ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 червня 2020 року м. Київ № 826/4374/17
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: судді Добрянської Я.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1
до Служби безпеки України,
про визнання протиправною та скасування рішення про заборону в'їзду від 06.09.2016,
У березні 2017 року громадянка Республіки Молдова ОСОБА_1 через свого представника звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України про визнання протиправною та скасування рішення про заборону в'їзду від 06.09.2016 в якому просила:
- визнати протиправним(нечинним) рішення Служби безпеки України про заборону в'їзду в Україну від 06.09.2016 позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 01.08.2013 року;
скасувати постанову Служби безпеки України від 06.09.2016 року про заборону в'їзду в Україну позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 01.08.2013 року;
визнати незаконним Доручення Служби безпеки України до Державної прикордонної служби щодо заборони в'їзду в Україну позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 01.08.2013 року, як таке, яке складено та надано на виконання на підставі незаконного рішення і постанови Служби безпеки України від 06.09.2016 року про заборону в'їзду в Україну позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 01.08.2013 року;
зобов'язати Служби безпеки України негайно повідомити про скасування Постанови та Доручення Служби безпеки України від 06.09.2016 року про заборону в'їзду в Україну позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 01.08.2013 року, Державну прикордонну службу України.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28.09.2016р. позивачці, яка має дозвіл на імміграцію та посвідку про постійне проживання в Україні, співробітниками Державної прикордонної служби було заборонено перетнути державний кордон України з боку Молдови та в'їхати в Україну з проставленням відмітки в паспорті з написом :№40/103.Заборонено в'їзд в України. Терміном на 5 років до 6 вересня 2021». Причину такої відмови у пункті пропуску через кордон їй відмовились пояснити. Згодом їй стало відомо, що Державна прикордонна служба України виконувала Доручення Служби безпеки України щодо заборони позивачці перетнути кордон України. Вважає, що право позивача на вільний в'їзд до України порушене з боку суб'єкта владних повноважень і рішення відповідача винесене з порушенням норм діючого законодавства і є незаконним. З цих підстав вважає, що постанова є протиправною і підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в судовому порядку
Відповідач, у відзиві на адміністративний позов заперечує щодо заявлених позивачкою вимог з огляду на те, що прийняттю рішення про заборону в'їзду іноземцю на територію України не обов'язково має передувати порушення цією особою законодавства України. Проте, відповідачем отримано з Департаменту антитерору Комітету національної безпеки Республіки Казахстан дані, щодо причетності позивачки до терористичної діяльності.
Так, СБУ підготовлено довідку від 06.09.2016 року №5/2/1-14851 щодо наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну позивачу, яка містить гриф обмеження доступу "Для службового користування" та винесено постанову від 06.09.2016 року №5/2/1-14853 про заборону в'їзду позивачу в Україну терміном на п'ять років, на виконання якої надано Державній прикордонній службі України доручення від 06.09.2016 року. Вважаючи, що відповідачем прийнято правомірне рішення з метою захисту інтересів національної безпеки України, просять з цих підстав відмовити у задоволенні позову.
31.10.2017р. суд, заслухавши пояснення сторін в судовому засіданні на підставі ст. 122 КАС України, продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.
15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.
Так, відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою Республіки Молдова, що підтверджується ксерокопією паспорт серія НОМЕР_1 від 01.08.2013 року наявного в матеріалах справи.
Також, із сторінки 31 паспорту позивачки серія НОМЕР_1 вбачається, що Державною прикордонною службою України 06 вересня 206 року при перетині кордону України проставлено відмітку № 40/103 про Заборону в'їзду в Україну терміном на п'ять років до 06.09.2021 року.
Як вбачається з матеріалів справи 16.16.2016р. Державна прикордонна служба України листом № 23/М-7824 повідомила позивачку, що відносно неї виконується доручення СБУ щодо заборони в'їзду в Україну строком на п'ять років до 06.09.2021 та запропоновано за роз'ясненнями звернутись до СБУ (а.с.21).
Адвокатом позивача був скеровано адвокатський запит від 06.01.2017 року №1/1-17 голові Служби безпеки України, в якому просить повідомити інформацію: про обставини та підстави, що стали підставою для прийняття СБУ рішення про заборону в'їзду в Україну громадянці Молдови ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), з посиланням на факти вчинення суспільно-небезпечного діяння та посилання на стаття ККУ; належним чином засвідчену постанову щодо заборони позивачці в'їзду на територію України; копію Доручення Державній прикордонній службі щодо заборони позивачці в'їзду на територію України.
У серпні 2017 року адвоката позивача Логвиненко С., листом за підписом Начальника Департаменту захисту національної державності СБУ від 20.08.2017 року №5/2/1-Л-2/31 повідомлено, що рішення про заборону позивачці в'їзду на територію України прийнято Службою безпеки України в інтересах забезпечення національної безпеки України, до листа долучено копію Постанови Служби безпеки України від 06.09.2016 року про заборону в'їзду в Україну позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 01.08.2013 року та копію Доручення Служби безпеки України до Державної прикордонної служби щодо заборони в'їзду в Україну позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважаючи безпідставними винесеними постанову Служби безпеки України від 06.09.2016 року №5/2/1-14853, та доручення Служби безпеки України від 06.09.2016 року №5/2/1-14854, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
Вказаний вище перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції постанови від 16.03.2012) при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки» Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
Статтею 2 цього Закону на Службу безпеки України покладено в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувальної-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Частиною першою статті 5, пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.
Порядок прийняття СБУ рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства визначено Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція №344), затвердженою наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 № 344.
Як встановлено вище, позивач - громадянка Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Положення Пунктом 2 Інструкції №344 встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБУ.
Згідно з пунктом 3 Інструкції №344 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.
У довідці зазначаються:
1) дані про особу, якій передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я, друге ім'я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон;
2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);
3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;
4) пропонований строк заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років);
5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.
Відповідно до пункту 4 Інструкції №344 довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи.
Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов'язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.
Пунктом 6 Інструкції №344 встановлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в'їзду в Україну (додаток до Інструкції).
Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.
Відтак, передумовою для прийняття СБУ постанови про заборону позивачу в'їзду в Україну є прийняття вищевказаної довідки, яка, в обов'язковому порядку повинна містити:
- виклад обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, що викладаються згідно з пунктом 2 вищевказаної Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);
- обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;
- пропозиції щодо строку заборони в'їзду в Україну особі (від шести місяців до п'яти років);
- відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.
На вимогу суду стороною відповідача, надано Довідку №5/2/1-14851 від 06.09.2016 щодо наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну щодо громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 01.08.2013 року, яка має гриф обмеження доступу "Для службового користування" та яка за формою і змістом складена відповідно до вимог п.3 Інструкції № 344.
На підставі зазначеної вище Довідки Служба безпеки України прийняла Постанову від 06.09.2016 року про заборону в'їзду в Україну позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 від 01.08.2013 року строком на п'ять років, та скерувала Доручення до Державної прикордонної служби України щодо заборони в'їзду в Україну позивачки громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280.
З огляду на викладене, оскаржувана постанова, прийнята на підставі зазначеної довідки, є обґрунтованою, а тому доводи позивача про її протиправність і необхідність скасування в судовому порядку не заслуговують на увагу суду.
Судом не приймаються посилання представника позивача на те, що викладені в довідці обставини не підтверджується жодним доказом і є безпідставним звинуваченням позивача у скоєнні злочинів.
При цьому, суд виходить з того, що зазначена довідка не є документом, який стосується кримінальних проваджень, та не підлягає оприлюдненню, оскільки містить гриф обмеження доступу.
Суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Стосовно тверджень позивача про отримання нею дозволу на іміграцію та наявність посвідки на постійне проживання в Україні, суд оцінює критично і не приймає до уваги, оскільки такі докази стороною позивача до матеріалів справи не долучались, та не заявлялось стороною позивача клопотання про труднощі в наданні таких доказів суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідач покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову - відмовити..
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І.Добрянська
,