10 червня 2020 р. Справа № 160/6169/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в м.Дніпро матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
05 червня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області по перерахунку призначеної ОСОБА_1 пенсії із застосуванням заробітку за період роботи з 01.01.1992 по 31.12.1996 рр. та даних персоніфікованого обліку з 01.07.2000 р. по 30.04.2004 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.12.2018 р. із розрахунку заробітної плати за період з 01.01.1977 р. по 31.12.1981 р., як по найбільш вигідному варіанту, із застосуванням довідки за цей період, яка надавалася разом із заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18 травня 2004 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України: в Дніпропетровській області нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотриману пенсію починаючи з 01 грудня 2018 р.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/6169/20 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Згідно вимог п. 4 ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України - суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши матеріали позовної заяви та перевіривши її відповідність вимогам ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.
01 березня 2019 р. ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із позовними вимогами щодо визнання протиправним та скасуваня рішення Головного управління Пенсійного фонду в дніпропетровській області №513 від 28.11.2018 р. «Про утримання надміру виплачених сум пенсій» з ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотриману пенсію починаючи з 01 грудня 2018 р.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/2003/19.
За результатами розгляду адміністративної справи №160/2003/19 Дніпропетровським окружним адміністративним судом 26.04.2019 р. прийнято рішення, яким суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №513 від 28.11.2018 р. «Про утримання надміру виплачених сум пенсій» з ОСОБА_1 та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотриману пенсію починаючи з 01 грудня 2018 р.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 р. по справі №160/2003/19 набрало законної сили - 30.07.2019 р. та було звернуто до примусового виконання.
Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , листом за вих. №2331/04-04/06 від 29.10.2019 р. Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області повідомило представника позивача (адвокат Шлярук Д.С.) про те, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 р. по справі №160/2003/19 виконано у повному обсязі, а недоотримана пенсія за рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №513 від 28.11.2018 р. у вигляді переплати пенсії повернута ОСОБА_1 шляхом перерахування на її картковий рахунок для отримання пенсії разом із поточною пенсією за жовтень 2019 р., про що також зазначено в листі ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.12.2019 №8062/03.05-12.
Зі змісту листа пенсійного органу за вих. №3261-3673/О-02/8/0400/20 від 18.03.2020 р. ОСОБА_1 дізналась, що під час перерахунку її пенсії відповідач для обрахунку розміру пенсії, на думку останньої, всупереч ухваленому рішенню Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 р., неправомірно застосував заробіток позивача за період роботи з 01.01.1992 р. по 31.12.1996 р. та дані персоніфікованого обліку з 01.07.2000 р. по 30.04.2004 р., який складає 4500,06 грн., у зв'язку з чим розмір пенсії, яку отримує ОСОБА_1 , станом на березень 2020 року відповідачем зменшений та розрахований у сумі 2184,04 грн.
ОСОБА_1 зазначає, що дії відповідача є протиправними, оскільки після ухвалення Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення від 26 квітня 2019 р. по справі № 160/2003/19, набрання цим законної сили, пенсійний орган під час виконання рішення суду і чергового перерахунку її пенсії мав би здійснити розрахунок пенсії позивачки по заробітній платі за період з 01.01.1977 р. по 31.12.1981 р., як за більш вигідним варіантом, та з урахуванням якого пенсію було призначено, однак відповідач не зробив, чим порушив права позивачки, що в решті призвело до зменшення розміру отримуваної нею пенсії.
Таким чином, з вищенаведеного слідує, що підставою для повторного звернення до суду із даним позовом стала незгода Ободовської О ОСОБА_2 із діями Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 р. по справі №160/2003/19.
Відповідно до положень статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно із приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. у справі № 686/23317/13-а.
Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України - судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 15 квітня 2020 року у справі № 367/1240/16-а.
Таким чином, оскаржувані дії Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії із застосуванням заробітку за період роботи з 01.01.1992 по 31.12.1996 рр. та даних персоніфікованого обліку з 01.07.2000 р. по 30.04.2004 р., вчинені на виконання судового рішення по справі №160/2003/19 і можуть бути оскаржені відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 р. у справі № 355/1648/15-а.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 р. у справі №522/10140/17.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Відтак, суд дійшов висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору і між тими самим сторонами, то у даному випадку наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі №160/6169/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст. ст. 170, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №160/6169/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що у відповідності до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із оригіналом позовної заяви та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Роз'яснити, що відповідно до п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя Н.В. Боженко