової частки позивача у спадщині як неповнолітнього, що по цій причині вона (відповідачка) отримала лише Ѕ ч. спадкового майна , а саме - спірної квартири. Тобто, нотаріусом було враховано обов'язкову частку у спадщині позивача, який був на той час неповнолітнім.
Обгрунтовуючи позов, позивач, зокрема, зазначав, що ОСОБА_3 протягом певного періоду часу мав проблеми зі здоров'ям, зокрема надав виписки з історії хвороби ОСОБА_3 , який з 06.02.2008 р. по 22.02.2008 р. та з 02.02.2009 р. по 06.03.2009 р. перебував на лікуванні у Київській міській клінічній лікарні №9 з діагнозом : гіпертонічна хвороба, гіпертензивне серце, сахарний діабет та ін., а тому, на момент складання оспорюваного заповіту не розумів та не усвідомлював значення своїх дій, не міг ними керувати у зв'язку із тяжкою хворобою.
Спадкові правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-ХІІ "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року N 2709-ІУ "Про міжнародне приватне право", іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Згідно ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно ст.1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Відповідно до ст. 549 цього Кодексу спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Відповідно до ст.1261 ЦК України, до першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, у тому числі народжені після його смерті, другий з подружжя, який пережив спадкодавця, а також батьки спадкодавця.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Нотаріуси вчиняють нотаріальні дії передбачені ст. 34 ЗУ «Про нотаріат».
Відповідно ст. 69 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.
Постановлюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; а також, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 виявляв ознаки будь-якого психічного розладу на час підписання заповіту 16.11.2015 року та за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, тому відмовив в задоволенні позову.
Також зазначав, що протягом розгляду справи позивачу та його представникам, які були присутніми в судових засіданнях суду першої інстанції судом було роз'яснено право заявити клопотання про призначення судом судово-психіатричнрї експертизи, проте сторона позивача цим правом не скористалася.
Згідно ст.105 ЦПК України, призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочин є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Так якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так, згідно ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою України; нормативно-правовий акт від 16.01.2003 року статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9, правила ст.225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ч.2 ст.1257 ЦК, суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Тому, беручи до уваги, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 виявляв ознаки будь-якого психічного розладу на час підписання заповіту 16.11.2015 року та за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Також, відповідно до вимог ст.158 ЦПК України судом було скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою судді від 31.07.2017 р.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом повно з'ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам. Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 р. - залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 12.06.2020 р.
Головуючий :
Судді :