36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
11.06.2020 Справа № 917/151/20
Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод"
до Державної установи "Полтавська виправна колонія (№ 64)"
про стягнення 637955,24 грн.
без виклику представників сторін
встановив:
До Господарського суду Полтавської області звернулося Приватне акціонерне товариство "Полтавський турбомеханічний завод" з позовною заявою до Державної установи "Полтавська виправна колонія (№ 64)" про стягнення 637955,24 грн. згідно договору про надання послуг з централізованого опалення № Т/2019-2/К-2 від 06.02.2019р., у тому числі: 466235,07 грн. основного боргу, 149512,56 грн. пені, 13749,22 грн. - 3 % річних, 8458,39 грн. - інфляційних; а також 9570,00 грн. судових витрат.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену теплову енергію.
Позивач надав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вхід. № 5357 від 19.05.2020), в якій прохає стягнути 366235,07 грн. основного боргу за договором про надання послуг з централізованого опалення № Т/2019-2/К-2 від 06.02.2019р., 80601,19 грн. пені, 12922,92 грн. - 3 % річних, 9324,70 грн. - інфляційних.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
З огляду на викладене, заява позивача приймається судом. Подальший розгляд справи проводиться в межах зменшених позовних вимог.
Відповідач у відзиві (вхід. № 2141 від 20.02.2020) позовні вимоги в частині стягнення 366235,07 грн. основного боргу визнав повністю; проти стягнення пені, інфляційних, та 3% річних заперечує, оскільки відповідач є державною установою; для здійснення оплати за тепло отримує кошти з державного бюджету у відповідності з затвердженим в установленому порядку кошторисом доходів та видатків на відповідний рік; платежі здійснюються у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України, а тому порушення зобов'язання у даному випадку відсутнє; кошторисами не передбачається видатків з державного бюджету для погашення таких витрат як неустойка, інфляційні та 3% річних, тому коштів на погашення таких нарахувань у відповідача немає. Відповідач заперечує щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті. Зокрема, в розрахунок витрат на професійну правничу допомогу включено гонорар в розмірі 10000,00 грн. за забезпечення представництва інтересів позивача у судових засіданнях, проте дана справа підлягає розгляду у порядку спрощеного провадження (а.с.50-55).
Позивач відповідь на відзив не надав.
Згідно ст.113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Ухвалою від 31.01.2020 було встановлено позивачу строк для надання відповіді - 10 днів з дати отримання відзиву.
Згідно даних сайту АТ "Укрпошта" відзив було отримано позивачем 20.02.2020, отже строк для подання відповіді закінчився.
Згідно ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідач подав суду пояснення (вхід. № 3123 від 18.03.2020), в якому повідомив про часткову оплату основного боргу на суму 100 000,00 грн. - за платіжним дорученням № 154 від 07.02.2020 та на суму 100 000,00 грн. - за платіжним дорученням № 335 від 06.03.2020.
Відповідач подав суду клопотання (вхід. № 5760 від 01.06.2020), в якому повідомив про сплату основного боргу повністю та прохає в цій частині закрити провадження у справі.
Позивач направив суду заперечення (вхід. № 6100 від 09.06.2020), в яких підтвердив повне погашення відповідачем суми основного боргу, проте наполягає на стягненні пені, 3% річних та інфляційних.
Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.
У даній справі судом були вчинені такі процесуальні дії.
За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2020р. даний позов був переданий на розгляд судді Безрук Т. М. (а.с.31).
Одночасно, у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
За ухвалою суду від 31.01.2020 року відкрито провадження у справі № 917/151/20, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.36, 37).
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
Про відкриття провадження у справі позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями від 03.02.2020р. (а.с.38, 39).
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
В зв'язку з установленням карантину з 12.03.2020 на усій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, а також для забезпечення процесуальних прав сторін та з метою об'єктивного дослідження обставин справи, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між Приватним акціонерним товариством "Полтавський турбомеханічний завод" (позивачем) та Державною установою "Полтавська виправна колонія (№ 64)" (відповідачем) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення № Т/2019-2/К-2 від 06.02.2019р. (далі - Договір; а.с.8-11).
Відповідно до п.1.1 Договору позивач (виконавець) зобов'язався своєчасно надавати відповідачу (споживачеві) відповідної якості послуги з централізованого опалення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Згідно підп. 3 п.5 Договору тарифи на послуги для бюджетних установ становлять 39,83 грн. за кв.метр / 2010,228 грн. за 1 Гкал.
Згідно п.9 Договору оплата послуг здійснюється не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Згідно п.14 Договору за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, встановленому законом, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в момент прострочення, за кожний день прострочення оплати.
Згідно п.31 Договору строк дії договору по 31.12.2019р., а у частині сплати за поставлений товар, штрафних санкцій або відшкодування збитків до моменту повного розрахунку. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не було письмово виявлено про його розірвання або необхідність перегляду.
Сторони доказів припинення договору суду не надали.
На виконання Договору за період 01.01.2019 - 15.04.2019р. позивачем поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 1863045,39 грн., що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії № 6 від 30.01.2019р., № 7 від 30.01.2019р., № 43 від 26.02.2019р., № 44 від 26.02.2019р., № 67 від 27.03.2019р., № 68 від 27.03.2019р., № 94 від 15.04.2019р., № 95 від 15.04.2019р. (а.с.11-14).
Позивач у позові зазначає, що відповідач свої зобов'язання по оплаті виконав частково на суму 1396810,32 грн.
В підтвердження часткової оплати поставленої за спірний період теплової енергії позивачем та відповідачем надано суду копії платіжних доручень № 174 від 06.02.2019р., № 212 від 13.02.2019р., № 213 від 13.02.2019р., № 359 від 13.03.2019р., № 511 від 08.04.2019р., № 516 від 08.04.2019р., № 517 від 08.04.2019р. (а.с.66-76).
Заборгованість в сумі 466235,07 грн. відповідачем на день подачі позову сплачена не була, що не заперечується та визнається обома сторонами.
Надані відповідачем копії платіжних доручень № 1544 від 16.10.2019р., № 1694 від 12.11.2019р., № 2010 від 20.12.2019р., № 2011 від 20.12.2019р., № 2009 від 20.12.2019р. - не можуть бути враховані судом в погашення боргу за поставлену за спірний період теплової енергії, бо згідно вказаного в них призначення платежу оплати проводилися за теплопостачання у жовтні, листопаді, грудні 2019 (а.с.73-77). Доказів зарахування позивачем цих платежів на борг за період 01.01.2019 - 15.04.2019р. відповідачем суду не надано, а позивачем не підтверджено.
Подані суду договір та інші первісні бухгалтерські документи сторонами не оспорюються, доказів визнання їх недійсними сторони суду не подали і на них під час розгляду справи не посилалися.
Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" сфера теплопостачання є сферою діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачем (далі Закон). Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.(ст.2 Закону).
Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. (ст.3 Закону).
Відповідно до ч.2 ст.25 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальні організації зобов'язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.
Цьому обов'язку кореспондує обов'язок споживачів теплової енергії визначений статтею 19 цього Закону, згідно якого споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За умовами вказаного договору позивач взяв на себе зобов'язання постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на опалення згаданого вище приміщення відповідача, а споживач зобов'язався проводити оплату вартості спожитої теплової енергії у визначеному порядку та строки.
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ч.6 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання").
Відповідач у відзиві (вхід. № 2141 від 20.02.2020) наявність основного боргу не заперечує.
Після звернення позивача з позовом до суду (згідно поштового штемпелю на конверті - 24.01.2020р.) відповідач сплатив 100 000,00 грн. основного боргу за платіжним дорученням № 154 від 07.02.2020.
На сплачені 100 000,00 грн. основного боргу за платіжним дорученням № 154 від 07.02.2020 позивач зменшив розмір позовних вимог, що враховується судом.
Залишок боргу становив 366235,07 грн.
Потім відповідач ще сплатив 100 000,00 грн. основного боргу за платіжним дорученням № 335 від 06.03.2020. В цій частині відсутній предмету спору між сторонами, що є підставою для закриття провадження у справі в частині цих вимог.
Надалі відповідач сплатив борг в сумі 266235,07 грн. за договором № Т/2019-2/К-2 від 06.02.2019р., в підтвердження чого надав платіжні доручення № 657 від 29.04.2020 на суму 73396,55 грн., № 757 від 18.05.2020 на суму 192800,00 грн., № 758 від 18.05.2020 на суму 38,52 грн. та відповідні виписки Державної казначейської служби України з рахунку відповідача про проведення вказаних платежів. Отже, в цій частині також відсутній предмет спору між сторонами, що є підставою для закриття провадження у справі в частині цих вимог.
Таким чином, щодо залишку боргу в сумі 366235,07 грн. відсутній предмету спору між сторонами, що є підставою для закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення 366235,07 грн. основного боргу згідно з п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п.14 Договору за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, встановленому законом, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в момент прострочення, за кожний день прострочення оплати.
В підп. 2 п. 20 Договору вказано, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені, в розмірі 0,1% від несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Нарахування пені не обмежується 6-ма місяцями.
Отже, до даних правовідносин обмеження пені визначені ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України не застосовуються, оскільки це сторони прямо передбачили в Договорі.
На підставі вказаних положень договору, позивачем заявлено до стягнення 80601,19 грн. пені за період 08.04.2019р. - 07.10.2019р. (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог).
При цьому позивачем не враховано, що згідно п.9 Договору оплата послуг здійснюється не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Тому прострочення виконання зобов'язання за березень 2019 починається з 11.04.2019, а зобов'язання за квітень 2019 починається з 11.05.2019.
Судом також враховано направлення коштів оплати, визначені позивачем у клопотанні (вхід. № 5358 від 19.05.2020).
Після здійснення перерахунку судом встановлено, що за період 11.04.2019р. - 07.10.2019р. сума пені становить 76759,84 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення 76759,84 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В іншій частині - позовні вимоги про стягнення пені відхиляються як безпідставні.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 12922,92 грн. - 3% річних за період 08.04.2019р. - 18.03.2020р. та 9324,70 грн. - витрат від інфляційних процесів за період квітень 2019р. - січень 2020 (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Після здійснення перерахунку судом встановлено, що за період 11.04.2019р. - 18.03.2020р. сума 3% річних становить 12492,99 грн., а сума інфляційних за повні місяці існування боргу становить 4119,06 грн. (розрахунок суду залучено до справи). Вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних слід відхилити як безпідставні.
Відповідач у відзиві проти стягнення пені, інфляційних, та 3% річних заперечує з тих підстав, що він є державною установою; для здійснення оплати за тепло отримує кошти з державного бюджету у відповідності з затвердженим в установленому порядку кошторисом доходів та видатків на відповідний рік; платежі здійснюються у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України, а тому порушення зобов'язання у даному випадку відсутнє; кошторисами не передбачається видатків з державного бюджету для погашення таких витрат.
Вказані заперечення судом відхиляються, оскільки відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань за договором, та від відповідальності за невиконання цих зобов'язань.
Клопотання про зменшення пені відповідач суду не подавав.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у даній справі.
При подачі даного позову позивачем сплачено 9570,00 грн. судового збору за платіжним дорученням № 254 від 24.01.2020. Факт надходження даного судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 27.01.2020 (а.с.7, 32).
З первісно заявлених позовних вимог про стягнення 637955,24 грн. позивач зменшив їх розмір до 469083,88 грн. за заявою про зменшення розміру позовних вимог від 19.03.2020 (вхід. № 5357 від 19.05.2020). Зі зменшених позовних вимог судовий збір належав до сплати в розмірі 7036,26 грн.
Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, сплачена сума судового збору у розмірі 2533,74 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір у розмірі 2102,00 грн. покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (з врахуванням мінімальної ставки судового збору).
Згідно з п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки провадження у даній справі у частині стягнення основного боргу закрито в зв'язку з відсутністю предмету спору, то сплачена сума судового збору за цими вимогами підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України 4792,11 грн. судового збору після надходження заяви від позивача на підставі ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Отже, загальна сума судового збору, що підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України становить 7325,85 грн.
Також, позивачем у попередньому розрахунку судових витрат зазначено про відшкодування 20000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу (а.с.25).
В ч. 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В ч. 3 ст. 126 ГПК України вказано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Однак, крім розрахунку суми судових витрат, позивачем не надано доказів фактичної оплати цих витрат.
Отже, заявлена сума витрат на правничу допомогу не підлягає відшкодуванню, оскільки матеріалами справи не підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі.
Суд роз'яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.
Керуючись ст.ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Прийняти заяву Приватного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" від 19.03.2020 № 12/16-002908 (вхід. № 5357 від 19.05.2020) про зменшення розміру позовних вимог.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Державної установи "Полтавська виправна колонія (№ 64)" (вул. Старокотелевська, буд.6, м. Полтава, 36015, ідентифікаційний код 08731826) на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" (вул. Зіньківська, буд. 6, м. Полтава, 36029; ідентифікаційний код 00110792) 76759грн. 84 коп. - пені, 4119грн. 06 коп. - інфляційних, 12492 грн. 99 коп. - 3% річних, 2102грн. 00 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
4. Закрити провадження у справі в частині стягнення 366235грн. 07 коп. грн. основного боргу.
5. В іншій частині - у позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (з врахуванням продовження такого строку на час дії карантину згідно положень п. 4розділу Х Прикінцевих положень ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Полтавської області).
Дата складення повного судового рішення: 11.06.2020р.
Суддя Т. М. Безрук