Іменем України
12 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1777/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
29.04.2020 на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку), в якому позивач просить суд: визнати нечинним та скасувати рішення відповідача № 4645/2019 від 31.10.2019 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачці; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за вислугу років позивачці відповідно до п. 4 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції закону № 2663-ІІІ від 26.07.2001), виходячи з розміру, пропорційного кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 % місячного (чинного) заробітку. Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначити за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією відповідно до довідок прокуратури Луганської області №№ 18-317вих-19 від 23.10.2019 та виплачувати пенсію з дати звернення до управління без обмеження її максимальним розміром.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка посилається на те, що 23 жовтня 2019 року вона звернулася до УПФУ в м. Сєвєродонецьку з заявою про призначення пенсії за вислугу років у порядку ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону від 05.11.1991 № 1789-ХІІ). Зокрема, щодо дострокового виходу на пенсію після досягнення 50 років та наявності необхідного страхового стажу 34 роки, з яких понад 18 років спеціального трудового стажу. Рішенням № 4645/2019 від 31.10.2019 відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії, посилаючись на Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697, що відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення до цього Закону, який набрав чинності 15.07.2015, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991. Таким чином, положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом №1697-VII, а саме з 15.07.2015, а право на пенсію може бути реалізовано на підставах тих норм, які діють на час звернення за призначенням пенсії. Згідно п. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають прокурори в період з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року при наявності стажу роботи за вислугу років 24 роки 6 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Відповідач у своєму рішенні вказав, що стаж позивачки за вислугу років складає 19 років 1 день, що це не відповідає вимогам п. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII. Проте відповідач не розглянув доводи позивачки, зазначені у заяві про призначення пенсії від 23.10.2019, в якій вказано, що позивачка досягла 50 років, має понад 34 роки страхового стажу, з яких понад 18 років прокурорського (вислуги років).
Водночас, відповідно до п. 5 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті. Передбачене цією частиною зниження віку для жінок застосовується також до завершення періоду підвищення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Отже, на час звернення ОСОБА_1 до відповідача діють положення ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення відповідний стаж роботі, а у разі відсутності необхідної вислуги років прокурори жінки за наявності стажу роботи на посаді прокурора 14 років 6 місяців та страхового стажу 30 років і досягнення віку 55 років. Данною статтею збільшено як стаж роботи на посадах прокурора, так і страховий стаж, що дає позивачці право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (з 20 років до 24 років 6 місяців) та збільшено вік жінки з 50 років до 55 років, що є звуженням права позивачки в розумінні Конституції України. Загальний страховий стаж позивачки складає понад 35 років, з яких понад 19 - вислуга років. Тому з рішенням відповідача позивачка не погоджується та вважає його протиправним та таким, що не відповідає приписам законодавства України, міжнародним нормативним актам, рішенням Конституційного Суду України, ЄСПЛ і підлягає скасуванню, оскільки у прокурорів та слідчих, які до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах слідчих і прокурорів не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права.
Позивачка вважає, що станом на 01.10.2011 вона вже мала стаж на посаді прокурора понад 10 років і страховий стаж понад 26 років, однак 01.10.2011 до Закону України «Про прокуратуру» були внесені зміни, які порушили її права та відбулось поступове збільшення стажу роботи, необхідного для отримання пенсії за вислугу років. Вважає, що означені зміни законодавства, виходячи з вимог Конституції України, повинні застосовуватись для працівників прокуратури, яких прийнято на роботу після набрання чинності вказаних змін.
Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що стало підставою для звернення позивачки до суду.
Ухвалою суду від 04.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.05.2020 відповідач на адресу суду надав відзив на позовну заяву (арк. спр. 63-65), в обґрунтування якого зазначив, що 23.10.2019 ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру». На момент звернення позивачки діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення цього Закону, який набрав чинності 15.07.2015, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991. Таким чином, положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ які визначали право на призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом № 1697-VII, а саме з 15.07.2015. Право на пенсію може бути реалізовано на підставі тих норм, які діють на час звернення за призначенням пенсії.
Згідно пункту 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають прокурори в період з 01.10.2019 по 30.09.2020 при наявності стажу роботи за вислугу років 24 роки 6 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Згідно наданих позивачем документів, а саме: трудової книжки НОМЕР_1 від 03.08.1987 та довідки про стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах №11/284 вих-19 від 23.10.2019 стаж роботи ОСОБА_1 на посадах прокурора складає - 18 років 8 місяці 4 дні, стаж роботи за вислугу років складає - 19 років 1 день, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру». Тому стаж роботи ОСОБА_1 на час звернення до управління (23.10.2019) є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII.
Також відповідач зазначив, що виходячи з дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
Окрім того, відповідач не погоджується з доводами позивачки про те, що зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону №1697-VII, призвело до звуження змісту та обсягу існуючих прав, з огляду на те, що у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року позивачка не мала необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже в неї не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у вказаній редакції).
Оскільки позивачка не набула такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивачка, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Тому відповідач вважає свої дії правомірними, позовні вимоги - необґрунтованими, та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносин.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорту громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 14-16).
Відповідно до записів трудової книжки позивачки від 03.08.1987 НОМЕР_3 та довідки Прокуратури Луганської області від 23.10.2019 № 11/284-вих19 ОСОБА_1 :
з 1984 року по 1987 рік навчалася в Чернігівському юридичному технікумі;
працювала на таких посадах:
з 03.08.1987 по 30.01.1998 - юрисконсультом в Брянківському управлінні житлово-комунального господарства в/о «Стахановвугілля»;
з 02.02.1998 по 20.10.2000 - юрисконсультом в комунальному підприємстві житлово-експлуатаційне об'єднання (до реорганізації ДКП ЖЕК № 2);
з 23.10.2000 по 19.02.2001 - завідуючим відділу організаційної та кадрової роботи Брянківського міськвиконкому;
з 20.02.2001 по 22.07.2008 - помічником прокурора міста Алчевська Луганської області;
з 23.07.2008 по 22.12.2010 - прокурором відділу нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення прокуратури Луганської області;
з 23.12.2010 по 30.04.2012 - прокурором відділу захисту прав громадян та інтересів держави при застосуванні законів про адміністративні правопорушення управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Луганської області;
з 01.05.2012 по 17.07.2012 - старшим прокурором відділу захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Луганської області;
з 18.07.2012 по 04.11.2013 - прокурором відділу захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Луганської області;
з 05.11.2013 по 20.01.2014 - старшим прокурором відділу захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Луганської області;
з 21.01.2014 по 30.09.2014 - старшим прокурором прокуратури міста Алчевська Луганської області;
з 01.10.2014 по 28.01.2015 - старшим прокурором прокуратури Новоайдарського району Луганської області;
з 29.01.2015 по 11.03.2015 - старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури Луганської області;
з 12.03.2015 по 15.07.2015 - начальником відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури Луганської області;
з 16.07.2015 по цей час - начальником відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області (арк. спр. 17-25, 27).
Також у довідці Прокуратури Луганської області від 23.10.2019 № 11/284-вих19 зазначено, що станом на 23.10.2019 стаж роботи ОСОБА_1 на посадах прокурора органах прокуратури становить 18 років 08 місяці 04 дні.
23.10.2019 ОСОБА_1 звернулась до УПФУ в м. Сєвєродонецьку з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» 1991 року (арк. спр. 33).
31.10.2019 УПФУ в м. Сєвєродонецьку прийнято рішення № 4645/2019 ( ОСОБА_1 ) про відмову в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю 24 роки 6 місяців стажу роботи за вислугу років. В обґрунтування оскарженого рішення відповідач послався на те, що на дату звернення ОСОБА_1 діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення цього Закону, який набрав чинності 15.07.2015, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ. Таким чином, положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом №1697-VІІ, а саме з 15 липня 2015 року. Право на пенсію може бути реалізовано на підставі тих норм, які діють на час звернення за призначенням пенсії. Згідно пункту 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають прокурори в період з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року при наявності стажу роботи за вислугу років 24 роки 6 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Згідно трудової книжки та довідки № 11/284 вих-19 стаж роботи ОСОБА_1 на посадах прокурора складає 18 років 8 місяців 4 дні. Стаж роботи за вислугу років складає -19 років 1 день що не відповідає вимогам пункту 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру». До вислуги років, що дає право на пенсію, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 Закону України «Про прокуратуру», на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на тому числі час наукової та викладацької роботи в інших навчально-наукових закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у національній академії прокуратури України, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася (арк. спр. 34).
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності з 15.07.2015.
Відтак, на час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон № 1697-VII.
У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років, та розміру такої пенсії.
У свою чергу, статтею 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до положень частини 1 статті 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Частиною 6 вказаної статті передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення ОСОБА_1 до УПФУ в м. Сєвєродонецьку з заявою про призначення пенсії загальна вислуга років позивача склала 19 років 0 місяців 1 день, з яких в органах прокуратури - 18 років 08 місяців 4 дні.
Враховуючи вказані положення статті 86 Закону № 1697-VII, суд зазначає, що стаж роботи ОСОБА_1 на час її звернення до відповідача (23.10.2019) є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII.
Виходячи з дії законів у часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
З доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ позивачка пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час її роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону № 1697-VII, призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і прямо суперечить положенням Конституції України.
З такими доводами суд не погоджується з таких підстав.
Відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01 жовтня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 08.07.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.
Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право виникло раніше).
За встановлених у цій справі обставин позивачка в період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мала необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у неї не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у вказаній редакції).
Оскільки позивачка не набула такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивачка, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10.05.2018 у справі № 358/1830/16-а, від 10.10.2019 у справі № 265/3516/17, від 04.12.2019 у справі № 747/559/17, від 04.03.2020 у справі № 265/6322/16-а.
Щодо посилань позивачки на те, що вона мала обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Посилання позивачки на те, що станом на 01.10.2011 вона вже мала стаж на посаді прокурора понад 10 років і страховий стаж понад 26 років, судом оцінюються критично, з огляду на таке.
Частиною п'ятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, яка була чинною до 01 жовтня 2011 року) було визначено, що до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Таким чином, з урахуванням вказаних положень частини п'ятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, яка була чинною до 01 жовтня 2011 року), згідно з записами у трудовій книжці від 03.08.1987 НОМЕР_3 станом на 01.10.2011 вислуга років ОСОБА_1 складала - 10 років 11 місяців 09 днів (період роботи з 23.10.2000 по 01.10.2011), у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 10 років 7 місяців 12 днів (період роботи з 20.02.2001 по 01.10.2011).
При цьому суд зауважує, що період навчання ОСОБА_1 з 1984 року по 1987 рік в Чернігівському юридичному технікумі та період її роботи з 03.08.1987 по 30.01.1998 юрисконсультом в Брянківському управлінні житлово-комунального господарства в/о «Стахановвугілля» та з 02.02.1998 по 20.10.2000 юрисконсультом в комунальному підприємстві житлово-експлуатаційне об'єднання (до реорганізації ДКП ЖЕК № 2) не підлягають зарахуванню до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, оскільки Чернігівський юридичний технікум не є вищим юридичним навчальним закладом, а вказані посади не відносяться до посад державної служби чи інших посад, передбачених частиною п'ятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, яка була чинною до 01 жовтня 2011 року) та частиною шостою статті 86 Закону № 1697-VII.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №727/5118/16-а.
Таким чином, коли стаж позивачки за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону № 1697-VII, а в період дії статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ позивачка ще не набула права на призначення пенсії за вислугу років, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати, понесені позивачкою, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову їй не відшкодовуються.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя І.О. Свергун