про залишення позовної заяви без руху
10 червня 2020 року справа № 580/2003/20
м. Черкаси
Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 580/2003/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області
про зобов'язання вчинити дії, прийнято ухвалу.
10.06.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, просить:
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у адміністративних межах Зорянської сільської ради Христинівського району Черкаської області (за межами населеного пункту) загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 7124682200:01:002:0230 для ведення особистого селянського господарства;
- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору у сумі 840,80 грн.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вивчивши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що вона не відповідає вимогам статті 160, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві має бути зазначений зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а у разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на звернення до суду передбачає можливість отримати захист порушеного права, обумовлене тим, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. «Порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес»: - правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Відповідно до офіційного тлумачення частини 1 статті 55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп: частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може належати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України, 21.12.2010, №45783/05).
Позивачем у позовній заяві не зазначено, яке право позивача порушено у контексті реалізації дискреційних повноважень суб'єктом владних повноважень з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не сформовано позовних вимог щодо вирішення публічно-правового спору, проте заявлено вимогу про зобов'язання відповідача вчинити дії.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі 580/3722/19, згідно якого адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 (від 12.02.2019 вх. №К-946/0/94-19) про затвердження проекту землеустрою та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вх. №К-946/0/94-19 від 12.02.2019) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки, площею 2,0000 у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності за адресою: Черкаська область, Христинівський район в адмінмежах Зорянської сільської ради (за межами населеного пункту), з усіма доданими до неї документами та у порядку, строк і спосіб, визначені законодавством, прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні; у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
У даній позовній заяві позивач просить зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у адміністративних межах Зорянської сільської ради Христинівського району Черкаської області (за межами населеного пункту) загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 7124682200:01:002:0230 для ведення особистого селянського господарства.
Суд зазначає, що відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення має наслідком відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Правова аксіома «placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae» розуміється так, що «у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед вимогливим розумінням права». Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства є обов'язковість судових рішень.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
У рішенні від 15.10.2009 у справі Yuriy Nikolayevich Ivanov проти України, № 40450/04 ЄСПЛ констатував, що право на суд є ілюзорним, якщо національна правова система дозволяє, щоб остаточне, обов'язкове до виконання судове рішення залишилося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Держава не може виправдовуватися відсутністю засобів невиконання судових рішень, ухвалених проти неї або проти установ чи підприємств, що знаходяться у державній власності або контролюються державою.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що включає принцип res judicata як прояву поваги до остаточності рішень суду (рішення ЄСПЛ у справах Ponomaryov проти України та Ryabykh проти Російської Федерації). У разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі Brumarescu проти Румунії від 28.11.1999, № 28342/95). У рішенні у справі Nelyubin проти Російської Федерації ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає: якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не має піддаватися сумніву. Ґрунтовно виконання судових рішень як складова права на справедливий суд було оцінене ЄСПЛ у рішенні у справі Hornsby проти Греції від 19.03.1997, № 18357/91: право було би ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове рішення залишалось недіючим на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, що статті 6 ЄКПЛ, детально визначивши процесуальні гарантії прав сторін, залишила без захисту реалізацію судових рішень. Якщо вважати, що стаття 6 ЄКПЛ стосується тільки доступу до правосуддя та судового процесу, це призвело би до ситуацій, що є несумісними із принципом верховенства права. Виконання рішення, прийнятого будь-яким судом, повинно таким чином розглядатись як невід'ємна частина «суду» у сенсі статті 6 ЄКПЛ. Дієвий захист особи та відновлення законності включає і обов'язок органу управління діяти відповідно до рішення суду. У зв'язку із цим ЄСПЛ зауважив, що державна адміністрація є елементом правової держави і її інтереси є ідентичними цілям належного здійснення правосуддя. Якщо державні органи відмовляються виконувати або затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6 ЄКПЛ втрачають сенс.
Частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 803/688/18 зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України), що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини зазначає, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, що зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik проти України, № 15123/03, 06.12.2007, п. 45). Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, що тлумачиться із формуванням у мотивувальній і резолютивній частинах правозастосовного акта конкретизуючого судження, але не нового нормативного припису.
«Судовий контроль, забезпечуючи законність державного управління, спрямований передусім на: а) підтримання відповідності державно-управлінських рішень Конституції та іншим законодавчим актам України; б) забезпечення захисту прав і свобод суб'єктів управлінських правовідносин (насамперед суб'єктів, які не мають владних повноважень, - фізичних і юридичних осіб); в) ліквідацію випадків зловживання службовим становищем і перевищення владних повноважень; г) поновлення режиму законності у випадках його порушення незаконними діями чи бездіяльністю органів державного управління та посадових осіб» [Пронський Е., Колеснікова М. Організаційно-правові засади здійснення судового контролю в Україні / http://vjhr.sk/archive/2016_2_2/22.pdf].
«Судовий контроль за виконанням судового рішення полягає у перевірці судом належного, точного та своєчасного виконання судового рішення у спосіб отримання звіту про таке виконання або спонукання до виконання судового рішення через визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі; наявність судового контролю за виконанням судового рішення передбачає безпосереднє виконання останнього та виключає можливості подання окремого позову, предметом якого є протиправні дії або бездіяльність суб'єкта, який має виконати таке рішення» [Берназюк Я. Процесуальні засоби забезпечення реалізації конституційної гарантії обов'язковості судового рішення в адміністративному судочинстві / https://sud.ua/ru/news/blog/166108-protsesualni-zasobi-zabezpechennya-realizatsiyi-konstitutsiynoyi-garantiyi-obovyazkovosti-sudovogo-rishennya-v-administrativnomu-sudochinstvi].
Судовий контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб становить основний зміст діяльності адміністративної юстиції.
Стосовно сутності судового контролю у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16-а зазначено, що статтями 382- 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Верховний Суд зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому в Кодексі адміністративного судочинства України, що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 819/1430/17, від 12.11.2018 у справі № 806/3099/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а.
Кожен процесуальний механізм теоретично може бути предметом зловживань з боку недобросовісних осіб, проте надання права на неодноразовий перегляд судових рішень у справі за необґрунтованими зверненнями особи-сторони у адміністративній справі не узгоджується із завданням адміністративного судочинства з метою ефективної реалізації функції правосуддя.
Верховний Суд у справі № 295/13613/16-а зазначив, що судове рішення виконується безпосередньо, та для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Суд також врахував, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити ст. 129-1 Конституції України.
Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Кодексом адміністративного судочинства України (частина 5 статті 242) встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, статтею 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 160, 161, 169, 241, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про зобов'язання вчинити дії, залишити без руху.
Позивачем вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом:
- надання нової редакції позовної заяви із зазначенням: обґрунтування порушених відповідачем прав позивача з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; позовних вимог сформованих відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України;
- визначення способу захисту порушеного права.
Надати позивачеві для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви п'ять днів з моменту отримання копії даної ухвали.
У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.
Суддя Л.В. Трофімова