ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.06.2020Справа № 910/4207/20
Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/4207/20
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега»
про стягнення 30240,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Колоннейд Україна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» (далі - відповідач) про стягнення 30240,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування автотранспорту №САS0039958 від 01.01.2018 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Subaru Outback» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2020 відкрито провадження у справі та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
06.04.2020 на виконання вимог ухвали суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація щодо умов полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за серією полісу АМ/3218053 за яким сума франшизи становить 0 грн.
28.04.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає частково у сумі 16410,25 грн, оскільки позивачем хоча і здійснено виплату на підставі рахунку СТО ФОП Селезньова О.П. №0000632 від 08.01.2019 у розмірі 30240,00 грн, однак не враховано, що у звіті про оцінку вартості матеріального збитку №149-01-19 від 09.01.2019 визначено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля марки «Subaru Outback», що становить 0,5875. А відтак, враховуючи вимоги ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 16410,25 грн ((Ср) 6700,00 грн + (См) 0,00 грн + (Сс) 23540,00 грн * (1- 0,0575 (ЕЗ).
Разом з цим, до відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, яке мотивовано тим, що згідно постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на всій території України з 12.03.2020 до 11.05.2020 запроваджено карантин, а відтак, враховуючи встановлені на період дії карантину обмеження, відповідач не встиг подати відзив на позовну заяву та просить поновити пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд дійшов такого висновку.
За приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Частинами першою та другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Правовий аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє дійти висновку про те, що учаснику справи гарантується право подати до суду відзив на позов протягом строку, встановленого судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Цей процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи за умови, якщо таку заяву подано до його закінчення.
Виходячи з положень статті 119 Господарського процесуального кодексу України, за заявою учасника справи суд може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, тоді як встановлений судом процесуальний строк за заявою учасника справи може бути продовжений судом.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2020 встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Зазначена ухвала отримана 02.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.
Частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
В той же час, згідно практики Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі «Walchli v. France», заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).
При цьому судом враховується, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» №211 від 11.03.2020, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінет Міністрів України постановлено установити з 12 березня до 03 квітня 2020 на усій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України №239 від 25.03.2020 дію карантину продовжено до 24 квітня 2020 включно.
Постановою Кабінету Міністрів України №291 від 22.04.2020 дію карантину продовжено до 11 травня 2020 включно.
Постановою Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020 дію карантину продовжено до 22 травня 2020 р. включно.
Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 до 22 червня 2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
У зв'язку з чим, відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 30.03.2020 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 01.04.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та прийняття відзиву до розгляду підлягає задоволенню.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
01.01.2018 між позивачем, як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сателлит», як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування автотранспорту №САS0039958, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, зокрема, транспортним засобом автомобілем марки «Subaru Outback» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску.
Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, дорожньо-транспортна пригода та вигодонабувачем є страхувальник
Строк дії договору встановлено з 01.01.2018 по 31.12.2018 (включно).
28.12.2018 року близько 19:00 години у Донецькій області, м. Маріуполь, Центральний район, пр. Металургів, буд. 92-а відбулась дорожньо - транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Subaru Outback» реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля марки МАЗ 533603, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме: ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки МАЗ 533603, реєстраційний номер НОМЕР_2 , при русі заднім ходом не впевнився у безпечності маневру та скоїв наїзд на нерухомий транспортний засіб «Subaru Outback», державний номер НОМЕР_1 , який було припарковано на стоянці, у зв'язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 11.01.2019 у справі №263/139/19 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог п.10.9 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
28.12.2018 страхувальник звернувся до позивача із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування за договором №CAS0039958 від 01.01.2018 на рахунок СТО.
Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу №149-01-19 від 09.01.2019, складеного суб'єктом оціночної діяльності Гончаруком М.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №856/16 від 31.10.2016), вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 18570,96 грн.
В звіті визначено, що коефіцієнт фізичного зносу складає 0,5875, оскільки строк експлуатації транспортного засобу складає 7 років.
Згідно рахунку-фактури, виставленого СТО - ФОП Селезньова О.П. №0000632 від 08.01.2019, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 30240,00 грн.
01.02.2019 позивачем був складений та підписаний страховий акт № НОМЕР_3 , згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 30240,00 грн.
На підставі складеного страхового акту №5000022684 від 01.02.2019 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування автотранспорту №CAS0039958 від 01.01.2018, перерахував на рахунок СТО суму страхового відшкодування в розмірі 30240,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №500162871 від 05.02.2019.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З довідки Управління патрульної поліції в Донецькій області №3018363545207434 вбачається, що транспортний засіб марки МАЗ 533603, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходився під керуванням ОСОБА_1 .
Доказів того, що ОСОБА_1 не мав права керування транспортним засобом марки МАЗ 533603, реєстраційний номер НОМЕР_2 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки МАЗ 533603, реєстраційний номер НОМЕР_2 відшкодовується ОСОБА_1., як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом марки МАЗ 533603, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 28.12.2018 суду не надано.
Під час розгляду справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Рітейл Девелопмент Україна» уклало договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформленого полісом серії АМ/3218053 з Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега», предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки МАЗ 533603, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був діючим на момент ДТП - 28.12.2018.
Згідно пунктів 1.1, 1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_1 керував автомобілем марки МАЗ 533603, реєстраційний номер НОМЕР_2 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля застрахована відповідачем у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
При цьому, за приписами п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За загальним правилом згідно з ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, відповідач, як страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача, у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (100000,00 грн) і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №910/6094/17, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 14.05.2018 у справі №910/5092/17, від 01.06.2018 у справі №910/20199/17, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16 та від 02.10.2018 у справі №910/171/17.
Правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно пункту 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, страховик (Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега») за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092).
Пунктами 8.2, 8.3 цієї Методики визначено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс Х (1- ЕЗ), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Тому, як вірно зазначив відповідач у відзиві, пред'явлення позивачем до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності та враховуючи, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування згідно рахунку СТО без урахування коефіцієнта фізичного зносу, суд дійшов висновку, що у відповідача, у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (100000,00 грн), і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи (0 грн).
Отже, вартість матеріального збитку з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, вартості ремонтно-відновлювальних робіт та витратних матеріалів, визначених в рахунку особи, яка здійснювала ремонт в сукупності складає 16410,25 грн ((1-0,5875(коефіцієнт фізичного зносу)*23540,00грн (вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту)+6700,00грн (вартість ремонтно-відновлювальних робіт)+0,00грн (вартість необхідних для ремонту матеріалів) =16410,25грн - 0,00грн (фаншиза) = 16410,25грн).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Втім позивач під час розгляду справи не надав доказів наявності у нього права вимоги до відповідача на всю суму відновлювального ремонту без урахуванням зносу.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна» підлягають задоволенню частково.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» про стягнення 30240,00 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 17, літ. А; код ЄДРПОУ 21626809) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; код ЄДРОПОУ 25395057) суму страхового відшкодування у розмірі 16410 (шістнадцять тисяч чотириста десять) грн 25 коп та судовий збір у розмірі 1140 (одна тисяча сто сорок) грн 69 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення складено та підписано 11.06.2020.
Суддя Т.В. Васильченко