ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.06.2020Справа № 910/17334/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"
до Дочірнього підприємства "МАКСФІЛД-УКРАЇНА"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінкрис»
про звернення стягнення на предмет застави
Представники:
від позивача: Шалашова В.І.
від відповідача: Мельничук В.В.
від третьої особи: Мельничук В.В.
Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Максфілд-Україна" про звернення стягнення на предмет застави.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ТОВ «Сінкрис» зобов'язання за договором кредитної лінії № 027 від 03.04.2015, у зв'язку з чим позивач просить суд в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінкрис" перед Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" за договором кредитної лінії № 027 від 03.04.2015, яка станом на 01.12.2019 складає 69996809,47 грн., звернути стягнення на предмет застави за договором застави обладнання № 027/3 від 27.11.2015, а саме обладнання у кількості 125 одиниць, яке перебуває за адресою Івано-Франківська обл., Рожнятівський район, смт. Брошнів-Осада, вул. Січових Стрільців, 52-А, корп. 2, перелік якого наведено в Додатку №1 до договору застави обладнання № 027/3 від 27.11.2015, власником якого є Дочірнє підприємство «Максфілд-Україна».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 суд ухвалив: позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: надати докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі - 96780 грн.; надати до суду докази, які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви та доданих документів за адресою: 04070, м. Київ, Андріївський Узвіз, 2/11 літ. Д; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
20.12.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на категорію та складність справи, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
За змістом ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
У вирішенні відповідного питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд з'ясовує, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у даній справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Так, оскільки договір застави обладнання № 027/3 від 27.11.2015 було укладено на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Сінкрис» за договором кредитної лінії № 027 від 03.04.2015, рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки ТОВ «Сінкрис», з огляду на що суд вважає за необхідне залучити вказану особу як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 04.02.2020; залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінкрис».
22.01.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення до позову, згідно з якими третя особа вказує на недійсність обтяження та відсутність домовленості сторін щодо застави певного рухомого майна, оскільки умовами договору застави не індивідуалізовано кожен об'єкт обтяження, а відповідно до даних з Державного реєстру обтяжень рухомого майна обтяження за спірним договором має опис «невизначене майно», що в силу ст. 7 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» свідчить про недійсність обтяження; третя особа вказує на пропуск строку позовної давності у даній справі, посилаючись на п. 3.2.3. кредитного договору.
03.02.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.
03.02.2020 до відділу діловодства суду від відповідача та третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
04.02.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшла заява про припинення повноважень представника.
У підготовче засідання 04.02.2020 представники позивача, відповідача та третьої особи не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
За наслідками розгляду клопотання про відкладення розгляду справи судом відмовлено в його задоволенні.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 03.03.2020.
05.02.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшли пояснення, згідно з якими позивач вказує, що опис предмету застави повністю відповідає нормам законодавства; застава не є припинена, а порушенням виконання зобов'язання з повернення всієї суми кредиту є дата, наступна після 09.12.2016, тобто 10.12.2016, і саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності для зобов'язання з повернення всієї суми кредиту.
У підготовче засідання 03.03.2020 прибули представники позивача, відповідача та третьої особи.
У підготовчому засіданні 03.03.2020 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.04.2020.
30.03.2020 через засоби електронного зв'язку від відповідача та третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав запровадження на території України карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби.
У судове засідання 07.04.2020 представники сторін не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 07.04.2020 оголошено перерву до 05.05.2020 з огляду на клопотання про відкладення розгляду справи.
14.04.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
30.04.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Судове засідання, призначене на 05.05.2020, не відбудеться у зв'язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. на лікарняному.
З огляду на повернення судді Картавцевої Ю.В. з лікарняного ухвалою суду від 08.05.2020 судове засідання призначено на 26.05.2020.
У судове засідання 26.05.2020 прибули представники сторін та третьої особи. Представник позивача усно заявив клопотання про оголошення перерви з метою надання представнику позивача можливості ознайомитись з матеріалами справи. Вказане клопотання задоволено, з огляду на що в судовому засіданні 26.05.2020 оголошено перерву до 02.06.2020.
У судове засідання 02.06.2020 прибули представники сторін та третьої особи.
У судовому засіданні 02.06.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи та дослідивши докази, суд
03.04.2015 між Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (кредитодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінкрис» (позичальник, третя особа) було укладено договір кредитної лінії №027 (далі - Кредитний договір).
Відповідно до п.1.1 Кредитного договору з урахуванням додаткових угод №№1-25 до нього, кредитодавець з 03.04.2015 по 09.12.2016 включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 38525000,00 грн.
Пунктом 1.2. Кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 22% річних.
Видача кредиту позичальнику здійснюється окремими кредитними траншами після подачі останнім заявок на видачу кредитних траншів за формою, встановленою кредитодавцем, в яких вказується запланована до отримання дата, сума і валюта кожного кредитного траншу, ціль його використання, а також після укладання сторонами за результатами розгляду заявки позичальника, окремих додаткових угод до цього договору, що є його невід'ємною частиною, в яких зазначається сума і валюта кожного кредитного траншу, дата його видачі, дата повернення, та у разі необхідності - порядок погашення заборгованості позичальника за цим договором (п. 1.3. Кредитного договору).
Пунктом 3.2.2. Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується щомісячно протягом останнього робочого дня поточного місяця сплачувати проценти за користування кредитом, що нараховані на 24 число такого місяця включно, у визначеному згідно з умовами цього договору розмірі та забезпечити повну сплату процентів за кредитом не пізніше терміну повернення кредиту, зазначеного в п. 1.1. цього договору шляхом безготівкового перерахування грошових коштів.
Пунктом 3.2.3. Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується протягом 1 банківського дня з моменту хоча б одноразового порушення обов'язку по сплаті чергового платежу в погашення кредиту та (або) процентів за користування ним на умовах, встановлених цим договором, або інших передбачених цим договором платежів, здійснити повне повернення кредиту та процентів за кредитом, а також нарахованої неустойки за цим договором, якщо інше не буде вирішено кредитодавцем.
Пунктом 7.8. Кредитного договору визначено, що у випадку хоча б одноразового прострочення позичальником повернення суми кредиту та/або процентів за кредитом та інших платежів, діюча на момент прострочення процентна ставка збільшується на 10% з наступного дня за днем, у якому позичальник мав здійснити необхідний платіж, якщо інше не буде вирішено кредитодавцем.
Дослідивши зміст укладеного Кредитного договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що банком на виконання зобов'язання за Кредитним договором було надано третій особі кредитні кошти у загальному розмірі 41193000,00 грн., які третьою особою було повернуто позивачеві частково у розмірі 2668000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку третьої особи та відображено у розрахунку, наданому позивачем, відтак, сума неповернутого банку кредиту становить 38525000,00 грн.
Судом встановлено, що за користування кредитом за Кредитним договором позивачем було нараховані проценти, зокрема, за період з 03.04.2015 по 30.11.2019 у загальному розмірі 35240567,80 грн., із яких третьою особою сплачено 3768758,33 грн., що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку позичальника та відображено у долученому позивачем розрахунку заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, із яких несплаченими позивачем визначено проценти у розмірі 31471809,47 грн.
Судом встановлено, що 27.11.2015 між Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (заставодержатель, позивач) та Дочірнім підприємством «Максфілд-Україна» (заставодавець, відповідач) укладено договір застави обладнання №027/3 (далі - Договір застави), відповідно до якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов'язання позичальника (третьої особи) за Кредитним договором (а саме повернути фактично отриманий кредит, сплачувати проценти за користування кредитом тощо) передає заставодержателю в заставу належний йому на праві власності на момент укладення цього договору предмет застави (п. 1 з урахуванням Додаткової угоди №1).
Пунктом 1.2. Договору застави передбачено, що заставодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання чи його частини, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.
Згідно з п. 2.1. Договору застави предметом застави за цим договором є виробниче обладнання, що належить заставодавцю на праві власності, зазначене в Додатку 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.
Додатком №1 до Договору застави погоджено перелік об'єктів, які передаються в заставу, а саме 128 одиниць обладнання, погоджено найменування такого обладнання, договірну (заставну) вартість, кількість та вказано правовстановлювальний документ на обладнання, що є предметом застави.
Відповідно до п. 2.3. Договору застави предмет застави знаходиться за адресою Івано-Франківська обл., Рожнятівський район, смт. Брошнів-Осада, вул. Січових Стрільців, 52-А, корп. 2.
Оціночна вартість предмету застави складає 6452000,00 грн. (п. 2.4. Договору застави).
Пунктом 4.1. Договору застави передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі настання будь-якого з наступних випадків:
- у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання в цілому або в тій чи іншій його частині в строки, передбачені Кредитним договором (в тому числі й у випадках невиконання (неналежного виконання) зобов'язання при реалізації заставодержателем права дострокового виконання зобов'язання);
- у випадку якщо заставодавець порушив будь-який з обов'язків, що визначені в п. 3.3.1. - 3.3.12. цього договору;
- у випадку якщо заставодавець порушив будь-яку з гарантій заставодавця, наведених в цьому договорі;
- у випадку використання отриманих кредитних коштів позичальником не за призначенням;
- у випадку порушення заставодавцем відповідних умов зберігання або експлуатації предмета застави в залежності від того, зменшено чи ні вартість предмету застави (підстава - висновок заставодержателя про перевірку стану предмета застави і умов його зберігання і експлуатації);
- у випадку порушення відносно позичальника або та/або заставодавця справи про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
- в інших випадках, передбачених законодавством України.
Пунктом 4.4. Договору застави передбачено, що при настанні хоча б одного з випадків, передбачених п. 4.1. цього Договору, заставодержатель має право за своїм вибором звернути стягнення на предмет застави: відповідно до статті 20 Закону України «Про заставу» за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом набуття права власності на предмет застави у порядку, передбаченому чинним законодавством або в інший спосіб, повідомивши про це заставодавця у порядку, передбаченому п. 8.3. цього договору.
Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ст. 576 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1 закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.
Згідно з приписами ст. 577 Цивільного кодексу України застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Судом встановлено, що 30.11.2015 реєстратором Філії міста Києва Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Новейко-Вадіс О.Г. зареєстровано приватне обтяження (застава рухомого майна) (номер реєстрації обтяження 15601848), підстава обтяження - договір застави обладнання №027/3 від 27.11.2015, об'єкт обтяження - невизначене майно, виробниче обладнання оціночною вартістю 6452000,00 грн., що знаходиться за адресою Івано-Франківська обл., Рожнятівський район, смт. Брошнів-Осада, вул. Січових Стрільців, 52-А, корп. 2; обтяжувач - ПАТ «Діамантбанк», боржник - ДП «Максфілд-Україна», ТОВ «Сінкрис», розмір основного зобов'язання 26500000,00 грн. Наведені відомості підтверджуються витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 08.01.2020 №Р21220, що поданий третьою особою.
Судом встановлено, що 06.12.2019 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано звернення стягнення щодо об'єкту обтяження за договором застави №027/3 від 27.11.2015. Наведене підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 08.01.2020 №Р21220, що поданий третьою особою.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що третя особа в порушення норм законодавства України та укладеного з позивачем Кредитного договору не повернула позивачу кредит та не у повному обсязі сплатила проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим станом на 01.12.2019 заборгованість позичальника за вказаним кредитним договором становить 69996809,47 грн., яка складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 38525000,00 грн., простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 31471809,47 грн.
При цьому, позивач зазначив, що виконання зобов'язань третьої особи за Кредитним договором було забезпечено заставою за Договором застави, укладеним з відповідачем, предметом застави за яким є виробниче обладнання, що належить заставодавцю на праві власності, зазначене в Додатку 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.
За таких обставин, враховуючи, що заставодержатель (позивач) має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету застави, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінкрис" перед Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" за договором кредитної лінії № 027 від 03.04.2015, яка станом на 01.12.2019 складає 69996809,47 грн., звернути стягнення на предмет застави за договором застави обладнання № 027/3 від 27.11.2015, а саме обладнання у кількості 125 одиниць, яке перебуває за адресою Івано-Франківська обл., Рожнятівський район, смт. Брошнів-Осада, вул. Січових Стрільців, 52-А, корп. 2, перелік якого наведено в Додатку №1 до договору застави обладнання № 027/3 від 27.11.2015, власником якого є Дочірнє підприємство «Максфілд-Україна».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, банком на виконання зобов'язання за Кредитним договором було надано третій особі кредитні кошти у загальному розмірі 41193000,00 грн., які третьою особою було повернуто позивачеві частково у розмірі 2668000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку третьої особи та відображено у розрахунку, наданому позивачем, відтак, сума неповернутого банку кредиту становить 38525000,00 грн.
Як встановлено судом, за користування кредитом за Кредитним договором позивачем було нараховані проценти, зокрема, за період з 03.04.2015 по 30.11.2019 у загальному розмірі 35240567,80 грн., із яких третьою особою сплачено 3768758,33 грн., що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку позичальника та відображено у долученому позивачем розрахунку заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, із яких несплаченими позивачем визначено проценти у розмірі 31471809,47 грн.
Як встановлено судом, відповідно до п.1.1 Кредитного договору з урахуванням додаткових угод №№1-25 до нього, кредитодавець з 03.04.2015 по 09.12.2016 включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 38525000,00 грн.
Пунктом 3.2.2. Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується щомісячно протягом останнього робочого дня поточного місяця сплачувати проценти за користування кредитом, що нараховані на 24 число такого місяця включно, у визначеному згідно з умовами цього договору розмірі та забезпечити повну сплату процентів за кредитом не пізніше терміну повернення кредиту, зазначеного в п. 1.1. цього договору шляхом безготівкового перерахування грошових коштів.
Відповідно до ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 3.2.3. Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується протягом 1 банківського дня з моменту хоча б одноразового порушення обов'язку по сплаті чергового платежу в погашення кредиту та (або) процентів за користування ним на умовах, встановлених цим договором, або інших передбачених цим договором платежів, здійснити повне повернення кредиту та процентів за кредитом, а також нарахованої неустойки за цим договором, якщо інше не буде вирішено кредитодавцем.
Наведені умови Кредитного договору дають підстави для висновку, що в п. 3.2.3 Кредитного договору фактично реалізоване право кредитодавця вимагати у позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів тощо у разі прострочення боржника (позичальника), тобто факт прострочення позичальника за вказаним пунктом Кредитного договору автоматично означає вимогу банку про дострокове повернення кредиту та сплату процентів у разі відсутності рішення банку про інше.
Суд зазначає, що зі сторони позичальника (третьої особи) за Кредитним договором протягом 2015-2016 рр. мало місце прострочення щодо сплати процентів за Кредитним договором, які в силу п. 3.2.2 Кредитного договору сплачуються щомісячно протягом останнього робочого дня поточного місяця, що, за відсутності рішення банку про інше, мало б свідчити про настання у позичальника обов'язку повернути кредит, сплатити проценти тощо протягом 1 банківського дня з моменту першого порушення.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, Додатковою угодою №20 від 11.12.2015 до Кредитного договору викладено п. 1.1. Кредитного договору в новій редакції: кредитодавець з 03.04.2015 по 09.12.2016 включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 38525000,00 грн.
При цьому, додатковими угодами №21 від 11.12.2015, №22 від 23.12.2015, №23 від 25.12.2015, №24 від 25.12.2015, №25 від 07.04.2016 встановлювався розмір кожного конкретного кредитного траншу, який підлягав наданню позичальнику в межах погодженого в Додатковій угоді №20 загального розміру кредитної лінії за Кредитним договором.
Так, як встановлено судом, п. 1.3. Кредитного договору передбачено, що видача кредиту позичальнику здійснюється окремими кредитними траншами після подачі останнім заявок на видачу кредитних траншів за формою, встановленою кредитодавцем, в яких вказується запланована до отримання дата, сума і валюта кожного кредитного траншу, ціль його використання, а також після укладання сторонами за результатами розгляду заявки позичальника, окремих додаткових угод до цього договору.
Суд зазначає, що погодження банком нового розміру кредитної лінії, нового строку повернення кредиту, а також видача банком кредитних траншів позичальнику у період 2015-07.04.2016 за додатковими угодами свідчить про те, що кредитодавець своїми конклюдентними діями фактично прийняв рішення стосовно ненастання у позичальника обов'язку дострокового повернення кредиту, сплати процентів тощо, як це передбачено у п. 3.2.3. Кредитного договору, за наслідками прострочення боржника.
Таким чином, оскільки остання додаткова угода, якою визначено розмір чергового кредитного траншу в межах кредитної лінії, була укладена 07.04.2016 (додаткова угода №25), та фактично останній кредитний транш за вказаною додатковою угодою було надано банком 07.04.2016, то факт невиконання позичальником обов'язку зі своєчасної сплати процентів за користування кредитом у порядку, визначеному п. 3.2.2. Кредитного договору після 07.04.2016 фактично в силу п. 3.2.3. Кредитного договору однозначно свідчить про настання у позичальника обов'язку щодо дострокового повернення кредиту та сплати процентів, за відсутності будь-яких доказів, з яких вбачалось би рішення кредитодавця про інше, прийняте у період після 07.04.2016 по дату повернення кредиту, що була узгоджена сторонами у п. 1.1. Кредитного договору зі змінами.
Так, оскільки перше прострочення сплати процентів після 07.04.2016 відбулось у квітні 2016 року (нараховані проценти не були сплачені у строк до 30.04.2016), позичальник за Кредитним договором в силу п. 3.2.3. Кредитного договору повинен був достроково повернути кредит та сплатити проценти у строк по 03.05.2016 включно (з урахуванням вихідних днів).
Так, станом на 03.05.2016 сума неповернутого банку кредиту за Кредитним договором становила 38525000,00 грн., розмір процентів за користування кредитом станом на 03.05.2016 складає 1161128,04 грн.
При цьому, як встановлено судом, за користування кредитом за Кредитним договором позивачем було нараховані проценти, зокрема, за період з 03.04.2015 по 30.11.2019, заборгованість по сплаті яких позивачем визначено у розмірі 31471809,47 грн.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 викладена правова позиція про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, право кредитодавця за Кредитним договором на нарахування процентів за користування позичальником кредитом обмежується строком кредитування чи пред'явленням вимоги про дострокове повернення кредиту та припиняється зі спливом такого строку.
При цьому, з огляду на висновки суду, що в п. 3.2.3 Кредитного договору фактично реалізоване право кредитодавця вимагати у позичальника дострокового повернення кредиту/сплати процентів/тощо у разі прострочення позичальника, то факт прострочення позичальника автоматично означає вимогу банку про дострокове повернення кредиту та сплату процентів у разі відсутності рішення банку про інше.
Відповідно до приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Доказів погашення третьою особою визначеної судом заборгованості за кредитом та заборгованості по процентам суду не надано.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що заборгованість третьої особи перед позивачем за Кредитним договором складає суму неповернутого банку кредиту у розмірі 38525000,00 грн. та суму несплачених процентів за загальний період з 03.04.2015 по 03.05.2016 у розмірі 1161128,04 грн.
При цьому, доводи позивача стосовно того, що він не вимагав у третьої особи дострокового повернення кредиту, сплати процентів тощо не спростовують висновків суду щодо передбаченого у п. 3.2.3. Кредитного договору такого порядку, за яким сам факт прострочення позичальника автоматично означає вимогу банку про дострокове повернення кредиту та сплату процентів у разі відсутності саме рішення банку про інше, тобто за умовами погодженого Кредитного договору саме банк приймає рішення/вчиняє конклюдентні дії, з яких вбачається волевиявлення кредитодавця щодо відмови від його права вимоги дострокового виконання за наслідком порушення умов договору.
При цьому, суд враховує, що формулювання умов Кредитного договору в тому числі, п. 3.2.3. було правом позивача - елементом його договірної свободи та позивач реалізував таке право шляхом укладання договору на умовах, що у ньому викладені, в тому числі щодо підстав для дострокового виконання позичальником зобов'язання.
Як встановлено судом, пунктом 1.2. Договору застави передбачено, що заставодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання чи його частини, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.
Згідно з п. 2.1. Договору застави предметом застави за цим договором є виробниче обладнання, що належить заставодавцю на праві власності, зазначене в Додатку 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.
Додатком №1 до Договору застави погоджено перелік об'єктів, які передаються в заставу, а саме 128 одиниць обладнання, погоджено найменування такого обладнання, договірну (заставну) вартість, кількість та вказано правовстановлювальний документ на обладнання, що є предметом застави.
Відповідно до п. 2.3. Договору застави предмет застави знаходиться за адресою Івано-Франківська обл., Рожнятівський район, смт. Брошнів-Осада, вул. Січових Стрільців, 52-А, корп. 2.
При цьому, щодо доводів третьої особи стосовно недійсності обтяження та відсутності домовленості сторін щодо застави певного рухомого майна за Договором застави, оскільки умовами Договору застави не індивідуалізовано кожен об'єкт обтяження, а відповідно до даних з Державного реєстру обтяжень рухомого майна обтяження за спірним договором має опис «невизначене майно», суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. У разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним.
Так, визначений у правочині - Договорі застави (Додатку №1) опис предмету застави, який включає відомості щодо загальної характеристики предмету застави, яким є виробниче обладнання, перелік конкретних об'єктів, які передаються в заставу (128 одиниць обладнання), їх найменування, заставну вартість, перелік правовстановлювальних документів на такі об'єкти, а також адресу місцезнаходження предмету застави, за висновками суду, є достатньо деталізованим та дозволяє власне ідентифікувати предмет обтяження.
Відповідно до приписів ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави; за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 Цивільного кодексу України).
Так, пунктом 4.1. Договору застави передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі настання будь-якого з наступних випадків: у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання в цілому або в тій чи іншій його частині в строки, передбачені Кредитним договором (в тому числі й у випадках невиконання (неналежного виконання) зобов'язання при реалізації заставодержателем права дострокового виконання зобов'язання); у випадку якщо заставодавець порушив будь-який з обов'язків, що визначені в п. 3.3.1. - 3.3.12. цього договору; у випадку якщо заставодавець порушив будь-яку з гарантій заставодавця, наведених в цьому договорі; у випадку використання отриманих кредитних коштів позичальником не за призначенням; у випадку порушення заставодавцем відповідних умов зберігання або експлуатації предмета застави в залежності від того, зменшено чи ні вартість предмету застави (підстава - висновок заставодержателя про перевірку стану предмета застави і умов його зберігання і експлуатації); у випадку порушення відносно позичальника або та/або заставодавця справи про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Пунктом 4.4. Договору застави передбачено, що при настанні хоча б одного з випадків, передбачених п. 4.1. цього Договору, заставодержатель має право за своїм вибором звернути стягнення на предмет застави: відповідно до статті 20 Закону України «Про заставу» за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом набуття права власності на предмет застави у порядку, передбаченому чинним законодавством або в інший спосіб, повідомивши про це заставодавця у порядку, передбаченому п. 8.3. цього договору.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Так, 06.12.2019 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано звернення стягнення щодо об'єкту обтяження за договором застави №027/3 від 27.11.2015. Наведене підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 08.01.2020 №Р21220, що поданий третьою особою.
За наведених обставин, у зв'язку з невиконанням третьою особою зобов'язання, що виникло на підставі Кредитного договору, позивач як заставодержатель за Договором застави вправі задовольнити свої вимоги до боржника за рахунок застави за Договором застави способами, що визначені Цивільним кодексом України та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», в тому числі за рішенням суду.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Як встановлено судом, оціночна вартість предмету застави складає 6452000,00 грн. (п. 2.4. Договору застави).
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:
1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;
2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.
5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Так, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження зокрема шляхом проведення публічних торгівабо із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.
Відтак, нормами Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено право на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в тому числі із застосуванням механізму звернення стягнення на предмет застави, що передбачений як позасудовий спосіб.
Таким чином, вибір способу звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду (одного із шести, які передбачені Законом України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"), є обов'язком позивача, який заявляє відповідний позов про звернення стягнення на предмет застави, тоді-як ні зміст позовної заяви, ні прохальна частина позову не містять жодної вказівки на те, яким власне способом позивач просить звернути стягнення на предмет застави.
Вказана обставина є суттєвою, оскільки, як зазначено вище, в силу ст. 26 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження, тобто вказівка способу звернення стягнення у резолютивній частині суду є обов'язковою, без чого рішення не буде виконуваним, оскільки не буде чітким.
При цьому, суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та самостійно на власний розсуд встановлювати будь-які додаткові умови щодо способу звернення стягнення на предмет застави, які жодним чином не визначені позивачем.
З огляду на викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" не підлягають задоволенню.
Також відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до вимог ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 06.12.2019 (відмітка на поштовому конверті).
Як встановлено судом, позичальник за Кредитним договором повинен був достроково повернути кредит та сплатити проценти у строк по 03.05.2016 включно (з урахуванням вихідних днів).
Як встановлено судом, заборгованість третьої особи перед позивачем за Кредитним договором складає суму неповернутого банку кредиту у розмірі 38525000,00 грн. та суму несплачених процентів за загальний період з 03.04.2015 по 03.05.2016 у розмірі 1161128,04 грн.
Відповідно до ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд зазначає, що при достроковому поверненні коштів змінився строк користування кредитом, який був визначений кредитним договором, тому з моменту настання строку на дострокове повернення коштів, у кредитора виникає право звернутись до суду як з вимогою про стягнення боргу так і з вимогою про звернення стягнення на заставне майно.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 у справі № 357/9126/17-ц.
Відтак, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки позивач міг пред'явити позов до заставодавця, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання протягом трьох років (до 03.05.2019), проте до суду звернувся з позовом 06.12.2019, тобто зі спливом строку позовної давності.
При цьому, матеріали справи не містять доказів переривання строку позовної давності, зокрема шляхом пред'явлення позову до боржника (відсутні докази відкриття провадження за позовом банку до боржника) чи у зв'язку з визнанням боржником боргу.
За приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, з огляду на відсутність підстав для задоволення позову Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", відсутні і підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у даній справі.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача з огляду на відмову в позові.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 11.06.2020
Суддя Ю.В. Картавцева