Ухвала від 09.06.2020 по справі б/н

Провадження №22-з/824/97/2020

УХВАЛА

09 червня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Тімуш Д.І.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про скасування заходу забезпечення позову у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2009 року ПАТ КБ «Правекс Банк» звернувся до Печерського районного суду міста Києва з вищезазначеним позовом. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02.12.2009 року позов задоволено, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Компанія «Укренерговосток-1» заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Під час розгляду апеляційної скарги на зазначене рішення суду позивачем була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів, заборони вчинення певних дій та тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду з території України. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18.06.2010 року заява задоволена частково, накладено арешт на все майно, що належить відповідачам в межах суми заборгованості; заборонено державному реєстратору вчиняти реєстраційні дії щодо розпорядження частками відповідачів у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Укренерговосток-1»; тимчасово, до закінчення провадження у цивільній справі, обмежено відповідачів у праві виїзду з території України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20.10.2010 року в межах розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову були скасовані заходи забезпечення позову стосовно ОСОБА_2 в частині його обмеження у праві виїзду з території України, в іншій частині в задоволенні заяв відмовлено, ухвала Апеляційного суду міста Києва - залишена без змін.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27.10.2010 року заява ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову залишена без задоволення.

За результатами апеляційного перегляду справи рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27.10.2010 року рішення суду першої інстанції в частині стосовно відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишене без змін; в частині вимог до ТОВ «Компанія «Укренерговосток-1» - скасоване, провадження в цій частині закрите.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30.04.2014 року заява ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18.06.2010 року, в частині скасування арешту майна залишена без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10.09.2014 року заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18.06.2010 року, в частині накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 , скасовані.

До Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18.06.2010 року, в частині тимчасового обмеження відповідача у праві виїзду з території України. Свою заяву ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що предметом позову у даній справі було стягнення грошових коштів, тому забезпечення позову можливе лише шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти відповідача. Вважає, що тимчасове обмеження відповідача у праві виїзду за кордон не може бути застосоване у даному випадку, оскільки предметом позову не є зобов'язання вчинити певні дії на території України особисто. Зазначила, що тимчасова заборона у виїзді за кордон обмежує її у праві на свободу пересування. Посилалась не невірне застосування такого обмеження до відповідача, оскільки на час постановлення зазначеної ухвали рішення про стягнення з неї коштів переглядалося в апеляційному порядку та не набрало законної сили, відтак боржником вона на той час ще була, а Законом України «Про порядок виїзду та в'їзду в Україну громадян України» та Законом України «Про виконавче провадження» передбачено можливість застосованого до неї обмеження лише щодо боржників, які ухиляються від виконання рішення суду, а не до особи, яка має статус лише відповідача по справі. Вказала на наявність на даний час необхідності виїзду за межі території України. Окремо зазначила, що при застосуванні заходів забезпечення позову їх було чітко визначено у часі - до закінчення провадження у справі. Оскільки справу було вирішено ще рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27.10.2010 року, строк застосування заходів забезпечення позову вже вичерпано. На підставі наведеного просила заяву задовольнити та скасувати застосовані відносно неї заходи забезпечення позову.

Розглянувши подану заяву та перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного:

У відповідності до положень ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

З аналізу наведених положень вбачається, що правовий інститут скасування заходів забезпечення позову передбачає зняття застосованих судом обмежень, покликаних забезпечити можливість виконання судового рішення, у випадку зміни ситуації в порівнянні з тією, що існувала при застосуванні таких обмежень, коли в результаті такої зміни потреба в застосованих обмеженнях припинила своє існування. В той же час помилковість, незаконність чи безпідставність з точки зору учасника процесу застосування заходів забезпечення позову не є такими обставинами в розумінні передбаченої процесуальним законом процедури скасування забезпечення позову, а можуть слугувати підставою для оскарження судового рішення до суду вищої інстанції, для чого чинним законом передбачена процедура апеляційного та касаційного оскарження судового рішення.

З аналізу доводів ОСОБА_1 вбачається, що свою заяву про скасування заходів забезпечення позову вона саме й обґрунтовує незаконністю з її точки зору застосування таких заходів, що як вже зазначалося вище, не може вважатися належною підставою для скасування забезпечення в рамках процедури ст. 158 ЦПК України. Зокрема це стосується доводів заявника щодо невідповідності її статусу при покладенні на неї обмежень, відсутності ухилення від виконання рішення суду, неналежності обмеження у можливості перетину кордону через невиконання зобов'язання, неспівмірності заходів забезпечення позовним вимогам. За таких умов заява ОСОБА_1 з наведених підстав задоволена бути не може.

Також у своїй заяві ОСОБА_1 в якості підстави для скасування заходів забезпечення позову зазначила й необхідність виїзду за межі України для лікування, однак належних та допустимих доказів на підтвердження таких своїх посилань до суду не надала.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду.

В обґрунтування своїх вищезазначених доводів заявник представила до суду копію своєї санаторно-курортної карти. В той же час вказаний доказ не містить жодного посилання на необхідність її лікування поза межами України, а навпаки, в зазначеній санаторній карті ОСОБА_1 призначене курортне лікування в Україні в м. Новопсков. Зважаючи на наведене, вищевказані посилання ОСОБА_1 залишилися недоведеними, відтак не можуть бути прийняті судом.

Окремо зважає колегія суддів апеляційного суду й на твердження ОСОБА_1 стосовно строковості застосованих заходів забезпечення позову та сплину на даний час терміну їх дії. За своїм характером заходи забезпечення позову мають забезпечити можливість виконання рішення суду, відтак характеризуються строковістю дії в часі, межі якої встановлюються або вимогами закону, або ж безпосередньо рішенням суду про застосування таких заходів. В той же час сплин такого строку може мати наслідком припинення дії обмежувальних заходів, однак аж ніяк не виникнення підстави для такої окремої процесуальної дії як скасування судом заходів забезпечення. За таких умов вказані доводи також не можуть обґрунтовувати можливість задоволення заяви ОСОБА_1 , яка є предметом даного розгляду.

Зважаючи на викладене, керуючись ст. 158 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заходу забезпечення позову відмовити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько