Справа № 640/7516/20
09 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Гайворонського В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року, суддя Клочкова Н.В., у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,-
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , в якому просило визнати неправомірною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 березня 2020 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн в рамках виконавчого провадження ВП №61121754.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.01.2020 року по справі № 473/4262/19 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора філії «Центр з будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» з 30 серпня 2019 року визнавши наказ АТ «Українська залізниця» №1746/ос від 29 серпня 2019 року про звільнення незаконним та скасувавши. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2019 року по 01 листопада 2019 року в сумі 109687,5 грн з утриманням обов'язкових платежів та судові витрати в сумі 1865,3 грн.
Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. від 17 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження ВП №61121754 з примусового виконання виконавчого листа №473/4262/19, виданого 23 січня 2020 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Філії "Центр будівництва та ремонту колій" АТ "Українська залізниця" з 30 серпня 2019 року.
З інформаційної довідки з автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику було запропоновано самостійно виконати рішення суду та визначено планову дату початку примусового виконання 24 лютого 2020 року.
Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. від 04.03.2020 року ВП №61121754 за невиконання рішення суду по справі № 473/4262/19 на АТ «Укрзалізниця» накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн.
Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень - це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
20 жовтня 2019 року набув чинності Закону України № 145-ІХ від 02.10.2019 року "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Відповідно до п.3 розділу 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
З аналізу вищевикладеної норми слід дійти висновку, що законодавством врегульовано питання можливості вчинення виконавчих дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". При цьому, вищенаведеною нормою передбачено лише виключення, яке стосується саме стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
В апеляційній скарзі позивач зазначив, що державний виконавець не вправі був застосовувати до товариства штраф за невиконання судового рішення, оскільки останнє входить до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, а згідно Закону України Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підляають приватизації, забороняється вчиняти виконавчі дії до таких підприєиств протягом 3 років з дня набрання законом чинності, крім стягнення грошових коштів і товарів, щ обули передані в застсмву за кредитними договорами.
З огляду на зазначені доводи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Додатку 2 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 року № 847-XIV Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5) включене до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Орган управління Кабінет Міністрів України.
Пуктом 3 прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації" забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
У відповідності до пункту 1 Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999 року № 847 затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з додатком 1, до яких також і належить АТ «Українська залізниця».
Згідно пункту 9 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження. Зазначені обмеження не поширюються на рішення органів управління господарських товариств, Фонду державного майна України або уповноважених органів управління про передачу об'єктів соціальної сфери, гуртожитків та об'єктів незавершеного капітального будівництва до комунальної власності.
Отже, даним пунктом чітко визнано, що заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, зазначені закони стосувалися питаннь, пов'язаних з господарською діяльністю державних підприємств.
У даному випадку спір виник між працівником товариства та самим товариством з приводу незаконного звільнення.
Стаття 371 КАС України чітко визначає перелік рішень суду, що виконуються негайно.
Аналогічна норма міститься і в Цивільно-процесуальному Кодексі України.
Таким чином, оскільки відповідач (боржник у виконавчому провадженні) не виконував рішення суду, державний виконавець мав всі підстави для застосування штрафних санкцій за його невиконання у вигляді накладення штрафу.
Будь-яких доказів неможливості виконати судове рішення відповідач не надав.
Проте, колегія судідв вважає за неохідне звернути увагу на наступні обставини.
Згідно з пунктом 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналізуючи вище наведені положення законодавства в контексті цієї справи необхідно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
До апеляційної скарги відповідачем було долучено постанову Миколаївського апеляційного суду від 13.05.2020 року у справі №812/539/20 у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про скасування наказу, поновлення на роботі відповідно до якої рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 ркоу скасовано і у задоволенні позовоних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та скасування наказу відмовлено.
Оскаржуване рішення Окружним адміністративним судом ухвалено 21 травня 2020 року.
Тобто на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1 відпали у зв'язку із скасування судового рішення.
Зазначена обставина не була прийнята судом першої інстанції до уваги та не визначено доцільності стягнення такої штрафної санкції з урахуванням, що відсутні підстави для виконання рішення суду взагалі.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення не було необхідності в застосуванні штрафу до позивача, оскільки підстави для виконання судового рішення взагалі відпали, тому суд вважає за необхідне скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 березня 2020 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн в рамках виконавчого провадження ВП №61121754.
За таких підстав, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом другим частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 цієї статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерним товариством "Українська залізниця" було сплачено судовий збір при поданні адміністративного позову до суду першої інстанції в розмірі 2102,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2660223 від 27 березня 2020 року та у сумі 3153,00 грн при поданні апеляційної скарги що підтверджується платіжним дорученням № 2775261 від 27 травня 2020 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" за рахунок бюджетних асигнувань Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 5 255,00 грн (2102+3153=5255) відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір".
Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року скасувати та ухвалити у справі постанову, якою адміністративний позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. від 04 березня 2020 року про накладення на Акціонерне товариство "Українська залізниця" штрафу в розмірі 5100,00 грн в рамках виконавчого провадження ВП №61121754.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Різницька, 11-Б, м. Київ,010011; код ЄДРПОУ 34979022) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця"(вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5 255,00 грн (п'ять тися двісті п'ятдесят п'ять гривень 00 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Постанову виготовлено: 09 червня 2020 року.