Справа № 215/2143/20
2/215/1906/20
12 червня 2020 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді - Камбул М.О.,
при секретарі судового засідання - Кошмак А.С.,
за участю: позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Стислий виклад позиції позивача.
08.04.2020 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у якій просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , для вільного розпорядження своїм майном.
Вказує, що їм на підставі свідоцтва про право власності №Т 357 від 11.06.1998 на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 . У 2008 році за проханням відповідача ОСОБА_3 позивачі зареєстрували у належній їм квартирі відповідачів, але з моменту реєстрації і по теперішній час вони в їх квартирі ніколи не проживали. При реєстрації відповідачів у квартирі, вони в усній формі домовилися з відповідачами, що реєструють їх не на тривалий час, а саме на декілька місяців, що потім вони самі знімуться з реєстрації. Після чого вони починаючи з 2010-2011 роки, а саме протягом кілька років, телефоном неодноразово дзвонили до відповідачів, і пропонували їм, щоб вони знялися з реєстрації, і у відповідь вони обіцяли знятися з реєстрації. На теперішній час з відповідачами зв'язок було перервано. Оскільки комунальні платежі, які на них нараховуються, відповідачі не сплачують, тим самим перешкоджають позивачам у здійсненні їх права власності на житло, в зв'язку із даними обставинами позивачі звернулися до суду за захистом своїх прав.
Заяви, клопотання учасників справи.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з подальшими змінами, внесеними Постановою КМУ №392 від 20.05.2020 з 12 березня до 22 червня 2020 року на усій території України встановлено карантин.
В судове засідання позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з'явилися, надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, проти винесння заочного рішення не заперечують.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, згідно повернутих за закінченням терміну зберігання поштових повідомлень, а.с. 30-31, 32-33, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у їх відсутність до суду не надходили, відзив на позов до суду не надавали.
Оскільки позивачами подано докази на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги, сторонами не заявлено клопотань про витребування інших доказів та відповідачі не скористалися своїм правом подачі відзиву на позовну заяву, клопотань про відкладення судового засідання від них не надійшло, суд вважає можливим розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних доказів.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи по суті на 10-00 год. 20.05.2020, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
20.05.2020 постановлено ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 09-45 год. 12.06.2020, у зв'язку з неявкою відповідачів, щодо яких у суду відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
На підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України, 12.06.2020 Тернівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області постановлено ухвалу про заочний розгляд даної цивільної справи, оскільки існує сукупність умов, передбачених нормами ч.1 ст. 280 ЦПК України.
Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, згідно витягу про державну реєстрацію прав КП ДОР «КБТІ» на підставі свідоцтва про право власності №Т 357 від 11.06.1998, квартира АДРЕСА_1 , на праві приватної спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а.с. 7).
Згідно довідки від 28.11.2019, виданої ОСББ «Каштан 34», за адресою: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 , зареєстровані позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та відповідачі - ОСОБА_3 (дата реєстрації 13.02.2009), ОСОБА_4 (дата реєстрації 07.11.2008) (а.с. 8).
Згідно акту №274/К34 від 28.11.2019, який підписаний мешканцями будинків АДРЕСА_2 , та завірений головою правління ОСББ «Каштан 34», відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають у спірній квартирі з моменту реєстрації і по теперішній час (а.с.9).
Судом не було відхилено жодного доказу наданого позивачем.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Положеннями ч.2 ст.247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, суд вважає, що позов слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється, як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Частиною 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як встановив, Верховний Суд у постанові по справі №177/595/15-ц від 08.02.2018, відповідно до статті 403 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним. мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік. якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку на користування цим жилим приміщенням може виникати та існувати лише у осіб, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство або при їх вселенні була інша угода про порядок користування цим приміщенням. У разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік він втрачає право на користування цим житлом. Такі ж вимоги стосуються і колишніх членів сім'ї власника житла.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтю 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 1, 2, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним.
Згідно із ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до встановленого Верховним Судом висновку у справі №125/2246/16-ц від 11.12.2018, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Зазначений правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
Як роз'яснено у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в іншій населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Судом встановлено, що з моменту реєстрації відповідачі фактично в належній позивачам квартирі не проживають, не проявляють жодного інтересу до спірного житла, не беруть участі в утриманні квартири.
При цьому, наявність реєстрації відповідачів у квартирі, що належить позивачам безумовно створює їм перешкоди у користуванні та розпорядженні їх власністю, оскільки зазначена обставина позбавляє їх можливості на власний розсуд розпоряджатися власною квартирою, як це передбачено ч.1 ст. 319 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу України.
Крім того, позивачі зобов'язані нести тягар утримання майна, з розрахунку, що в квартирі зареєстровані особи, які не проживають.
Оскільки відповідачі не проживають у спірній квартирі більше року без поважних причин, не утримують квартиру та не сплачують за надані комунальні послуги, їх реєстрація перешкоджає позивачам розпоряджатися належним їм майном, а тому відповідно до положень ст. 405 ЦК України, позивачі, як власники майна, мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, тому суд вважає необхідним позов задовольнити, та усунути перешкоди в праві користування квартирою визнавши ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
На підставі ст.ст. 317, 319, 321, 405 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду або через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до п.3 розділу XII «Прикінцевих положень» ЦПК України , під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст заочного рішення складено та підписано 12 червня 2020 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 .
Позивач: ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .
Суддя: