Справа № 759/1742/17
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2206/2020
27 травня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Цапенка Сергія Станіславоича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року у складі судді Сенька М.Ф.,
у справі за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У січні 2017 року публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (надалі - ПАТ «Фідобанк») звернулось у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 08 травня 2008 року між ПАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого був ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/17647/2/14877, за яким відповідачу надано кредит, у сумі 50 005 дол. США, зі строком користування кредитними коштами до 07 травня 2027 року, зі сплатою 12,50 % відсотків річних, із призначенням платежу для придбання трикімнатної квартири, загальною площею 63,70 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
08 травня 2008 року, в якості забезпечення зобов'язань за вищевказаним кредитним договором від 08 травня 2008 року, укладено договір іпотеки № 014/17647/2/14877, предметом іпотеки за яким виступає трикімнатна квартира, загальною площею 63,70 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Авдієнко О.В за реєстраційним № 727.
Посилаючись на те, що в зв'язку з систематичним порушенням умов кредитного договору № 014/17647/2/14877 від 08 травня 2008 року, станом на 19 грудня 2016 року виникла заборгованість за кредитом, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості, у сумі 1 199 112 грн. 27 коп., а також судовий збір, у розмірі 16768 грн. 70 коп.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року замінено позивача ПАТ «Фідобанк» на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (надалі - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»).
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» заборгованість в сумі 1119112 грн. 27 коп. на погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2008 року, та 16 768 грн. 70 коп. судового збору, а всього 1 135 880 грн. 90 коп.
В апеляційній скарзі адвокат Цапенко С.С. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове судове рішення, яким у позові відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, оскільки суд надсилав повідомлення за адресою: АДРЕСА_2 , в якій відповідач не зареєстрований і не проживає.
Скаржник вказує, що суд першої інстанції не посилався на конкретні докази, які підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також не навів детальний розрахунок цієї заборгованості із зазначенням періоду її виникнення.
Посилається, на те, що представництво ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» здійснювалося представниками Жабченко Т.М. Сінаховою A.B. на підставі довіреностей без надання документів, які підтверджують повноваження адвоката.
Крім того, скаржник зазначає, що ухвалою суду першої інстанції від 10 вересня 2019 року під час заміни первісного позивача ПАТ «Фідобанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» не зазначено реквізитів договору про відступлення прав вимог, та не з'ясовано справжню природу цього договору, а саме те, що зазначений договір містить безумовні ознаки договору факторингу і відповідає визначенню, що міститься у ст. 1077 ЦК України, та не дослідив, чи перебував позивач в Державному реєстрі фінансових установ.
Також, вказує, на те, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що позивач не повідомив відповідача про заміну сторони у зобов'язанні та взагалі не звертався до останнього щодо виконання ним своїх зобов'язань, що ставить під сумнів взагалі наявність спору у цій справі, адже відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх безпідставними, оскільки відповідач свідомо ухилявся від повідомлень про призначення та розгляд даної справи, внаслідок чого не був присутній під час її розгляду, а в апеляційній скарзі навів загальні мотиви, при цьому, не конкретизував, яку саме суму ним було сплачено в рахунок кредитного договору, коли була остання оплата, чому припинились чергові платежі.
Крім того, вказує, що доводи скаржника стосовно представництва ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» є цілком законним та здійснювалось без порушення норм процесуального права та усі права кредитора/іпотекодержателя за кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_1 належать ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».
Посилаючись на те, що відповідачем не надано жодних доказів, що свідчать про недійсність укладеного між банком (первинним кредиторам) і ТОВ «Фінансова компанія«Довіра та Гарантія» (новим кредиторам) договору про відступлення прав вимоги, цей договір є правомірним правочином, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
В судове засідання 27 травня 2020року представник ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся у встановленому законом порядку (а.с.6).
Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, враховуючи думку представника позивача у попередніх засіданнях про відхилення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.
З матеріалів справи убачається, що 08 травня 2008 року між ПАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого був ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/17647/2/14877, за яким відповідачу надано кредит, у сумі 50 005 дол. США, зі строком користування кредитними коштами до 07 травня 2027 року, зі сплатою 12,50 % відсотків річних, із призначенням платежу для придбання трикімнатної квартири, загальною площею 63,70 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26-29).
Встановлено, що 08 травня 2008 року, в якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №014/17647/2/14877, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О.В. за реєстровим № 727(а.с. 178-180).
Згідно умов договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку банку наступне нерухоме майно: квартиру номером АДРЕСА_1 , яка складається з 3 жилих кімнат; загальна площа квартири 63,70 кв.м,, жила площа квартири становить 40,80 кв.м.
Встановлено, що 30 січня 2018 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», та ПАТ «Фідобанк» було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. зареєстрований в реєстрі за № 37, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/17647/2/14877 від 08 травня 2008 року, який був укладений між ВАТ «Ерсте Банк'та ОСОБА_1 та права іпотекодержателя за договором іпотеки № 014/17647/2/14877, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О.В, за реєстровим № 727, укладеного між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (а.с. 120-121).
Отже вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом в результаті систематичного порушення відповідачем приписів кредитного договору, станом на 19 грудня 2016 року виникла заборгованість перед ПАТ «Фідобанк» що разом становить 1 199 112 грн. 27 коп.
Як свідчать матеріали справи, боржник належно не виконував зобов'язання, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, на загальну суму 45 538,5 дол. США, яка складається з заборгованості по тілу кредиту, у сумі 39 515,89 дол. США та 6 022,61 дол. США заборгованості по відсотках.
Відповідно до змісту позову, у справі заявлено вимоги про стягнення з боржника заборгованості, в сумі 1 199 112 грн. 27 коп. із застосуванням еквівалента долара США до національної валюти (а.с.1-4).
Ухвалюючи заочне рішення, суд першої інстанції виходив з підстав його доведеності та доказів належного повідомлення відповідача про день і час судового розгляду справи.
Між тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо, оскільки вони не відповідають дослідженим судом доказам та вимогам закону, враховуючи наступне.
Згідно ч.1,2 ст.211 ЦПК України розгляд справ у районному суді здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні у випадку неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату,час і місце судового засідання ( п.1 ч.2 ст. 223 ЦПК України).
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до ч.4ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду» (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц)».
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
У матеріалах справи відсутні будь-які докази про повідомлення відповідача про день і час судового розгляду справи.
Так, згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень на ім'я ОСОБА_1 за вказаними у позові адресами судові повістки про розгляд справи 10.09.2018року та 08.04.2019року повернуто до районного суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» ( а.с.113-116, 149).
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що районний суд розглянув справу за відсутності Зейтуняна Б.В. , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, про що зазначено в апеляційній скарзі.
Викладене дає підстави до скасування судового рішення, як постановленого з істотним порушенням норм процесуального права.
Розглянувши справу у відсутність відповідача, районний суд припустився неповного з'ясування дійсних обставин справи.
Залишив суд поза увагою під час перегляду заочного рішення обставини, викладені у заяві про перегляд заочного рішення, підтверджених долученими доказами (а.с.177-180).
Так, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.05.2018року право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки було зареєстровано за ТОВ «ФК Довіра і гарантія» (а.с.177).
Отже, на підставі положень п.5 договору іпотеки іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки 04.05.2018року (а.с.179), тобто задовольнив вимоги до ухвалення судом рішення про стягнення кредитної заборгованості ( 08.04.2019).
Відповідно до даних п.1.1,2.1 кредитного договору від 08.05.2008 року, боржник отримав кредит, у сумі 50 005 дол. США з цільовим призначенням: придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с. 26).
Як свідчать матеріали справи, саме придбане майно було передано у іпотеку на забезпечення виконання зобов'язань й згодом на яке було звернуто стягнення (а.с.177-180).
Дані розрахунку заборгованості свідчать про наявність у ОСОБА_1 кредитної заборгованості, в сумі 45 538,50 дол. США, еквівалентну 1 199 112 грн. 27 коп. (а.с.18).
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, представника позивача неодноразово було зобов'язано надати докази зарахування вартості отриманого нерухомого майна в рахунок заборгованості та з урахуванням вказаних обставин надати новий розрахунок (інформацію).
Між тим, доказів з урахуванням зазначеного позивачем не надано.
З відзиву на апеляційну скаргу та додаткового пояснення до відзиву на апеляційну скаргу убачається, що товариством оспорюється припинення зобов'язання відповідача за кредитним договором у зв'язку з задоволенням вимоги за рахунок предмету іпотеки лише з тих підстав, що боржником оскаржується таке задоволення вимог у судовому порядку (а.с. 212, 241).
Разом з тим, наявність доказів оскарження дій державного реєстратора не спростовує факт погашення заборгованості за договором 04.05.2018року та не давало правових підстав до ухвалення 08.04.2019року судового рішення про стягнення неіснуючого боргу.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).
Згідно з п. 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом ст..3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст..12 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною третьою ст.36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно положень ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Отже, використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, який розташований за адресою: квартира 99 по вул. Зодчих, 62 у м. Києві .
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах: від 27.02.2019року у справі № 643/18466/15, від 27.02.2019року у справі № 263/3809/17, від17.04.2019року у справі № 204/7148/16, від 20.11.2019року у справі № 295/795/19.
Отже, відповідач вирішив питання погашення заборгованості шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому районний суд не мав правових підстав до ухвалення оскаржуваного рішення й притягнення відповідача до подвійної цивільно-правової відповідальності.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого з порушенням норм процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права й постановлення по справі нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Цапенка Сергія Станіславоича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення про відмову у позові товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення з урахуванням положень п. 3 розділу ХІІ перехідних положень ЦПК України.
Повне судове рішення складено 10 червня 2020 року.
Суддя-доповідач:
Судді: