про залишення позовної заяви без розгляду
Справа № 500/340/20
09 червня 2020 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення коштів в розмірі 23699,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Львівського державного університету внутрішніх справ від 06.08.2010 за № 297 відповідача було зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання. Надалі, 10.08.2010 між позивачем та відповідачем укладено договір про підготовку фахівця, відповідно до якого відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов'язався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ до закінчення трирічного терміну після закінчення навчання - відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі. З серпня 2010 р. по лютий 2014 р. відповідач відповідно до умов договору перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг. 21.04.2015 наказом УМВС України в Тернопільській області за № 111 о/с відповідача звільнено із органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за власним бажанням. Відповідно до довідки розрахунку № 202 від 05.10.2015 витрати, пов'язані з навчанням у Львівському державному університеті внутрішніх справ випускника ОСОБА_1 за серпень 2010 р. по лютий 2014 р. становить 23699,52 грн.
Таким чином, посилаючись на наведене, позивач просить стягнути з відповідача вартість витрат, пов'язаних з його утриманням у навчальному закладі, у розмір 23699,52 грн.
Ухвалою суду від 11.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання.
Сторони у судове засідання не з'явилися, подали до суду клопотання, в яких просять розглядати справу без їхньої участі.
Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач просить, зокрема залишити позов без розгляду позовну заяву у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду (арк. справи 51-55).
У зв'язку з неявкою у судове засідання 04.06.2020 всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, керуючись частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (далі - КАС) не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Також з урахуванням клопотань сторін про розгляд справи без їхньої участі - суд згідно ухвали від 04.06.2020 перейшов до розгляду справи № 500/340/20 в порядку письмового провадження.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до статті 118 КАС та частини першої статті 120 КАС процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частинами першою та другою статті 122 КАС визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позовної заяви.
Також, відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною другою статті 44 КАС учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "UnionAlimentariaSanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до адміністративного суду з поважних причин.
Зі змісту пункту 51 рішення Європейського Суду з прав людини від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункту 570 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти "Росії", правової позиції викладеної Верховним Судом України у справі № 6-2469цс16 вбачається, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
При цьому, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Також, дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Конституційний Суд України рішенням від 13.12.2011 № 17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми частини четвертої статті 99 КАС у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб'єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено (абзаци шостий, чотирнадцятий пункту 6.1).
Такий висновок Конституційного Суду України судова палата Касаційного адміністративного суду Верховного Суду вважає релевантним щодо нинішнього стану нормативно-правового регулювання. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 та від 25.10.2019 у справі № 640/20569/18, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, у рішенні від 21.02.75 у справі "Голдер проти Великої Британії" Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини шостої статті 5 КАС особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач дізнався про порушення своїх прав у 2015 році, так як відповідачу було надіслано претензію від 17.01.2015 з вимогою повернути позивачу вартість витрат, пов'язаних з його утриманням у навчальному закладі, у розмір 23699,52 грн. Станом на 2015 р. зазначена сума витрат відповідачем не повернута.
Враховуючи те, що позивач дізнався про порушення своїх прав у 2015 році, а позовну заяву подав до суду 29.01.2020, суд дійшов висновку, що останній подав позов з пропущенням трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, на підставі частини шостої статті 161 КАС, позивач подав до суду заяву, в якій просить визнати причини пропущення строку звернення до суду поважними та поновити такий строк звернення, мотивуючи тим, що у строки визначені законом він звернувся до Теребовлянського районного суду Тернопільської області. Заочним рішенням зазначеного суду від 29.03.2018 у справі № 606/1946/17 позовні вимоги Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі МВС України задоволено. Однак, вказане заочне рішення суду було скасовано, а дану справу було направлено за підсудністю до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. Надалі, ухвалою зазначеного суду від 17.12.2019 у справі № 606/1946/17 провадження у цивільній справі за даним позовом було закрито на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, на підтвердження чого надав зазначену ухвалу суду (арк. справи 13-17).
Таким чином, позивач вважає, оскільки ним було подано у строки визначені законом зазначений позов до Теребовлянського районного суду Тернопільської області, який надалі був переданий до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за підсудністю, але в результаті розгляду такого позову провадження було закрито зазначеним судом у зв'язку з тим, що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, то строк для звернення до суду з даною позовною заявою повинен обчислюватися з дня постановлення ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.12.2019 у справі № 606/1946/17, тобто вважає, що за таких обставин строк звернення пропущений позивачем з поважних причин.
Однак, суд не погоджується із такими твердженнями, оскільки Верховний Суд України у справі № 6-1763цс16 від 24.05.2017 зазначив, якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності з дня постановлення ухвали суду від 17.12.2019 у справі № 606/1946/17 про закриття провадження у цивільній справі не переривається. Водночас, суд звертає увагу на те, що і після ухвалення постанови Великої Палати Верхового Суду від 12.12.2018 у справі № 804/285/16, на яку посилається позивач у заяві про поновлення строку (з питань підсудності даної категорії справ), останній звернувся з даним позовом до адміністративного суду лише у 29.01.2020, тобто більш як зі спливу трьох місяців з дати ухвалення судом зазначеної постанови. При цьому, у зазначеній заяві, позивач не навів жодних поважних причин (підстав), які б свідчили про існування об'єктивних перешкод для звернення до суду із даною позовною заявою з дати ухвалення постанови Великої Палати Верхового Суду від 12.12.2018 у справі № 804/285/16.
Будь - яких інших підстав, які б свідчили про існування об'єктивних перешкод для звернення до суду із даною позовною заявою у трьохмісячний строк позивач не надав, а суд не здобув.
З огляду на зазначене, позивач не навів жодних поважних причин, у зв'язку з якими суд міг б дійти висновку про поновлення встановленого законом процесуального строку. Будь-яких інших причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б можна було визнати поважними, позивач не вказав, а суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Водночас, пунктом 8 частини першої статті 240 КАС визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи те, що позовну заяву подано з пропущенням трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, а також те, що позивач не надав належні докази поважності причин його пропуску, а суд у заяві не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 123, 240, 248 КАС, суд
У задоволенні заяви позивача про визнання причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення коштів в розмірі 23699,52 грн залишити без розгляду.
Копію ухвали надіслати сторонам.
Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Реквізити сторін:
позивач Львівський державний університет внутрішніх справ (місцезнаходження: вул. Городоцького,26, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 08571995;
відповідач ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Головуюча суддя Мірінович У.А.
Копія вірна
Суддя Мірінович У.А.