Справа № 591/5940/19
Провадження № 1-кп/591/263/20
12 червня 2020 року Зарічний районний суд м.Суми в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
представника потерпілого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження щодо обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мирське, Білопільського району, Сумської області, громадянина України, розлученого, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,
25.07.2019 близько 15:35 год. ОСОБА_7 , працюючи водієм служби таксі «Ваше таксі», перебуваючи в районі вул. Харківська на автомобілі Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_1 сріблястого кольору, прийняв замовлення по перевезенню пасажирів від магазину «Сам Маркет», що знаходиться за адресою: вул. Харківська, 9, м. Суми, до буд. 10 по проспекту М. Лушпи, м. Суми. Серед пасажирів були ОСОБА_4 , його матір ОСОБА_8 та його наречена ОСОБА_9 . Під час руху між водієм таксі ОСОБА_7 та пасажиром ОСОБА_4 виник словесний конфлікт у зв'язку з тим, що пасажири гучно закривали дверцята автомобіля. Доїхавши до під'їзду № 2 буд. АДРЕСА_2 о 15:40 год., ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вийшли з автомобіля, а ОСОБА_4 залишився у автомобілі з метою проведення розрахунку за перевезення. У момент розрахунку між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 словесний конфлікт загострився з приводу плати за надану послугу з перевезення. ОСОБА_4 , розрахувавшись з водієм таксі ОСОБА_7 , гучно закрив двері автомобіля Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_1 , що не сподобалось останньому. Вийшовши з автомобіля та підійшовши до ОСОБА_4 , який перебував напроти входу до під'їзду № 2 буд. АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 продовжив словесну сварку та, діючи з прямим умислом наніс один удар кулаком правої руки в область носа зліва ОСОБА_4 , від чого останній впав спиною на клумбу. Такими діями ОСОБА_7 спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток носу зі зміщенням, які кваліфікується як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В судовому засіданні ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за обставин, як вони зазначені в обвинувальному акті, визнав повністю та суду пояснив, що дійсно 25.07.2019 року він працював водієм служби таксі та коли виконував черговий заказ, то між ним і пасажиром ОСОБА_4 виник словесний конфлікт. Коли він виконав замовлення та підвіз пасажирів до зазначеної у замовленні адреси, потерпілий вийшов з машини та гучно закрив двері. Його це обурило, тому між ним та потерпілим знову виник словесний конфлікт, який переріс у штовханину, під час якої він завдав потерпілому удар кулаком правої руки в обличчя. Не заперечував, що зазначені в обвинувальному акті тілесні ушкодження потерпілого виникли саме в результаті завданого ним удару. Дуже шкодує про вчинене, просив та просить у потерпілого пробачення. Також зазначив, що відшкодував потерпілому повністю матеріальні збитки та частково - моральні. Просив суворо не карати.
Оскільки пояснення обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи, то суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, з'ясувавши, що учасники правильно розуміють зміст цих обставин, є добровільними у таких своїх позиціях, а також - роз'яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 доведена в повному обсязі та його дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.125 КК України, оскільки він умисно заподіяв легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілому ОСОБА_4 .
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд діє відповідно до вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, а саме те, що обвинувачений вчинив злочин невеликої тяжкості, стан здоров'я обвинуваченого згідно наданих захисником довідок (а.с.117-119), дані про особу обвинуваченого, який є не судимим, на обліку в диспансерах не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, а також - відсутність обставин, які обтяжують покарання.
При цьому, суд не погоджується з позицією представника потерпілого щодо необхідності визнання обтяжуючими покарання обставинами те, що ОСОБА_7 залишив місце скоєння злочину, не викликав поліцію і швидку та не надав медичної допомоги потерпілому, оскільки ст. 67 КК України встановлює вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання. Жодна із зазначених представником обставин не входить до такого переліку і суд не вправі визнавати як такі, що обтяжують покарання, обставини, які не вказані у ст. 67 КК України, а має чітко дотримуватися змісту обставин, визначених у ч. 1 вказаної статті Кодексу.
З приводу пом'якшуючих покарання ОСОБА_7 обставин та позицій учасників процесу з цього питання, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Статтею 66 КК України визначено перелік обставин, які суд має право визнати як пом'якшуючи при призначенні покарання, у тому числі: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне визнання вини, добровільне відшкодування майнової шкоди та часткове - моральної, про які вели мову учасники процесу.
Прокурор та захисник наполягали на наявності в даному випадку такої пом'якшуючої обставини як щире каяття, але суд з такою позицією погодитись не може. При цьому, суд виходить з роз'яснень, які надав ККС Верховного суду у постанові від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к про те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Поряд з цим, суду не надано доказів того, що ОСОБА_7 після подій 25.07.2019 року та до подачі потерпілим цивільного позову у справі (13.11.2019 року), намагався будь-яким чином допомогти потерпілому оговтатись від пережитого, компенсував йому перенесені страждання, чи полегшити душевний біль.
Крім того, про відсутність щирого каяття говорить і поведінка обвинуваченого відразу після вчинення злочину, зокрема те, що ОСОБА_7 з'явився до працівників поліції згідно відомостей, що містяться у Реєстрі матеріалів досудового розслідування, через 1,5 місяця після вчиненого.
Отже, в даному випадку відсутня така пом'якшуюча покарання ОСОБА_7 обставина, як щире каяття.
Прокурор та захисник також зазначали, що в даному випадку обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 є повне визнання ним вини у вчиненні злочину.
Слід зазначити про те, що останнім часом в судовій практиці висловлюється позиція згідно з якою така обставина як повне визнання вини не може враховуватися як самостійна обставина, що пом'якшує покарання при його призначенні, а - є основною формою прояву щирого каяття.
Водночас, слід зазначити, що ч. 2 ст. 66 КК України визначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Отже законодавець керуючись принципом гуманізму зробив перелік обставин, які пом'якшують покарання не вичерпним та надав суду можливість на власний розсуд визначати такі обставини.
В даному випадку, як зазначалось вище, відсутня така обставина, як щире каяття. В той же час, на переконання суду, обставина про те, що ОСОБА_7 визнав свою вину у вчиненні злочину заслуговує на увагу та є такою, що пом'якшує покарання.
Представник потерпілого зазначав під час дебатів про відсутність в даному випадку такої обставини як активне сприяння розкриттю злочину. Водночас, ані прокурор, ані захисник про наявність такої обставини під час судового розгляду не заявляли. Судом такої обставини також не було встановлено.
Заперечував представник потерпілого та потерпілий і проти визнання пом'якшуючою обставиною відшкодування ОСОБА_7 збитків, оскільки, на їх переконання, останній це зробив лише для того, щоб така обставина була визнана судом як пом'якшуюча.
Водночас, з такими твердженнями потерпілої сторони суд не погоджується та вважає за доцільне зазначити, що добровільне відшкодування завданого збитку може розглядатися судом як обставина, що пом'якшує покарання, незалежно від того, здійснене воно до викриття злочину, в період його розслідування чи судового розгляду.
В даному випадку, ОСОБА_7 під час судового розгляду повністю відшкодовані потерпілому завдані та заявлені останнім матеріальні збитки та 10000,00 грн. в рахунок погашення моральної шкоди. І така обставина слугує критерієм індивідуалізації покарання та є пом'якшуючою покарання обставиною.
Таким чином, до обставин, що пом'якшують покарання, суд вважає за необхідне віднести повне визнання вини та відшкодування завданих збитків.
Враховуючи викладене, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції статті - у виді штрафу.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, в також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також - не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч.2,3 ст.50 КК України). Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч.2 ст.65 КК України).
В даному випадку наявна в матеріалах справи інформація, що характеризує особу обвинуваченого, а також відомості про його спосіб життя, вік, стан здоров'я, ступінь тяжкості вчиненого злочину та обставини, що пом'якшують покарання, дають підстави стверджувати про те, що покарання ОСОБА_7 у виді штрафу буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і відсутні підстави стверджувати про те, що ОСОБА_7 є настільки небезпечною особою, що заслуговує на більш суворий вид покарання, зокрема на обмеження волі, на якому наполягала потерпіла сторона.
По справі потерпілим ОСОБА_4 заявлявся цивільний позов до ОСОБА_7 про стягнення 751,62 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди в сумі 250 000,00 грн.
В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали частково, а саме: наполягали на стягненні з ОСОБА_7 240 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, підтвердивши, що решта заявлених у позові сум матеріальних та моральних збитків ОСОБА_7 вже відшкодував. Вважали, що тільки вказана сума може компенсувати перенесений фізичний біль та душевні страждання.
Обвинувачений визнав вказаний позов частково: суму матеріальних збитків визнав повністю, а моральну шкоду - частково, в розмірі 10000,00 грн. Також зазначав, що на даний час ним вже сплачено потерпілому зазначену у позові суму завданої матеріальної шкоди та 10000,00грн. моральної шкоди.
Захисник підтвердила сплату її підзахисним матеріальної та частково моральної шкоди і погодились з розміром моральних збитків, про який заявив та які сплатив ОСОБА_7 , зазначаючи, що позивачем не доведено усі зазначені у позові обставини. З урахуванням таких обставин, просила відмовити у задоволенні решти позовних вимог потерпілого.
Прокурор просила суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 частково.
Суд, вислухавши учасників процесу, дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, які подані потерпілим - цивільним позивачем на обґрунтування заявлених позовних вимог, вбачається, що ОСОБА_4 дійсно лікувався у зв'язку з отриманим тілесним ушкодженням у вигляді перелому кісток носу зі зміщенням та витратив на таке лікування 751,62 грн. (а.с.41-54)
В даному випадку вказана в позові сума матеріальних збитків в розмірі 751,62 грн. сплачена відповідачем, що не заперечували усі учасники провадження та підтверджується наданими стороною захисту квитанцією (а.с.114,116).
Враховуючи такі обставини, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.
У позові ОСОБА_4 зазначив про те, що завдана йому діями ОСОБА_7 моральна шкода виразилась: у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також - у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. Доводив наявність таких обставин письмовими доказами та показами свідків.
Дослідивши додані до позову висновки лікарів та вислухавши свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , суд вважає, що в даному випадку згідно з положеннями п.п.1,2 ч.2 ст. 23 та ст.1167 ЦК України ОСОБА_4 має всі юридичні підстави для відшкодування моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_7 .
Водночас, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує:
- ступінь та форму вини обвинуваченого, а саме: що ОСОБА_7 вчинив умисний злочин невеликої тяжкості стосовно ОСОБА_4 ;
- характер психологічного стресу та душевних страждань, які потерпілий пережив, а також зусилля, які йому необхідно було докласти для відновлення своєї нормальної та здорової життєдіяльності, зокрема, що ОСОБА_4 згідно наданих висновків лікарів: 25.07.2019 року звертався до лікарів, проходив рентгенодіагностику та після дослідження і встановлення діагнозу йому було рекомендовано лікування у ЛОР та невропатолога за місцем мешкання. Після цього, ОСОБА_4 один раз - 01.08.2019 року звертався до лікаря-отоларинголога, яким знову було рекомендовано спостереження за місцем мешкання, а також - тричі (29.07.2019, 23.09.2019 та 12.11.2019 року) відвідував невролога, яким встановлювалися діагнози: гострої ситуаційної реакції на стрес, розладу сну, як наслідку вказаної реакції на стрес, та неврастенію, як стану післяситуаційної реакції, що мала місце 25.07.2019 року внаслідок побиття.
- характер та тривалість вимушених змін в його житті, зумовлені вказаною подією, зокрема, що ОСОБА_4 через отриману травму та зовнішній вигляд не міг деякий час проводити заняття з дітьми та повернувся на роботу, згідно показів свідка ОСОБА_4 у вересні 2019 року.
Водночас, суду не було доведено належними і допустимими доказами того, що ОСОБА_4 має після отриманого ушкодження фізіологічний дефект, який потребує оперативного втручання, та що такий дефект не надає можливості здійснювати свою професійну діяльність; що через події 25.07.2019 року втратив можливість працювати по контракту за кордоном; що після цих подій сусіди, друзі чи колеги змінили до нього своє відношення.
Навпаки, як показали в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , друзі та колеги по роботі підтримували потерпілого, співчували, ставились до нього з розумінням та з їх боку не було будь-якого осуду ОСОБА_4 з приводу подій, що стались 25.07.2019 року.
Крім того, та обставина, що сусіди по будинку, в якому подружжя ОСОБА_11 стало проживати за тиждень до події, після 25.07.2019 року не вітались та відмовились брати участь у проведенні слідчих дій не дає підстав стверджувати про те, що така їх поведінка викликана зміною ставлення до потерпілого.
Тому, враховуючи вищезазначені обставини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що в даному випадку розмір моральної шкоди становить 10 000,00 грн.
А, враховуючи, що вказана сума була добровільно відшкодована ОСОБА_7 під час судового розгляду, то у задоволенні вимог іншої частини цивільного позову про стягнення з ОСОБА_7 моральних збитків у розмірі 240 000,00 грн. слід відмовити.
Відповідно до ст.100 КПК України необхідно вирішити долю речових доказів.
Керуючись ст. ст. 368, 370 КПК України, суд, -
ОСОБА_7 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.125 КК України та призначити йому покарання за цим законом у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 850,00 грн.
У задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_7 на його користь 751,62 грн. матеріальної шкоди та 10000,00 грн. моральної шкоди відмовити через добровільне відшкодування вказаних сум ОСОБА_7 , а про стягнення 240000,00 грн. моральної шкоди - у зв'язку з необґрунтованістю.
Речові докази:
-оригінали висновків лікарів КЗ СОКЛ від 25.07.2019, від 01.08.2019, оригінал рентгенознімку від 25.07.2019 року з розшифровкою лікаря, оригінал консультативного висновку лікаря МЦ «Еледія» від 29.07.2019 року, оригінали фіскальних чеків з аптеки №1 та з МЦ «Еледія», які зберігаються в матеріалах кримінального провадження №12019200440002198 - після набрання вироком законної сили повернути законному володільцю - потерпілому ОСОБА_4 ;
-роздруківки фотокарток та флеш-накопичувач з файлами з відео з місця події, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження №12019200440002198 - після набрання вироком законної сили залишити зберігатись в матеріалах справи.
Вирок суду може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Зарічний райсуд м. Суми, а для засудженого - з моменту вручення копії вироку.
Суддя ОСОБА_1