10 червня 2020 р. Справа №480/2649/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання відмови незаконною, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якій просить визнати протиправною відмову, викладену в наказі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області. Наказом від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки землі, за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у користуванні на умовах оренди у іншої особи. Позивач вважає наказ про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, та просить суд зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Так, вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою наведений у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, при цьому в наказі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ не наведено жодної з них. Таким чином, на думку позивача, підстави для відмови в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні. На переконання позивача, єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Сумський області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що згідно п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні дозволу може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Так, земельна ділянка, яка планується до відведення накладається на земельну ділянку площею 250,496 га, яка перебуває у користуванні на умовах оренди у ТОВ "Беєве". Водночас, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п'ята статті 116 Земельного кодексу України). Крім того, позивач звернувся до суду з вимогою зобов'язати відповідача примусово надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що є фактичним втручанням в реалізацію повноважень колегіальним органом (в його дискреційні повноваження). Просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 03.12.2019 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою від 29.11.2019, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (а.с. 10).
Наказом від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки землі за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, знаходиться у користуванні на умовах оренди у іншої особи. Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного Кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (а.с. 12).
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).
З наведених норм вбачається, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам.
Так, наказом від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ позивачу було відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що землі за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, знаходиться у користуванні на умовах оренди у іншої особи.
Однак, стаття 118 ЗК України, яка також регулює порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не містить такої підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Разом з тим, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку вказаного проекту, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог ЗК України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17.
Відтак, суд зазначає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області.
Відповідно до ч. 10 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що відповідач, надаючи відповідь на звернення ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , не дотримався вимог Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що наказ від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ не відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України та є протиправним.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Проте, наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі відповідача від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ. Однак, суд не досліджував, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження ГУ Держгеокадастру щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання їй дозволу.
Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17, яка згідно ч. 4,5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та враховується іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача, в даному випадку, є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 від 29.11.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
А відтак, позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області задоволенню не підлягають.
Згідно із ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума судового збору у розмірі 840, 80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання відмови незаконною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 28.12.2019 № 18-23347/16-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) від 29.11.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 25, ідентифікаційний код 39765885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Відповідно до п. 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема, статтею 295 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко