Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
02 червня 2020 р. № 520/13507/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мельникова Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Міронова А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнень просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС у Харківській області до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн. № Ф-662-14 від 14 листопада 2019 року.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 14.11.2019 № Ф-662-14 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки контролюючим органом протиправно здійснено нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Так, позивачем вказано, що оскаржувана вимога прийнята протиправно, оскільки ОСОБА_1 хоча і був зареєстрований як фізична особа-підприємець 25.11.1998 року, проте з 1999 року по теперішній час він не здійснює будь-якої господарської діяльності, не має доходів, як фізична особа-підприємець не подає та не подавав будь-якої податкової звітності до органів ДПС. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду задля захисту своїх порушених прав.
Ухвалою суду від 22.01.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до розгляду.
Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позивач у період з 25.11.1998 року по 13.11.2019 року перебував на обліку у контролюючому органі як суб'єкт господарювання фізична особі-підприємець. Також, представником відповідача вказано, що оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу (недоїмки) була сформована у зв'язку з наявністю у останнього боргу зі сплати єдиного внеску, яка виникла внаслідок нарахувань. Отже, на думку відповідача, позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 02.12.2019 року засобами поштового зв'язку одержав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019 року №Ф-662-14 Головного управління ДПС у Харківській області.
Відповідно до зазначеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) згідно із ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів позивача повідомлено про необхідність сплати недоїмки у розмірі 26539,26 грн.
Вважаючи вказану вимогу щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При цьому, суд зазначає, що під час розгляду справи позивачем було подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття рішення Конституційним судом України у справі №329-2(ІІ)/2019 щодо розгляду конституційного подання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини 5/7130(19) від 18.11.2019 щодо відповідності Конституції України положень п.2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, в обґрунтування якого вказано, що при внесенні змін до пп.2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині зобов'язання визначити базу нарахування єдиного внеску платником, який не отримав дохід (прибуток) у звітному періоді, було допущено звуження змісту та обсягу існуючих прав платника, що є порушенням ч.3 ст. 22 Конституції України та є предметом розгляду Конституційного Суду України.
Надаючи оцінку вказаному клопотанню позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд зазначає, що положеннями статті 152 Конституції України гарантовано, що Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
При цьому, як передбачено приписами ч.1 ст.91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 14.12.2000 року у справі №1-31/2000, положення щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З аналізу вищевикладеного слід дійти висновку, що у разі прийняття Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності наведених вище положень законодавства за наслідками розгляду конституційного подання та конституційної скарги останні втратять чинність лише з моменту ухвалення відповідного рішення, тобто, на майбутнє.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 03.10.2018 року у справі №824/260/16-а.
При цьому, як встановлено під час судового розгляду справи зі змісту позовної заяви, спірні правовідносини пов'язані із рішенням відповідача, яке було прийнято останнім 14.11.2019 року.
Відтак, суд вважає заявлене позивачем під час розгляду справи клопотання про зупинення провадження у справі необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Отже, з приводу заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Згідно із пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом та законами з питань митної справи.
Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 8 вказаної статті платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Приписами ч.1 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно із положеннями ч.3 ст.5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Як передбачено положеннями п. 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, (далі - Інструкція №449) до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Як передбачено положеннями п. 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Під час судового розгляду справи зі змісту наданого представником відповідача відзиву на позов встановлено, що згідно реєстраційних даних автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_1. у період з 25.11.1998 року по 13.11.2019 року перебував на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. При цьому, представником відповідача вказано, що 13.11.2019 року припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , проте дані щодо зняття з обліку платника податків в інформаційній системі «Податковий блок» відсутні. Вказане свідчить про обставини того, що станом на поточну дату позивач перебуває на обліку в Центральному управлінні Головного управління ДПС у Харківській області, як фізична особа, яка отримувала дохід від підприємницької діяльності. Крім того, представником відповідача вказано, що дані про отримання ОСОБА_1 свідоцтва платника єдиного податку відсутні. Також представником відповідача вказано, що станом на 30.04.2018 року згідно інтегрованої картки платника ІС "Податковий блок" (КБК 71040000) обліковується борг за позивачем у сумі 26539,26 грн. При цьому, заборгованість зі сплати єдиного внеску виникла внаслідок несплати наступних нарахувань: нарахування єдиного внеску від 09.02.2018 року - 8448 грн. (розрахункова сума ЄСВ за 2017 рік); нарахування єдиного внеску від 19.04.2018 року, терміном сплати 19.04.2018 року - 2457,18 грн. (за 1 квартал 2018 року); нараховано єдиного внеску від 19.07.2018 року, терміном сплати 19.07.2018 року - 2457,18 грн. (за 2 квартал 2018 року); нараховано єдиного внеску від 19.10.2018 року, терміном сплати 19.10.2018 року - 2457,18 грн. (за 3 квартал 2018 року); нараховано єдиного внеску від 21.01.2019 року, терміном сплати 21.01.2019 року - 2457,18 грн. (за 4 квартал 2018 року); нараховано єдиного внеску від 19.04.2019 року, терміном сплати 19.04.2019 року - 2754,18 грн. (за 1 квартал 2019 року); нараховано єдиного внеску від 19.07.2019 року, терміном сплати 19.07.2019 року - 2754,18 грн. (за 2 квартал 2019 року); нараховано єдиного внеску від 21.10.2019 року, терміном сплати 21.10.2019 - 2754,18 грн. (за 3 квартал 2019 року).
Таким чином, як встановлено судом зі змісту наданих представником відповідача пояснень нарахування єдиного внеску контролюючим органом позивачу відбулось у зв'язку з обставинами реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та не сплати останнім таких внесків у встановлені законодавством строки.
Однак, в той же час, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умові державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 5 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Отже, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Згідно п.4 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особі засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організації роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.7 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
При цьому, згідно із положеннями ч.9 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
В той же час, суд зазначає, що 01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року № 3384-VI (надалі також - Закон № 3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що під час розгляду справи зі змісту наданих позивачем пояснено встановлено, що його було зареєстровано в якості суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця 25.11.1998 року, проте з 1999 року та по теперішній час останній будь-якої господарської діяльності не здійснював, не має доходів, як фізична особа-підприємець, не подає та не подавав будь-якої звітності до органів ДПС.
В той же час, відповідачем не було надано будь-якої звітності позивача в якості фізичної особи-підприємця.
З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що 20.12.2005 року було включено відомості про фізичну особу-підприємця та позивача було взято на облік як платника єдиного внеску, а 13.11.2019 року внесено запис №24800060003049619 про припинення за власним рішенням.
Водночас, зі змісту наданих позивачем під час розгляду справи пояснень не встановлено обставин того, що він після початку дії Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вчиняв дії щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавав. При цьому, доказів протилежного відповідачем до суду не надано, як не надано і доказів на підставі яких позивача було взято на облік 20.12.2005 року.
Як вже було вказано судом, згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Зі змісту наданих позивачем пояснень встановлено, що він не звертався до державного реєстратора із жодними заявами і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом № 755, не отримував.
Відтак, оскільки Закон № 2390-VI набув чинності 03 березня 2011 року, то з 03 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи, видане попередньо позивачу є недійсним в силу закону.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З наявної в матеріалах справи довідки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо позивача ОСОБА_1 встановлено, що у період з 2017 року по жовтень 2019 року страхувальниками позивача були ОСОБА_2 (код - НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (код - НОМЕР_2 ), що свідчить про перебування останнього у трудових відносинах із вказаними особами.
Отже, з огляду на недійсність свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом № 755, позивач не отримував ні станом на станом на 01.01.2017 року (дата початку періоду, за який позивачу нараховано єдиний внесок) та на час винесення контролюючим органом оскаржуваної у даній справі вимоги про сплату боргу, у ОСОБА_1 вже був відсутній статус фізичної особи-підприємця та право здійснення підприємницької діяльності.
З огляду на вищевикладене суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача стосовно того, що позивач припинив займатися підприємницькою діяльністю з дати внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що відбулось 13.11.2019 року.
Також суд зазначає, що під час розгляду справи до суду не надано доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем у період з 2017 року по 3 квартал 2019 року, за які контролюючим органом нараховано єдиний соціальний внесок у загальному розмірі 26539,26 грн.
Відтак, суд приходить до висновку про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску Головного управління ДПС у Харківській області від 14.11.2019 року № Ф-662-14.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Харківській області № Ф-662-14 від 14 листопада 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_3 ) сплачену суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ - 43143704).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлено 09 червня 2020 року.
Суддя Мельников Р.В.