10 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5320/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування рішення; зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнати протиправним та скасування пункт 13 рішення Міністерства оборони України, про відмову старшому сержанту запасу ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності пов'язаної із захистом Батьківщини в зоні проведення АТО, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №31від 28.02.2020; зобов'язання Міністерство оборони України нарахувати та виплатити старшому сержанту запасу ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 02.10.2014 по 26.12.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у в/ч п/п НОМЕР_1 м. Дебальцеве (Донецька обл.), населений пункт Ольховатка (м. Єнакієве, Донецька обл.), шахта Полтавська. 11.05.2015 наказом командира в/ч п/п НОМЕР_1 №90 був звільнений у запас за п. «б» (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до несення військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час) відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
16.04.2015 Волинською обласною МСЕК, на підставі свідоцтва про хворобу №455 виданого 16.03.2015 ВЛК госпітальна при в/ч НОМЕР_2 , було встановлено 3 групу інвалідності, захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби, за №138011. Військово-лікарською комісією Західного регіону від 21.05.2015 за №345 позивач був визнаний «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час», відмінено постанову ГВЛК при в/ч НОМЕР_2 про причинний зв'язок захворювання, встановлено захворювання, так, пов'язані з захистом Батьківщини, про що Волинська обласна МСЕК з 09.06.2015 по 01.07.2016 повторно встановила 3 групу інвалідності, захворювання, так, пов'язані з захистом Батьківщини за №138229. З 25.05.2016 по 01.06.2018 Волинською обласною МСЕК вчергове було встановлено 3 групу інвалідності, захворювання, так, пов'язані з захистом Батьківщини за №386146. У період з 25.06.2018 по 07.11.2018 позивач пройшов обстеження у Вінницькому науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів. М.І. Пирогова та отримав виписку за №2778.
В подальшому Волинська обласна МСЕК 07.08.2018 за №759377 встановлює позивачу довічно 2 групу інвалідності захворювання, так, пов'язані з захистом Батьківщини.
У січні 2020 року позивач через Волинський ОВК звернувся до Міністерства оборони України із заявою та документами про виплату компенсації відповідно до чинного законодавства по 2 групі інвалідності, з врахуванням виплаченої суми по 3 групі.
28.02.2020 комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія) відмовила позивачу у виплаті допомоги на тій підставі, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, рішення оформлене протоколом № 31, п. 13.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням Комісії з тих підстав, що відповідно до нормативно-правових актів, наведених у тексті позовної заяви, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності, при цьому, така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.22).
Копію вказаної ухвали від 10.04.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі відповідач отримав 17.04.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.26), проте у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.
Представник третьої особи у поясненнях щодо позовної заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановленому порядку заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності разом із підтверджуючими документами було спрямовано на розгляд компетентної комісії Департаменту фінансів Міністерства оборони України для прийняття рішення. Протокольним рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2020 №31 заявнику було відмовлено у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Відтак ІНФОРМАЦІЯ_2 при реалізації заяви позивача щодо призначення й виплати одноразової грошової допомоги не було допущено порушень вимог чинного законодавства. На підставі вищевикладеного просив відмовити в задоволенні позову
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак розгляд справи здійснювався на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 в періоди з 02.10.2014 по 26.12.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у в/ч п/п НОМЕР_1 м. Дебальцеве (Донецька обл.), населений пункт Ольховатка (м. Єнакієве, Донецька обл.), шахта Полтавська, є учасником бойових дій, що підтверджується копією довідки військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 05.01.2015 №520 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с.7) та посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.08.2018 року (а.с.20).
11.05.2015 наказом командира в/ч п/п НОМЕР_1 №90 був звільнений у запас за п. «б» (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до несення військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час) відповідно до ч.8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.8).
16.04.2015 Волинською обласною МСЕК, на підставі свідоцтва про хворобу №455 виданого 16.03.2015 ВЛК госпітальна при в/ч НОМЕР_2 , було встановлено 3 групу інвалідності, захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби, за №138011 (а.с.9,10).
Військово-лікарською комісією Західного регіону від 21.05.2015 за №345 позивач був визнаний «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час», відмінено постанову ГВЛК при в/ч НОМЕР_2 про причинний зв'язок захворювання, встановлено захворювання, так, пов'язані з захистом Батьківщини, про що Волинська обласна МСЕК з 09.06.2015 по 01.07.2016 повторно встановила 3 групу інвалідності, захворювання, так, пов'язані з захистом Батьківщини за №138229 (а.с.11,12).
З 25.05.2016 по 01.06.2018 Волинською обласною МСЕК вчергове було встановлено 3 групу інвалідності, захворювання, так, пов'язані з захистом Батьківщини за №386146. (а.с.13).
Згідно довідки Волинської обласної МСЕК 07.08.2018 за №759377 ОСОБА_1 встановлено довічно 2 групу інвалідності захворювання, так, пов'язані з захистом Батьківщини (а.с.16).
Як слідує із матеріалів справи ОСОБА_1 03.01.2020 звернувся через Волинський ОВК звернувся до Міністерства оборони України із заявою та документами про виплату компенсації відповідно до чинного законодавства по 2 групі інвалідності, з врахуванням виплаченої суми по 3 групі.
Як вбачається із витягу з протоколу засідання Комісії від 28.02.2020 №31 (пункт 13), Комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги старшому сержанту в запасі ОСОБА_1 , якого 11.05.2015 звільнено з військової служби та 09.06.2015 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААА №138229 від 09.06.2015), а 07.08.2018 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія 12ААА №759377 від 07.08.2018. Вказане рішення мотивоване тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках, та втратою працездатності у вигляді встановлення 3 групи інвалідності, пройшов термін понад 2 роки, тому немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги. У цьому ж рішенні зазначено що допомога у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 182700 грн. (а.с.5).
Вважаючи дану відмову протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІІ (далі - Закон України №2232-ХІІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до статті 41 Закону України №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з статтею 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.
Положеннями пункту дев'ятого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі-військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №975).
Пунктом 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до підпункту 1 пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Відповідно до пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Пунктом 15 Порядку №975 закріплено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Згідно з частинами другою, четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.
Матеріалами справи підтверджено, що за наслідками первинного огляду 3 групу інвалідності позивачу встановлено з 09.06.2015, в той час, як за наслідками повторного огляду 2 групу інвалідності встановлено з 07.08.2018.
Згідно витягу з протоколу від 28.02.2020 року №31 єдиною підставою для відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги стало те, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
У свою чергу, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII у Законі №2011-XIІ пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим наступного змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
У силу статті 58 Основного Закону, норма Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ, яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2015 по 2018 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 07.08.2018 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Таким чином, оскільки позивачу встановлено 2 групи інвалідності, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, а її виплата має проводитися з урахуванням раніше виплаченої суми.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 та від 05.04.2019 №820/4143/18, та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.
За приписами пункту 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Згідно із пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Пунктом 15 Порядку № 975 визначено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Конституції України, «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», а статтею 8 Конституції України закріплено що «в Україні визнається і діє принцип верховенство права».
Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Логічним і цілком правильним є питання обмеження дискреційних повноважень правом. Саме тому проблема правових меж для дискреційних повноважень є чи не найважливішим елементом принципу верховенства права. Адже питання обмеження свавілля держави щодо реалізації та гарантування прав людини є ключовим елементом цього принципу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Саме по собі судове рішення про визнання рішення відповідача протиправним та його скасування не відновлює порушеного права позивача на отримання такої допомоги.
Суд враховує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, за результатами розгляду заяви позивача вже прийняв своє рішення, проте судом за результатами розгляду даної справи зроблено висновок про неправомірність такого рішення.
Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити старшому сержанту запасу ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975, з урахуванням раніше виплачених сум.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено правомірності свого рішення.
За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 13 рішення Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю 2 групи з 07.08.2018 року внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини в зоні проведення АТО, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2020 № 31.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини в зоні проведення АТО, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 07.08.2018 року, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022).
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Волинський обласний військовий комісаріат (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Теремнівська, будинок 85А, код ЄДРПОУ 08013516).
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський