Справа № 359/830/19 Головуючий у 1 інстанції: Муранова-Лесів І.В.
Провадження № 22-ц/824/3176/2020 Доповідач: Шебуєва В.А.
03 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Шебуєвої В.А.,
суддів Оніщука М.І., Крижанівської Г.В.,
секретар Майданець К.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та відшкодування завданих збитків,-
В січні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю. Зазначила, що вони з відповідачем проживали у шлюбі з 10.06.2011 р. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2015 р. шлюб між ними був розірваний. Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Покупцем квартири у договорі купівлі-продажу зазначений відповідач ОСОБА_1 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю.
ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та відшкодування завданих збитків. Зазначив, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 17.11.2017 р. фактично було здійснено розподіл майна, що було нажито за час шлюбу. Згідно вказаного рішення спільною сумісною власністю було визнано: автомобіль «Daihatsu Sirion» 2008 року випуску, чорного кольору; грошові кошти, сплачені при укладанні попереднього договору купівлі-продажу квартири від 05.02.2015 року, за адресою АДРЕСА_1 , з передплатою в розмірі 346885,00 грн. Також він визнаний покупцем даної квартири за договором купівлі-продажу від 21.05.2015 року. Проте, за попереднім договором купівлі-продажу від 05.02.2015 р. покупцем зазначеної квартири була ОСОБА_2 , в подальшому саме вона мала укладати основний договір і набувати її у власність. Але скориставшись своїм правом, 19.05.2015 року ОСОБА_2 повідомила продавця про свою відмову від укладання основного договору купівлі квартири, фактично відмовляючись від квартири та попередньо сплачених за неї коштів. Згоди чоловіка на таке розпорядження спільними коштами ОСОБА_2 не отримала, свідомо пішла на дії, що призвели до втрати коштів сплачених за попереднім договором купівлі-продажу від 05.02.2015р. Такі дії ОСОБА_2 вважає збитками і просить стягнути на їх відшкодування з ОСОБА_3 173 442,50 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1734 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Посилається на порушення норм матеріального і процесуального права. На думку апелянта суд не звернув уваги на те, що за договором купівлі-продажу від 21 травня 2015 року, за яким його визнано покупцем квартири, спільні кошти вноситися не могли. Даний договір був укладений в період фактичного припинення шлюбних відносин.
В судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, з 10.06.2011 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2015 року був розірваний (а.с. 4,6).
05 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з передоплатою. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_4 кошти в сумі 346 885,00 грн.
21 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року, у цивільній справі №359/5597/16-ц задоволено частково позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В.О., ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості автомобіля марки DAIHATSU SIRION, 2008 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_1 , в сумі 42100 грн.; визнано кошти, сплачені при укладенні попереднього договору купівлі-продажу квартири з передоплатою від 05 лютого 2015 року між покупцем ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , якпий діяв від імені продавця ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В.О., в розмірі 346 885,00 грн. спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В.О., недійсним в частині покупця; визнано ОСОБА_1 покупцем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу від 21 травня 2015 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Віценко В.О. (а.с.9-13).
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання спільної квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд відмовив.
Колегія суддів погоджується з рішенням суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка, визначено в ст.57 цього кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Як вбачається з матеріалів справи, в рішенні Бориспільського міськрайонного суду від 14.11.2017 р., залишеним без змін постановою Верховного Суду від 31.10.2018 року встановлено, що кошти, сплачені за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 05.02.2015 р. належали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановленні рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ,у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи, викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 , що внесені за квартиру кошти не були спільними, оскільки це не відповідає матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
ОСОБА_1 не навів у апеляційній скарзі доводів щодо незгоди з висновками суду в частині вирішення його зустрічних позовних вимог.
Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2019 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 червня 2020 року.
Суддя-доповідач Шебуєва В.А.
Судді Оніщук М.І.
Крижанівська Г.В.