Справа № 420/3102/20
12 червня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області) до відділу з питань призначення та перерахунку пенсії №5 Управління застосування пенсійного законодавства ГУПФУ в Одеській області (адреса: 67600, Одеська область, м. Біляївка, вул. Миру 1, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
09.04.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відділу з питань призначення та перерахунку пенсії №5 Управління застосування пенсійного законодавства ГУПФУ в Одеській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155350004052 від 25 жовтня 2019 року про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язати Відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ з 26 червня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.07.2019 року позивач звернувся до Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком, надавши всі необхідні документи для призначення пенсії. 25.10.2019 року Відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 155350004052 про відмову у призначенні пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, посилаючись на те, що загальний стаж роботи позивача складає 17 років 9 місяців 3 дні. До стажу не враховано період роботи в МПП «Дарт» з 23.04.1997 року по 26.12.2008 рік. Позивач вважає, що прийняте рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує права позивача на соціальний захист, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 14 квітня 2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
13.05.2020 року за вх. № ЕП/6910/20 до суду від представника Головного управління ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого, зазначено, що відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок. Позивач звернувся до відділу №5 із заявою про призначення пенсії згідно Закону № 1058-IV, до якої були додані наступні документи: копія паспорту, копія ідентифікаційного номеру, копія трудової книжки, довідка про навчання, копія військового квитка, копія посвідчення учасника бойових дій та довідка про проходження військової служби в період бойових дій. За наданими документами загальний стаж роботи позивача складає 17 років 9 місяців 3 дні. В стаж роботи не враховано період роботи в МПП «Дарт» з 23.04.1997 р. по 26.12.2008 р. у зв'язку з тим, що в даних ОК-5 відсутня інформація за 2000-2008 роки. Оскільки підприємство звіти персоніфікованого обліку відомостей не надавало та в звіті за 2001 рік позивач в списках працюючих відсутній. Враховуючи, що страхові внески за спірні періоди не сплачувались, таким чином у Головного управління не має можливості зарахувати їх до страхового стажу позивача.
28.05.2020 року за вх. №20525/20 від позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якого зазначено, що оскаржуване рішення видане компетентним органом державної влади, який має власну печатку та підписане відповідальними службовими особами, які ухвалили дане рішення, а отже є належним відповідачем. Таким чином, доводи головного управління ПФУ в Одеській області викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими та безпідставними.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7). Згідно Довідки Біляївського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 08.07.2019 року № 1394, ОСОБА_1 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій з 15.07.1984 року по 12.05.1985 року у Республіці Афганістан (а.с.14) та є учасником бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 26.05.1997 року (а.с.16).
У зв'язку із досягненням 55 річного віку у 2019 році позивач звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою щодо призначення пенсії за віком, в якій було відмовлено рішенням Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155350004052 від 25.10.2019 року (а.с.5), на підставі п.4 ч.1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, посилаючись на те, що загальний стаж роботи позивача складає 17 років 9 місяців 3 дні при необхідності мінімального страхового стажу 25 років, а також до стажу не враховано період роботи в МПП «Дарт» з 23.04.1997 року по 26.12.2008 рік.
Не погоджуючись з діями Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування до стажу роботи позивача періоду роботи в МПП «Дарт» з 23.04.1997 року по 26.12.2008 рік та відмовою щодо призначення пенсії за віком, позивач з даним позовом звернувся до суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.
Разом з цим, відповідно до 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (далі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Отже, у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, останній зобов'язаний розглянути подану заяву із документами та прийняти відповідне рішення.
Також, у частині 5 статті 45 Закону передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується будь-яка робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набув чинності з 1 січня 2004 року. Саме з цієї дати обчислюється не трудовий, а страховий стаж, який підтверджується даними персоніфікованого обліку.
Статтею 21 Закону № 1058-IV врегульовані питання персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Так, абзацом другим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті) (частина друга статті 21 Закону № 1058-IV).
Персональна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості: частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків: ідентифікаційний номер страхувальника; рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску до Пенсійного фонду за відповідний місяць; сума сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду за відповідний місяць; страховий стаж; ознака особливих умов праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні; сума заробітної плати (грошового забезпечення, доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць; сума доходу (прибутку) осіб, які провадять підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) (пункт 2 частини третьої статті 21 Закону № 1058-IV).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”; надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.
Тобто, обчислення страхового стажу проводиться на підставі даних системи персоніфікованого обліку, що містить помісячні відомості про сплату (або несплату) страхових внесків.
У системному взаємозв'язку наведені законодавчі положення покликані реалізувати один із найголовніших принципів пенсійного забезпечення України - його здійснення на засадах страхування. Вказаний принцип закріплено в абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 1058-IV, за якою: загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб підприємців.
Порядок сплати страхових внесків визначено постановою Верховної Ради України від 17.06.1993 № 3290-ХІІ "Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 17.06.1993.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Аналогічне визначення поняття “страховий стаж” міститься і в абз.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, а саме: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2, ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов'язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.
Частиною 3 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що у разі ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.
Відповідно до ч.10 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Отже, несплата страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Сам факт ненадходження відрахувань до Пенсійного фонду України із зарплати позивача за відсутності її вини, не є підставою для відмови у зарахуванні позивачу стажу роботи у період з . 23.04.1997 року по 26.12.2008 рік.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при нарахуванні пенсії позивача періодів його роботи.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного суду від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а.
Як встановлено судом, до стажу позивача не зараховано період роботи з 23.04.1997 року по 26.12.2008 рік в МПП «Дарт» в зв'язку з тим, що відсутня інформація в даних ОК-5 за 2000-2008 роки (а.с.5).
В матеріалах справи наявна копія трудової книжки ОСОБА_1 , з якої вбачається, що у період з 23.04.1997 року по 26.12.2008 рік, позивач працював в МПП «Дарт» на посаді експедитора, що посвідчується відповідним записом уповноваженої особи підприємства та скріплений відповідною печаткою даного підприємства (а.с.12).
Оскільки позивач працював в МПП «Дарт» протягом 23.04.1997 - 26.12.2008 р.р., що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці щодо підстав прийняття та звільнення з роботи.
При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що дані, які відображені у трудовій книжці позивача, містять неправдиві або недостовірні відомості. В судовому порядку вказане недійсним також не визнавалося.
Отже, записи у трудовій книжці ОСОБА_1 внесені у законний спосіб, а тому можуть бути враховані при врахуванні до страхового стажу.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до відділу з питань призначення та перерахунку пенсії №5 Управління застосування пенсійного законодавства ГУПФУ в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки, позивачу виповнилося 55 років 25.06.2019 року, позивачем не пропущено строк звернення до Головного управління ПФУ в Одеській області, тому пенсія має бути призначена та нарахована з 26.06.2019 року.
Стосовно позовної вимоги щодо звернення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць, суд зазначає наступне.
Судове рішення, яке набрало законної сили згідно ст. 370 КАС України, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно, і встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.
Частиною 1 статті 371 КАС України передбачено перелік рішень що підлягають негайному виконанню, це рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1 - 4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Тобто, даним положенням статті визначено категорії адміністративних справ, рішення у яких виконуються або можуть виконуватися негайно, тобто до набрання рішення законної сили.
В той же час, задоволені позовні вимоги не стосуються зазначених категорій справ, в тому числі присудження виплати пенсії за період, у якому вона не виплачувалася, оскільки ґрунтуються на здійсненні перерахунку вже призначеної та отримуваної пенсії, розмір якої обчислений відповідачем без врахування вимог діючого законодавства.
Частиною 2 статті 371 КАС України визначено порядок звернення до негайного виконання рішення, відтак, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань. Таким чином, звернення рішення до негайного виконання за ч. 2 ст. 371 КАС України є правом, а не обов'язком суду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у зверненні рішення суду до негайного виконання.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись статтями 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155350004052 від 25 жовтня 2019 року про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 5 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ з 26 червня 2019 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Токмілова Л.М.
.