Постанова
Іменем України
09 червня 2020 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/4247/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
в складі судді Савицького О.А.
від 18 грудня 2019 року
у справі №761/10289/15-ц Шевченківського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , Житлово-будівельного кооперативу "Залізничний-9"
про визнання права власності на паєнакопичення та поділ квартири,
В квітні 2015 року ОСОБА_1 , посилаючись на порушення права спільної сумісної власності подружжя, звернулася до суду з позовом до власника спірної квартири ОСОБА_2 та Житлово-будівельного кооперативу "Залізничний-9" (далі - ЖБК "Залізничний-9"), в якому квартира розташована. З урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати за нею право на частину паєнакопичення на суму 550,35 грн та виділити в користування ізольовану кімнату, площею 20,1 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 12.01.1974 зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_3 . Під час шлюбу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та їх сину була надана кооперативна двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . В 1982 році шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано та укладена угода про поділ паєнакопичення та жилої площі в спірній квартирі. Зокрема, за ОСОБА_1 було закріплено 2 856,65 крб. та ізольована кімната, площею 20,1 кв.м., а за ОСОБА_3 - 1 528,17 карб. та ізольована кімната, площею 10,9 кв.м., підсобні приміщення залишені в загальному користуванні. Після чого ОСОБА_1 вступила до членів ЖБК «Залізничний-9». З 1987 року ОСОБА_3 не проживав у спірній квартирі, не цікавився нею та не сплачував комунальні послуги. У вказаній квартирі постійно проживали ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 , які здійснювали оплату за комунальні послуги. В свою чергу, без згоди ОСОБА_1 , ОСОБА_3 12.11.2007 зареєстрував на своє ім'я право власності на спірну квартиру та 26.04.2013 на підставі договору дарування подарував квартиру своїй рідній сестрі ОСОБА_5 . В подальшому право власності на спірну квартиру перейшло відповідачці ОСОБА_2 .
За вказаних обставин, позивачка вважала, що її право порушено, оскільки паєнакопичення та квартира набуті під час шлюбу, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя, та підлягають поділу між подружжям.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову та посилаючись на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.10.2011 по справі №2-3807/11, яким одноособовим власником спірної квартири визнано ОСОБА_3 , не врахував що дане рішення є незаконним, так як судом були порушені норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. В той же час зазначила, що рішення суду від 28.10.2011 вона не оскаржувала, оскільки одразу після ухвалення рішення перенесла інсульт.
Вказувала, що суд першої інстанції, встановивши, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали угоду про поділ паєнакопичення грошових коштів та квартири, фактично визнав право спільної сумісної власності останніх на таке майно. За таких обставин, позивачка вважає, що ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися спірною квартирою без згоди ОСОБА_1 , а в подальшому ОСОБА_5 не мала права продавати квартиру відповідачці ОСОБА_2 .
Судом не надано правової оцінки показам свідка ОСОБА_6 , а також не наведено в рішенні мотивів прийняття чи не прийняття до уваги такого доказу.
Суд невірно оцінив обставини та наявні в матеріалах справи докази, зокрема не врахував, що надана ЖБК "Залізничний-9" довідка форми №3 підтверджує право власності ОСОБА_1 на оспорювану квартиру.
За вказаних обставин просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а рішення - без змін. Зазначив, що відповідач ОСОБА_2 не порушувала права позивача на спільну сумісну валсність подружжя. відповідачка набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, який є дійсним та не оспорюється. Вважав, що позов з сімейних правовідносин заявлено до неналежного відповідача.
Відповідач - ЖБК "Залізничний-9", належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилася в судове засідання, та їхніх представників.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилася в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не є співвласником спірної квартири, а ОСОБА_3 в свою чергу набув право власності на спірну квартиру на підставі рішення суду, яке не визнано незаконним, та розпорядився спірною квартирою на власний розсуд.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.01.1974 по 05.10.1982.
25 січня 1977 року ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Київської міської ради від 06.12.1976 №1444 видано ордер №Г 01094 на жиле приміщення, на сім'ю із трьох осіб, з правом на зайняття двох кімнат, площею 30,7 кв.м., в окремій квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки-характери від 21.12.2007, виданої КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомості» ОСОБА_3 зазначений власником кооперативної квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване на підставі довідки ЖБК "Залізничний-9" від 07.02.1992 №12 (дублікат довідки видано ЖБК "Залізничний-9" від 06.12.2007 №499).
26 квітня 2013 року, відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н.С., ОСОБА_3 подарував квартиру АДРЕСА_1 своїй сестрі ОСОБА_5 .
Судом також встановлено, що вищевказані обставини підтверджуються рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2011 року по справі №2-3807/11, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року по справі №761/21382/14-ц, у яких приймала участь позивачка.
До того ж, вищевказаними рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 не була прийнята в члени ЖБК "Залізничний-9", а також той факт, що між позивачкою та ОСОБА_3 не укладалась угода про поділ паєнакопичень та жилої площі в квартирі №57 у відповідних розмірах. Квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а є приватною власністю ОСОБА_3 .
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30.03.2015 по справі №761/15930/14-ц ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було виселено з квартири АДРЕСА_1 .
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.10.2011 у справі №2-3807/11 є незаконним та необгрунтованим, як зазначає позивачка у апеляційній скарзі, оскільки дане рішення набрало законної сили, а тому за приписами процесуального закону встановлені в ньому обставини не підлягають доказуванню. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що рішення суду від 28.10.2011 позивачка оскаржувала в апеляційному порядку. Посилання позивачки, що після ухвалення 28.10.2011 судом рішення вона перенесла інсульт, у зв'язку з чим не могла оскаржити рішення суду, не свідчать про незаконність та неправильність такого рішення.
За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру на підставах, які рішеннями судів не визнані незаконними, та в подальшому як законний власник відчужив квартиру третій особі, дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачкою права власності на частину паєнакопичення та виділення в користування кімнати у спірній квартирі.
До того ж, судом першої інстанції враховано, що згідно довідок №559/63, №558/63 про зняття з реєстрації місця проживання від 27.05.2016, виданих Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб ШРДА, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі рішення суду від 30.03.2015 по справі № 761/15930/14-ц знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги, що довідка форми №3 (виписка з домової книги від 05.01.2015 №8), видана ЖБК «Залізничний-9», підтверджує право ОСОБА_1 на оспорювану квартиру, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст. 328 ЦК України). В матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують право власності позивачки на спірну квартиру.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не перевірив всіх обставин, на які посилався позивач, оскільки як зазначає Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом долучені до справи покази свідка ОСОБА_6 , та поряд з цим такому доказу суд першої інстанції не надав правової оцінки та не навів мотивів прийняття чи відхилення такого доказу. Однак, таке порушення судом норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення спору, а тому не може бути підставою для скасування рішення суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 10 червня 2020 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай