Справа № 420/2850/20
12 червня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379835, 66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька №26-А) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.04.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради у Одеської області, при розгляді звернення Позивача від 02.01.2020 року про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 та кожному у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області за межами населеного пункту у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5122983800:01:004:0135 або іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області;
- зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути звернення від 02.01.2020 року, про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 та кожному у власність кожному для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області за межами населеного пункту у відповідності із пунктом ”б” частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5122983800:01:004:0135 або іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом;
- зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га. кожному для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Куяльницької сільської Подільського району Одеської області, за рахунок одної із земельних ділянок кадастровий номер: 5122983800:01:004:0135 або іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.01.2020 року позивач подав Куяльницькому сільському голові у Подільському районі Одеської області ОСОБА_2 колективну заяву про надання членам родини дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею по 2 га у власність кожному для ведення особистого селянського, господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області за межами населеного пункту у відповідності до пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5122983800:01:004:0135 або іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності. Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області. До заяви було додані графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, а також копія паспорту та ідентифікаційного номеру кожного члена родини - заявника. Листом від 10.02.2020 року № Ко-001 Куяльницький сільський голова Паламарчук С ОСОБА_3 повідомив що він розглянув звернення самостійно та відмовив у наданні дозволу посилаючись на те, що «згідно ст. 121 Земельного Кодексу України кожен громадянин України має право на безоплатні передачу їм земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності. Для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського фермерського господарства у власність кожному громадянину необхідно особисто звернутися до Куяльницької сільської ради із заявою, документами, що посвідчують особу громадянина України, графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки». Позивач не погоджується із висновками відповідача щодо розгляду поданої позивачем заяви, оскільки ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Таким чином, Куяльницький сільський голова Паламарчук С.М. не виніс вказане звернення та не розглянув це питання на пленарному засіданні Куяльницької сільської ради, чим порушив вимоги ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України». Крім того, Куяльницький сільський голова Паламарчук С.М. не розглянув і не запропонував заявникам будь-які інші варіанти виділення земельних ділянок сільськогосподарського призначення розташованих на території Куяльницької об'єднаної територіальної громади в особі Куяльницької сільської ради, чим фактично порушив права позивача на землю.
08.04.2020 р. ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
17.04.2020 р. позивач усунув недоліки, які стали підставою залишення позову без руху.
Ухвалою суду від 22 квітня 2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
25.05.2020 року за вх. № 19929/20 від Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідач зазначає, що згідно ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. З огляду на вказане, кожен заявник повинен був особисто звернутись з клопотанням про виділення земельної ділянки, додати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Також, відповідач зазначає, що на графічних матеріалах, наданих до колективної заяви, відсутній розмір та місце розташування земельної ділянки, а тільки кадастрових номер, який не зазначає бажане місце розташування земельної ділянки та її площу. При цьому, ч.7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
25.12.2019 року на ім'я Куяльницького сільського голови Паламарчука С.М ОСОБА_4 подано колективну заяву за підписом ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , в якій заявники просили надати кожному заявнику дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за межами с. Гонората у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України. Якщо вказана ділянка з якихось причин не відповідає вимогам для відведення, заявники просили запропонувати інші варіанти будь якої земельної ділянки, яка придатна для відведення, щоб дійти згоди (а.с.10).
До колективної заяви надані копії паспортів та ідентифікаційних кодів кожного заявника, копії документації із землеустрою, з позначенням конкретного місця розташування земельних ділянок на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
Листом від 29.01.2020 року за № Ко-01 Куяльницьким сільським головою повідомлено позивача, що згідно ст. 121 Земельного кодексу України кожен громадянин України має право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність кожному громадянину необхідно особисто звернутися до Куяльницької сільської ради із заявою, документами, що посвідчують особу громадянина України, графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.11).
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За приписами ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №440/793/19:
Разом з цим, згідно зі ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Основним правовим актом, що регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України такого права, є Закон України «Про звернення громадян».
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
За змістом статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно ст. 5 Закону України «Про звернення громадян», звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Відтак, колективна заява до органу місцевого самоврядування може бути подана відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і розглянута, відповідно, в порядку передбаченому саме вказаним законом, який є спеціальним законом.
Таким чином, у даній справі має місце змістовна колізія норм Земельного кодексу України та Закону України «Про звернення громадян» в частині регулювання порядку та строків розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Змістовні колізії - це колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів регулювання правовідносин різними нормами права, обумовлені специфікою суспільних відносин та пов'язані з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові.
Вважаючи, що до даних правовідносин застосуванню підлягає Земельний кодекс України, суд звертає увагу на наступні аспекти подолання колізії.
Європейський Суду з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року (справа «Щокін проти України», пункти 56-57) зазначив, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення порушує вимогу "якості закону" та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника; суд погодився з тим, що у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто, колізія законів у публічно-правовому спорі, за загальним правилом, повинна застосовуватися на користь суб'єкта приватного права.
Крім того, у випадку наявності колізії між спеціальним законом та загальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону.
До того ж, при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Також, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25.03.1999 р., п. 15 рішення у справі "Баранкевич проти Росії" від 26.07.2007 р. тощо).
Отже, у правовідносинах, що є предметом судового розгляду, Земельний кодекс України, як кодифікований спеціальний акт має вищу юридичну силу щодо врегулювання земельних правовідносин та встановлює саме правову процедуру розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 607/14165/17 та у постанові від 09.11.2018 року по справі №263/15749/16-а.
Таким чином у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 123 ЗК України, відповідно до яких особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 255, 243-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили, відповідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.295, ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Токмілова Л.М.
.