№ справи: 760/11125/19-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7146/2020
Головуючий у суді першої інстанції: Шеремтьєва Л.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
09 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року,
встановив:
у квітні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 16 315 грн., що становить вартість відновлювального ремонту належної їй квартири АДРЕСА_1 , відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та розподілити судові витрати, посилаючись на те, що шкода їй була завдана в результаті залиття належної їй квартири.
Рішенням Солом'янського районного м. Києва від 11 лютого 2020 року позов було задоволено частково - стягнуто з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 16 315 грн., моральну шкоду в розмірі 3 000 грн., а також судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що їй належить АДРЕСА_1 . З вини відповідача ОСОБА_2 , який є власником АДРЕСА_2 в тому ж будинку, яка розташована поверхом вище, 04.04.2016 сталось залиття, в результаті якого було ушкоджено оздоблення в належній їй квартирі. Оскільки через залиття вона зазнала душевних страждань, була змушена витрачати свій час для захисту порушених прав та ліквідації наслідків залиття, позивач просила стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Рішенням Солом'янського районного м. Києва від 11 лютого 2020 року позов було задоволено частково - стягнуто з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 16 315 грн., моральну шкоду в розмірі 3 000 грн., а також судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, з вини відповідача, який є власником квартири, що розташована поверхом вище квартири, належної позивачу, 04.04.2016 стались залиття, в результаті яких було пошкоджено оздоблення квартири в кухні та кімнаті. Визначаючи розмір матеріальної шкоди, суд першої інстанції поклав в основу рішення Висновок про розмір матеріального збитку, завданого АДРЕСА_1 , який був виготовлений ТОВ «АЕЛЄКОН» 12.04.2019, та відповідно до якого вартість відновлювального ремонту становить зазначену вище суму.
Розмір моральної шкоди було визначено судом першої інстанції з урахуванням тривалості вимушених змін в життя позивача, знаходження в стані стресу, та з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення стст. 15, 16, 22, 23, 256, 257, 261, 267, 386, 1165, 1167, 1192 ЦК України, ст. 151 ЖК України.
Як видно з матеріалів справи, позивач є власником АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 04.12.1990, в якій 04.04.2016 сталось залиття в результаті протікання води з розташованої поверхом вище АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 , що було встановлено комісією в складі працівників ЖЕД-903.
В Акті від 20.04.2016 зазначено, що залиття відбулось з вини мешканців АДРЕСА_2 в результаті пошкодження гнучкої підводки до кухонної мийки (а/с 4 т. 1).
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо підстав покладення на відповідача ОСОБА_2 відповідальності за спричинену позивачу шкоду, яка складається з вартості відновлювального ремонту та компенсації моральної шкоди.
Заперечуючи проти заявленого позову в суді першої інстанції представник відповідача вказував, що в квартирі №6 відповідач на той період не проживав, у нього виникли сумніви щодо події залиття, про яку він не знав, в наданому Акті від 20.04.2016 відсутні підписи мешканців та власника квартири №6 , не зрозумілий висновок комісії про вину мешканців АДРЕСА_2 , не встановлено дату та час події, в звіті про вартість майна не вказано калькуляцію вартості проведення робіт. В ході розгляду справи представник відповідача надав до справи відповідь на його запит від 11.06.2019 щодо складання Акту про залиття, в додатку до якого було надано Витяг із Звіту по заявкам, в якому також містяться дані про причини залиття в квартирі позивача вночі 04.04.2016 (а/с 82-83 т. 1).
Відповідно до ст. 151 ЖК Української РСР та ст. 322 ЦК України тягар утримання майна, тобто обов'язок здійснювати за свій рахунок поточний та капітальний ремонти квартири, лежить на власнику квартири. Отже, власник житла зобов'язаний забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартири, при наявності несправностей вживати заходів щодо їх усунення.
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода заподіяна не з її вини.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Відповідно до ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.
Доводи, викладені відповідачем та представником відповідача в апеляційній скарзі були перевірені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Посилання відповідача та представника в апеляційній скарзі на те, що вказаний Акт від 290.04.2016 не відповідає вимогам Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року під № 927/11207, не спростовує висновку суду першої інстанції, оскільки містить дату, місце його складання, склад комісії, місце, де трапилося залиття, подія, що трапилася, наслідки залиття, а також його причини. Відсутність підпису власника АДРЕСА_2 не свідчить про його неналежність як доказу, оскільки відповідач визнає, що в 2016 році в квартирі він не проживав.
При визначенні розміру матеріальної шкоди, суд першої інстанції правильно поклав в основу рішення Звіт про оцінку матеріального збитку, завданого АДРЕСА_1 , який був виготовлений оцінювачем ОСОБА_5 , яка має відповідне кваліфікаційне свідоцтво, видане ФДМ України 24.12.2011 та є працівником ТОВ «АЕЛЄКОН». При складанні даного Звіту оцінювачем було проведено огляд об'єкта 11.04.2019 та використано вихідні дані, необхідні для проведення оцінки, зокрема, досліджено Акт від 20.04.2016 щодо обсягу та характеру пошкоджень оздоблення в кухні та кімнаті площею 13,2 кв.м.
У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що йому нічого не відомо про вказану подію. Однак вказаний довід є необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції було достовірно встановлено, що 04.04.2016 сталось залиття в АДРЕСА_1 з розташованої поверхом вище АДРЕСА_2 , причиною якого був неналежний стан гнучкої підводки водопостачання на кухні.
Судом першої інстанції було надано правильну оцінку всім наданим по справі доказам та зроблено вірний висновок щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності. Положення щодо строку позовної давності врегульовано у статтях 256, 257, 261 ЦК України, якими передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, може бути підставою для відмови у позові (ч. 4 статті 267 ЦК України). Тому суд першої інстанції правильно визначив перебіг початку такого строку для позивача.
Також не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за нанесену позивачу шкоду посилання на укладений між ним та ОСОБА_3 28.01.2016 Договір на тимчасове користування жилим приміщенням - належною відповідачу квартирою, оскільки залиття сталось внаслідок неналежного стану гнучкої підводки водопостачання на кухні, а відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач та його представник не висловлювали своїх заперечень щодо розміру вартості відновлювального ремонту, обсягу та характеру пошкоджень і не заявляли в суді першої інстанції клопотання про призначення по справі судово-товарознавчої експертизи щодо визначення обсягу пошкоджень та вартості відновлювального ремонту.
Згідно чч. 1 і 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок спростування презумпції вини шляхом доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий
Судді