справа№380/2714/20
12 червня 2020 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та стягнення коштів.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій містяться вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини 16.01.2020 компенсації за неотримане речове майно;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні терміном 67 днів середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату при звільненні за період із 17.01.2020 по 23.03.2020 компенсації за неотримане речове майно у сумі 68408,36 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що 20.12.2019 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 16.01.2020 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Позивач зазначив, що відповідач при звільненні його зі служби не провів з ним повного розрахунку, зокрема не виплатив у день виключення із списків військової частини компенсації вартості за неотримане речове майно. Вказує, що 24.03.2020 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 . Краматорським прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_1 ) перераховано заборгованість компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 33933,18 грн, що підтверджується випискою по картрахунку Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» від 01.04.2020. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому просить суд стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 13.04.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому заперечив проти позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що на момент звернення ОСОБА_1 з рапортом на виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна за період проходження служби відповідні кошти були відсутні та позивачу було роз'яснено, що відповідна виплата йому буде нарахована після виділення та надходження відповідних коштів. В зв'язку з тим, що Краматорський прикордонний загін фінансується з державного бюджету України, а головним розпорядником кошті є Адміністрація Державної прикордонної служби України як центральний орган виконавчої влади, Краматорським прикордонним загоном надіслано заявку на доотримання коштів для виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість належного до видачі речового майна за період проходження служби, в тому числі і ОСОБА_1 . В подальшому після надходження відповідних коштів, такі виплачені ОСОБА_1 встановленим порядком. Отже, виходячи з вищезазначеного, стверджує, що дії Краматорського прикордонного загону відповідають вимогам чинного законодавства. Окрім того вказує, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у даному випадку предметом спору є правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Разом з тим, вказує, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входять компенсаційні виплати, у тому числі грошова компенсація за речове майно. Враховуючи наведене просить суд відмовити в задоволенні позову.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 20.12.2019 № 1349-ОС полковника ОСОБА_1 , який перебував в розпорядженні начальника Донецько- Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (остання штатна посада заступник начальника цього ж регіонального управління з озброєння та техніки) звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.10).
Наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15.01.2020 № 10-ОС ОСОБА_1 із 16.01.2020 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.11).
24.03.2020 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 . Краматорським прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_1 ) перераховано заборгованість компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 33933,18 грн, що підтверджується випискою по картрахунку Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» від 01.04.2020 (а.с.13).
Позивач звернувся до суду, оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем, на думку позивача, протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за нетримане речове майно, право на яку ОСОБА_1 , набув у зв'язку із звільненням з військової служби.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 р. зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно із п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 р. № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 “Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно”. Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи суд вважає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).
У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Покликання відповідача на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 20.12.2019 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 16.01.2020 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Проте, лише 24.03.2020 на розрахунковий рахунок Старого А.М. Краматорським прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_1 ) добровільно перераховано заборгованість компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 33933,18 грн, згідно з випискою по картрахунку Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» від 01.04.2020. Дана обставина сторонами визнається не заперечується.
Згідно з статті 3 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”, “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію”, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, ні Законом України “Про військовий обов'язок та військову службу”, ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.
Щодо доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому застосуванню підлягають норми КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня фактичного розрахунку з працівником.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Як вже встановлено судом з матеріалів справи, остаточно всі належні позивачу при звільненні суми до виплати відповідач здійснив не в день фактичного звільнення, а з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.
Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем відбулася з моменту звільнення позивача (виключення із списків особового складу) 16.01.2020 по день фактичної виплати 24.03.2020.
Невчасний з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунок з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби у запас та виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення із 16.01.2020, а виплата компенсації за неотримане майно в сумі 33933,18 грн військовою частиною здійснена лише 23.03.2020, строк затримки розрахунку складає, як вірно зазначає позивач - 67 днів.
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.
Суд вважає вірним розрахунок позивача, згідно якого його середньоденна заробітна плата становить 1021,02 грн (за останні 2 місяці 31285,19 грн + 30997,05 /61 календарний день за останні два повні місяці листопад та грудень 2019 року)(а.с.12).
Враховуючи, що недоплачена сума компенсації за неотримане майно становить 33933,18 грн, є вдвічі меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68408,34 грн (67 днів затримки розрахунку * 1021,02 грн) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 33933,18 грн/68408,34 грн. (сума компенсації за неотримане майно/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,496. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 1021,02 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,496 х 67 (робочих днів затримки розрахунку) = 33930,54 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 33930,54 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини 16.01.2020 компенсації за неотримане речове майно.
3. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ІПН: НОМЕР_3 ) за час затримки виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно середній заробіток за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком у сумі - 33930,54 грн (тридцять три тисячі дев'ятсот тридцять гривень, 54 копійки).
4. У задоволенні вимоги про стягнення із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні компенсації за неотримане речове майно у сумі 34477,82 грн - відмовити.
5. Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 12.06.2020.
Суддя Коморний О.І.