Іменем України
28 травня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1177/20
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шембелян В.С.,
за участю секретаря судового засідання - Полякової В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
19 березня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 21 лютого 2020 року за № 958 як такої, що уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 21 лютого 2020 року за № 958 як такої, що уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона з 10.04.2015 проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом, що було укладено з Міністерством оборони України в особі військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2
21.02.2020 позивач звернулася з рапортом про звільнення її з військової служби в запас відповідно до підпункту “й” пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232. Позивач нового контракту не укладала та не має бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду. Однак, 04.03.2020 листом вих. № 1164 позивачеві було повідомлено про відмову у звільненні з військової служби, оскільки наказом Генерального штабу Збройних сил України від 18.06.2018 року № 13/* з 10 травня 2018 року залучена до складу сил і засобів об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
З посиланням на положення статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу”, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення її з військової служби.
Ухвалою суду від 24.03.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче засідання (арк. спр. 24-25).
Ухвалою суду від 23.04.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні (арк. спр. 71).
ІНФОРМАЦІЯ_2 позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 32-34).
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що 23 червня 2018 року набув чинності Закон України від 05 квітня 2018 року № 2397-VІІІ “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби” (далі - Закон № 2397). Даним Законом стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року№ 2232 (Закон № 2232), яка передбачає перелік підстав для звільнення з військової служби, викладена в новій редакції.
Відповідач не вбачає наявності підстав для звільнення позивача зі службі на підставі підпункту “й” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232, оскільки абзацем другим цього підпункту встановлені обмеження для звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням), однак, на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду (залучені до сил і засобів АТО чи ООС). Звільнення таких осіб проводиться протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань.
На виконання Закону № 2397 Міністерством оборони України спільно з Генеральним штабом Збройних Сил України 03 липня 2018 року була підписана Директива Д-1 “Про визначення строків звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби, та особливості їх звільнення”. Абзацами 7, 9 частини 1 цієї Директиви передбачено наступне: керівникам інших органів військового управління звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення, висловили бажання звільнитися з військової служби та які виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, здійснювати протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань. Організувати у органах військового управління планування звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення з урахуванням: заборонити звільнення військовослужбовців з військової служби у період виконання ними завдань у районі проведення операції об'єднаних сил.
Позивач наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 18 червня 2018 року № 13/ДСК залучена з 10 травня 2018 року до складу сил і засобів об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
На даний час рішень Генерального штабу Збройних Сил України щодо виключення особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та Р(М)ВК Луганської області із сил і засобів об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях не надходило.
23.04.2020 до суду надійшла відповідь на відзив (арк. спр. 66-67), в якій зазначено, що обставини викладені позивачем у позові щодо її періоду військової служби, факту набуття нею права на звільнення з військової служби та відсутності бажання у позивача продовжувати військову службу - відповідачем не заперечується взагалі. Вказано також, що право позивача на звільнення взагалі не може бути обмежене, оскільки таке право вона набула задовго до обставин на які посилається відповідач.
Суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження за відсутності учасників справи, які до судового засідання не прибули, просили суд розглянути справу за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77 КАС України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 10 квітня 2015 року проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом на посаді кухара відділення забезпечення ВОС-869569А Старобільсько-Новопсковського ОРВК, про що свідчить військовий квиток від 27 квітня 2015 року серія НОМЕР_2 , витяг з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 10 квітня 2015 року № 70 та контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10 квітня 2015 року (арк. спр. 37-38, 39, 41, 42-45).
Відповідно до пункту 3 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10 квітня 2015 року цей контракт є строковим та укладається на термін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Позивач була призначена кухарем Відділення забезпечення Старобільсько-Новопсковського об'єднаного районного військового комісаріату Луганської області, ВОС-869569А та визнана такою, що приступила до виконання службових обов'язків за вказаною посадою - з 10.04.2015 згідно з наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.04.2015 №70 (а.с.41).
Згідно з витягом із наказу першого заступника керівника антитерористичного центру при службі безпеки України (по стройовій частині) від 07 грудня 2015 року № 341, солдата ОСОБА_1 залучено до участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганських областях - з 10.04.2015 (арк. спр. 40).
ОСОБА_1 звернулась до військового комісара Старобільсько-Новопсковського ОРВК з рапортом від 21.02.2020, в якому просила вилучити її зі складу сил і засобів об'єднаних сил та звільнити її з військової служби в запас відповідно до підпункту “й” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який уклав контракт про проходження військової служби терміном до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію та станом на 21.02.2020 відслужила 4 роки 10 місяців 11 днів з дати укладання контракту (арк. спр. 15).
Листом від 03.03.2020 № ВОЗІК/501 Луганський обласний військовий комісаріат повідомив Старобільсько-Новопсковського ОРВК про результат розгляду рапорту старшого солдата ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби. Відповідно до вказаної відповіді позитивне вирішення питання, викладеного у рапорті на даний час неможливо, оскільки заявник наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 18 червня 2018 року № 13/ДСК з 10 травня 2018 року залучена до складу сил і засобів об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а наказом Командувача об'єднаних сил (по стройовій частині) від 12.07.2018 №65/ДСК старший солдат А.Власова з 10.05.2018 вважається такою, що прибула до складу сил та засобів, та бере безпосередньо участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської федерації у Донецькій та Луганській областях з метою виконання службових (бойових) завдань. Тому рапорт позивача повернуто без реалізації (арк. спр. 17-18).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду щодо тлумачення поняття “особливий період”, викладену в постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17). У вказаній постанові визначено, що особливий період діє в Україні з 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”. Враховуючи зазначене, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє з зазначеного часу.
Враховуючи позицію Верховного Суду, а також відсутність рішення про демобілізацію, суд дійшов висновку, що позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України 10 квітня 2015 року під час дії особливого періоду, а також, що особливий період продовжує дію і на час розгляду судом цієї справи.
Законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянином України у зв'язку із виконанням ним конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (Закон № 2232).
В редакції Закону № 2232, чинній на час укладення контракту позивачем, частина 3 статті 23 цього Закону передбачала, що для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Таким чином, позивач після оголошення мобілізації добровільно уклала контракт про проходження військової служби особами рядового складу, строк дії якого - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, що відповідає вимогам чинного на час укладення контракту законодавства.
Згідно з вимогами статті 2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
23.06.2018 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби” від 5 квітня 2018 року № 2397-VIII, яким внесено зміни, зокрема до Закону № 2232.
Статтею 26 Закону № 2232 із змінами, внесеними Законом № 2397, в редакції на час звернення з рапортом, визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби.
Підпунктом “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232 передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням військовослужбовців), здійснюється у строки, визначені центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, але не пізніше трьох місяців з дня набуття такого права, а тих, хто на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, - протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань.
Сама конструкція правової норми, передбаченої підпунктом “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232, вказує на те, що відсутність висловлення бажання військовослужбовця продовжувати військову службу під час особливого періоду є самостійною підставою для розірвання контракту та звільнення військовослужбовця, з яким укладено контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, та який вислужив 24 місяці військової служби за контрактом.
На час набрання чинності зазначеною нормою закону (підпунктом “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232) позивач вислужила понад 38 місяців військової служби за контрактом (з 10.04.2015 по 23.06.2018).
Доказів на підтвердження тих обставин, що позивач після набрання чинності цією нормою Закону № 2232 (23.06.2018) висловила бажання продовжити службу відповідач не надав, отже зобов'язаний був звільнити її та розірвати контракт, укладений з нею.
Сторони визнають ту обставини, що позивач має право на звільнення з підств, визначених підпунктом “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232 (за бажанням військовослужбовців). Суд не має сумніву щодо достовірності цих обставин, оскільки з часу набрання законної сили зазначеною нормою Закону № 2232 (23.06.2018) до звернення позивача із рапортом про звільнення за власним бажанням (21.02.2020) тривав особливий період, однак воєнного стану введено не було, і вже сплинув строк мобілізації (210 діб) за останнім Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року№ 15/2015, що затверджено Законом № 113-VIII від 15.01.2015.
Отже на час звернення з рапортом (21.02.2020) позивач вислужила більше 4 років військової служби за контрактом під час дії особливого періоду і не висловила бажання продовжити службу, а навпаки зазначила про своє бажання припинити службу з підстав, передбачених підпунктом “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232.
Спірним для сторін є саме факт наявності обмежень права позивача на звільнення за бажанням військовослужбовця, передбачених абзацем другим підпункту “й” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232, оскільки позивач на час звернення з рапортом про звільнення залучена до складу сил і засобів об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.
Згідно з вимогами частини 3 статті 8 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” від 18 січня 2018 року № 2268-VIII (Закон №2268-VIII) початок та завершення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях визначаються окремими рішеннями Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Статтею 9 Закону №2268-VIII визначено, що:
- стратегічне керівництво силами та засобами, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України, а керівництво ними - Командувач об'єднаних сил, який призначається Президентом України за поданням начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України;
- командувач об'єднаних сил реалізує свої повноваження через Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України, який через відповідні органи військового управління здійснює планування, організацію та контроль виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;
- військовослужбовці, працівники правоохоронних органів та інші особи, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на час проведення таких заходів підпорядковуються Командувачу об'єднаних сил, рішення якого є обов'язковими до виконання.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №2268-VIII для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях Генеральним штабом Збройних Сил України залучаються та використовуються сили і засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку та телекомунікацій, інші матеріально-технічні засоби) Збройних Сил України за погодженням з відповідними керівниками.
Отже, позивач як військовослужбовець (особовий склад) має залучатися до складу сил і засобів, які використовуються для забезпечення проведення зазначених заходів, за відповідним наказом Генерального штабу Збройних Сил України за погодженням з її керівником, яким є відповідач, з яким укладено нею контракт.
Таким чином, відповідач саме як керівник військової служби позивача має право ініціювати перед Генеральним штабом Збройних Сил України як залучення так і вилучення позивача зі складу сил та засобів, які використовуються для забезпечення проведення зазначених заходів.
Крім того, згідно з вимогами абзацу другого підпункту “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232 право на звільнення військовослужбовця, передбачене абзацом першим цієї норми, може бути обмежене лише на час виконання самих завдань в інтересах оборони України під час дії особливого періоду (…) та протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань.
Відповідно до вимог статей 19, 20, 26 Закону № 2232, пункту 35 Положення № 1153 до компетенції відповідача відноситься питання звільнення позивача. Наявність зазначеної компетенції визнана сторонами у підготовчому засіданні.
Враховуючи ту обставину, що контракт відповідно до вимог ч.3 ст.2 Закону № 2232 є виконання військового обов'язку в добровільному порядку, а також вимоги пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №2268-VIII, суд дійшов висновку, що відповідач, отримавши рапорт позивача на звільнення з вказаних підстав, мав ініціювати виключення позивача зі складу сил та засобів, які використовуються для забезпечення проведення зазначених заходів, отже вчинити певні, передбачені чинним законодавством, дії спрямовані на реалізацію набутого позивачем права на звільнення, передбаченого підпунктом “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232, розірвати з нею контракт та звільнити її.
Відповідач не надав суду копії витягів з наказу Генерального Штабу Збройних Сил України від 18 червня 2018 року № 13/ДСК з 10 травня 2018 року про залучення позивача до складу сил та засобів об'єднаних сил та наказу Командувача об'єднаних сил (по стройовій частині) від 12.07.2018 №65/ДСК про прибуття позивача до складу сил та засобів об'єднаних сил з 10.05.2018, на які він посилається в зазначеному листі від 03.03.2020 № ВОЗІК/501 про залишення рапорту позивача без реалізації та відзиві.
До відзиву відповідач надав копію особової справи позивача (перелік докатків), в якій відсутні копії зазначених наказів стосовно позивача, отже, відповідач не довів наявності тих обставин, що позивача залучено до виконання завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях визначаються окремими рішеннями Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України станом на час звернення позивача із рапортом про звільнення за власним бажанням (21.02.2020).
Так само, відповідачем не надано суду витягу з Директиви Д-1 від 03 липня 2018 року “Про визначення строків звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби, та особливості їх звільнення”, укладеної на виконання Закону № 2397 Міністерством оборони України спільно з Генеральним штабом Збройних Сил України, на вимоги якої відповідач посилається у відзиві.
В силу вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З зазначених вище підстав суд визнає протиправними дії відповідача щодо повернення рапорту позивача на звільнення без реалізації листом від 03.03.2020 № ВОЗІК/501.
Належним ефективним способом захисту порушеного права позивача на звільнення суд визнає саме зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача на звільнення від 21.02.2020, вчинити всі необхідні і достатні, передбачені чинним законодавством дії на реалізацію права позивача на звільнення на підставі підпункту “й” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232, з урахуванням позиції суду, що висловлена в цьому рішенні.
Обираючи такий спосіб захисту порушеного права, суд керується вимогами ч.2 ст.9, пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України, у зв'язку з чим позовні вимоги визнає такими, що мають бути задоволені в повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Луганського обласного військового комісаріату (ідентифікаційний код 07668758, місцезнаходження: 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 38) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 21 лютого 2020 року за № 958 як такої, що уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 21 лютого 2020 року за № 958 як таку, що уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09 червня 2020 року.
Суддя В.С. Шембелян