10 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5407/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (далі - Департамент, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у видачі посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудного знака «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни»; зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудного знака «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни», згідно Положення «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у січні 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив надати йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни і видати відповідне посвідчення, посилаючись на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що також дає право на отримання посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни». Однак листом від 29.01.2020 №11.2-9/421/2020 відповідач відмовив у задоволенні поданої заяви з підстав того, що посвідчення з інвалідністю внаслідок війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, надані документи свідчать про визнання позивача особою з інвалідністю внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС в період проходження військової служби. З посиланням на вимоги статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач важчає, що має право на отримання посвідчення інваліда війни, відтак просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою від 10.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Представник відповідача у відзиві на позов з приводу заявлених вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні (а.с.17-18). В обґрунтування своєї позиції зазначила, що документи які були наданні позивачем підтверджують факт проходження військової служби за контрактом в Держприкордонслужбі України, в тому числі з 25.07.1994 по 21.02.2007 на забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи територіях. Однак, про проходження військової служби у період громадської та Другої світової воїн або з участю в бойових діях у мирний час в них не йдеться. Також дані обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи». Таким чином не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а одержана внаслідок в наслідок виконання службових обов'язків.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відтак, справу розглянуто по суті відповідно до вимог частини першою статті 258 та частини другої статті 262 КАС України.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та належить до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 05.06.2019 Волинсько. обласною державною адміністрацією.
Крім того, відповідно до довідки МСЕК серії АВ № 0058589 від 28.02.2014 позивачу довічно встановлено першу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС в період проходження військової служби.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 звернувся до Департаменту із заявою, в якій просив видати йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Листом від 29.01.2020 №11.2-9/421/2020 відповідач відмовив у задоволенні поданої заяви з підстав того, що посвідчення з інвалідністю внаслідок війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, про те надані документи свідчать про визнання позивача особою з інвалідністю внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС в період проходження військової служби. Також, у даному листі зазначено, що відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни також належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
На підставі викладеного, вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Приписами ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, у тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зі змісту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Відтак, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Так, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Разом з тим, як наголошено відповідачем, що не заперечувалось позивачем документи, які позивач долучив до заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 у справі №377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на наведене суд дійшов до висновку, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Оскільки позивачем не надано доказів про його участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, підстави для видачі йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 30.11.2018 у справі № 756/3226/16-а, від 19.02.2019 у справі №674/449/17 та від 10.10.2019 у справі №810/4584/18.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №3551-XII цей закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм чи каліцтв, що призвели до інвалідності військовослужбовця, встановлюють військово-лікарські комісії ВЛК) та приймають відповідні постанови.
Частина друга статті 7 Закону №3551-XII доповнює перелік осіб з інвалідністю внаслідок війни передбачений частиною 1 даної статті. Зокрема, згідно пункту 1 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Отже, за змістом ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать виключно особи з числа військовослужбовців діючої армії та інші, які одержали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій.
Водночас, проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону № 3551-XII.
Віднесення особи до інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, особи з інвалідністю внаслідок війни.
Таким чином, необхідно з'ясувати саму причину інвалідності, а саме чи дійсно пов'язана вона з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII (під час воєнних дій), адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.
Відповідно до п. 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (Положення №402), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Згідно підпункту «а» пункту 21.5 Положення №402 постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане військовослужбовцем під час захисту Батьківщини або виконання обов'язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни)», а також при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угрупувань, ВЛК приймає постанову у такому формулюванні: «Поранення (контузія, травма, каліцтво) ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини».
Водночас, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння) у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії, то відповідно до підпункту «б» пункту 21.5 Положення ВЛК приймає постанову у такому формулюванні: «Поранення (контузія, травма, каліцтво) ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби».
За змістом пунктів 21.12, 21.13 Положення №402 причинний зв'язок захворювань (поранень) у колишніх військовослужбовців, які пройшли медичний огляд раніше, та/або у разі відсутності у свідоцтві про хворобу або інших військово-медичних документах постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань (поранень), причинний зв'язок визначається (переглядається) штатними ВЛК за територіальним принципом.
Отже, обов'язковою умовою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність відповідної постанови ВЛК із висновком про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов'язане із захистом Батьківщини.
Як слідує з матеріалів адміністративної справи, а саме з копії довідки Львівського госпіталю №451, копії експертного висновку №5290-5926 від 22.07.2013 та витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювання, поранень та травм у колишнього військовослужбовця №3 від 10.02.2014 позивач отримав захворювання, Так, пов'язані з проходженням військової служби. Будь-яких інших доказів та документів, що свідчать про обставини отримання травми позивачем не надано. Відтак, суд приходить до висновку, що позивач отримав інвалідність в мирний час та не приймав участі у захисті Батьківщини, не перебував на фронті чи в районі воєнних дій.
Крім того, в матеріалах справи відсутня відповідна постанова ВЛК, якою б підтверджувався причинний зв'язок поранення позивача (контузія, травма, каліцтво) із захистом Батьківщини.
Пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії інвалідності затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є, зокрема:
- поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язані з виконанням службових обов'язків; пов'язані з виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;
- захворювання, отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
Тобто, чинним законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.
Отже, вказані вище обставини підтверджують, що виявлена у позивача травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, а тому суд погоджується з позицією відповідача, про те що позивач не має права на встановлення йому статусу інваліда війни.
Саме поняття обов'язків військової служби, в Законі №3551-XII є невід'ємно пов'язані з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), про що йдеться у ч. 1 ст. 7 Закону від 22.10.1993 № 3551 -XII.
Аналогічне трактування поняття "обов'язків військової служби" у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-377а13, де зазначено: "... віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону від 22.10.1993 № 3551-ХІІ безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у ст. 4 цього Закону".
Відповідно до ст. 4 Закону від 22.10.1993 № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни відносяться виключно особи - з числа військовослужбовців діючої армії та ін., які одержали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті в районі воєнних дій, та ін., а тому позивач не підпадає, під дану категорію.
На думку суду, відповідач із врахуванням вимог п. п. 10, 13-1 «Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, правомірно прийняв рішення про відмову у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. ч. 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, враховуючи вищезазначені норми законодавства, встановлені обставини справи, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Департамент соціальної політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, будинок 4А, код ЄДРПОУ 03191963)
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський