36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
11.06.2020 Справа № 917/183/20
Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Приватного підприємства "Хазар-2007"
про стягнення 12162,37 грн.
без виклику представників сторін
встановив:
До господарського суду Полтавської області надійшов позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Приватного підприємства "Хазар-2007" про стягнення 12162,37 грн., у тому числі: 4625,64грн. - пені, 3859,16 грн. - 3% річних, 3677,57 грн. - інфляційних, згідно договору № 5093/1718-ТЕ-24 постачання природного газу від 14.09.2017р., а також 2102,00грн. судових витрат.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснював розрахунки за природний газ.
Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися до введення на території України карантину.
Згідно ст.113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені,- встановлюються судом.
Згідно ч.8 ст.165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.
У даній справі були вчинені наступні процесуальні дії.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2020 даний позов був переданий на розгляд судді Безрук Т.М.
За ухвалою господарського суду від 07.02.2020р. було залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (а.с.80).
За ухвалою суду від 21.02.2020 року відкрито провадження у справі № 917/183/20, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
Про відкриття провадження у справі позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленням від 24.02.2020р. (а.с.97-98).
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 (зі змінами) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено карантин з 12.03.2020 на усій території України, який продовжено постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ Х Прикінцевих положень ГПК України доповнено пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
В зв'язку з установленням карантину на усій території України, для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Суд розпочав розгляд справи по суті в установлені строки. Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та Приватним підприємством "Хазар-2007" (відповідачем) укладено договір постачання природного газу № 5093/1718-ТЕ-24 від 14.09.2017р. (далі - Договір) (а.с.15-24).
Згідно п.1.1 Договору позивач, як постачальник, зобов'язався поставити відповідачу (споживачу) у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався прийняти і оплатити цей газ на умовах цього договору.
В 1.2 Договору зазначено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
В Додаткових угодах № 1 від 15.01.2018р., № 2 від 11.04.2018р. до Договору сторони встановлювали ціну природного газу, що постачається, банківські реквізити, умови використання газу( а.с.25-27).
На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідачу впродовж жовтня, листопада, грудня 2017 року, січня, лютого, березня, квітня 2018 року природний газ на загальну суму 1079991,06 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 54162,35 грн., від 30.11.2017 на суму 173487,92 грн., від 31.12.2017 на суму 189191,62грн., від 31.01.2018 на суму 198650,60 грн., від 28.02.2018р. на суму 216631,58грн., від 31.03.2018р. на суму 216928,10 грн., від 30.04.2018р. на суму 30938,89 грн. (а.с.28-34).
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати природного газу виконав, сплативши 1079991,06 грн., але при цьому відповідач порушив строки оплати, встановлені пунктом 6.1 Договору, за зобов'язаннями листопада, грудня 2017р., січня, лютого, березня, квітня 2018 року.
Зазначене підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку сальдо по підприємству та випискою по операціях з 01.09.2017 - 31.05.2019р. (а.с. 35-36).
Пунктом 8.2 Договору (в редакції додткової угоди № 1 від 15.01.2018) встановлено, що в разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору, він зобов'язується сплатити пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу (а.с.25-26).
Згідно п. 10.3. Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Згідно ст. 259 ЦК України позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
За прострочення оплати природного газу, позивач нарахував відповідачу 4625,64 грн. пені, 3859,61 грн. - 3% річних.
Нарахування пені проведені позивачем за період 27.03.2018р. - 13.06.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого у лютому 2018р., за період 26.04.2018р. - 29.07.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого у березні 2018р.
Нарахування 3% річних проведені позивачем за період 26.12.2017р. - 26.02.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого у листопаді 2017р., за період 26.01.2018р. - 26.02.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого у грудні 2017р., за період 27.02.2018р. - 25.04.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого у січні 2018р., за період 27.03.2018р. - 13.06.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого у лютому 2018р., за період 26.04.2018р. - 29.08.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого у березні 2018р., за період 26.05.2018р. - 25.09.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого у квітні 2018р.
За прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу 3677,57 грн. - інфляційних. Дані нарахування проведені позивачем за період 26.12.2017р. - 31.01.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого в листопаді 2017р., за період 27.02.2018р. - 30.04.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого в січні 2018р., за період 27.03.2018р. - 31.05.2018р. - за несвоєчасну оплату газу поставленого в лютому 2018р.
Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пені).
За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
За ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
За ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують позовні вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст. 74 ГПК)
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ч.3, ч.4 ст. 74 ГПК).
Незгоди чи заперечення вищевказаних обставин справи відповідач у встановленому порядку суду не заявляв.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за Договором позивачем правомірно нараховано 4625,64 грн. пені. Правильність розрахунку перевірена судом, ставка пені не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.
Отже, позовні вимоги про стягнення 4625,64 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При вирішенні спору в частині стягнення 3% річних та інфляційних суд зазначає наступне.
В 1.2 Договору постачання природного газу № 5093/1718-ТЕ-24 від 14.09.2017р зазначено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Як свідчать надані позивачем підтверджується бухгалтерська виписка з балансового рахунку сальдо по підприємству та випискою по операціях з 01.09.2017 - 31.05.2019р., виписками з банківського рахунку позивача (а.с. 35-71), розрахунок за поставлений природний газ здійснювався відповідачем частково своїми грошовими коштами - на суму 162924,69 грн., а на іншу суму - 917066,37 грн. - оплата проводилася у порядку, встановленому постанові Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (зі змінами).
Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III).
Статтею 19 Закону № 2017-III встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 21 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавець послуг має право, зокрема, отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і повертати їх у разі ненадання таких послуг чи пільг.
Пунктом 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 БК України).
Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статтею 102 БК України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено у постанові Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (зі змінами), яка діяла на час спірних відносин (далі - Порядок № 256).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Поняття та функціонал розпорядників бюджетних коштів визначений підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.
Відповідно до частини шостої статті 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати, зокрема, субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
З аналізу вказаних положень порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено у постанові Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (зі змінами), яка діяла на час спірних відносин вбачається, що держава фактично визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.
З огляду на вищенаведені норми позивач не довів порушення відповідачем установлених саме для нього строків здійснення розрахунків з постачальником, а також не підтвердив, що грошові кошти у вигляді державної субвенції на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, які надходили на його рахунок від головного розпорядника коштів місцевого бюджету, перераховувались на рахунок постачальника з порушенням строку після отримання від місцевого бюджету суми субвенцій для здійснення відповідних видатків.
Позивач не надав будь-яких доказів того, що порушені положення порядку № 256 в частині порядку та строків проведення розрахунків.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 передбачені законодавством соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання (чи усунення) реальним загрозам економічної безпеки України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується порушення відповідачем установлених саме для нього строків здійснення розрахунків з позивачем, що унеможливлює застосування до останнього наслідків неналежного виконання зобов'язань щодо організації взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України в частині своєчасного відшкодування позивачу вартості спожитого природного газу.
Судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3013/18, де зазначено, що у постанові Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 держава фактично визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Отже, інфляційні та 3% річних можуть бути нараховані на суму боргу, сплачені відповідачем своїми грошовими коштами, за виключенням сум, що були відшкодовані у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України 04.03.2002 № 256.
Після перевірки правильності нарахування, суд встановив, що належна до стягнення сума 3 % річних становить 906,99 грн. (за зобов'язаннями лютого, березня 2018 р., де проводився розрахунок власними грошовими коштами відповідача), а сума інфляційних - 40,46 грн. Розрахунок суду залучено до справи.
Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних судом відхиляються за їх безпідставністю.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у даній справі.
При подачі даного позову позивачем сплачено 2102,00 грн. судового збору за платіжним дорученням № 0000000677 від 29.01.2020р. Факт надходження даного судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 30.01.2020р. (а.с.10, 79).
Відповідно до ч.1 та ч.9 ст. 129 ГПК України витрати на сплату судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 252, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Хазар-2007" (вул. Леніна, буд.10, с. Велика Круча, Пирятинський район, Полтавська область, 37052; ідентифікаційний код 34699111) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 20077720) 4625грн. 64 коп. пені, 40грн. 46 коп. - інфляційних, 906грн. 99 коп. - 3% річних, 2102 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору.
3. В іншій частині - у позові відмовити.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (з врахуванням продовження такого строку на час дії карантину згідно положень п. 4розділу Х Прикінцевих положень ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Полтавської області).
Дата складення повного судового рішення: 11.06.2020р.
Суддя Т. М. Безрук