про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
10 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5821/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, яка призвела до ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язання провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату вказаної щомісячної грошової допомоги в розмірі, що дорівнює 40 відсотків від мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” було виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І вказаного Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), а відтак відновлено дію статті 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Однак відповідач протиправно не здійснює виплату встановленої статтею 37 зазначеного Закону щомісячної грошової допомоги, починаючи із 17 липня 2018 року. Вважає, що така бездіяльність є порушенням його майнових прав та обмеженням права на соціальний захист, тому просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; одночасно позивачу запропоновано подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із даним позовом за період, що передував шестимісячному строку звернення до суду, із обов'язковим обґрунтуванням поважності причин такого пропуску та наданням доказів на їх підтвердження.
Зазначену ухвалу позивач отримав 25 квітня 2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.19).
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав та в задоволенні позову просив відмовити (а.с.20). В обґрунтування цієї позиції вказав, що хоч з дня набрання рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 законної сили стаття 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, проте Законом України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статті 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відсутність на даний час відповідних постанов Уряду на дає підстав для виплати Управлінням щомісячної грошової допомоги, про яку просить позивач.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов в частині позовних вимог необхідно залишити без розгляду з таких мотивів і підстав.
Згідно із частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає увагу, що Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не встановлює спеціального строку звернення до суду за захистом порушеного права на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, відтак застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 20 березня 2020 року, що стверджується штемпелем відділення поштового зв'язку на конверті, у якому позовну заяву було надіслано до суду (а.с.14). При цьому позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства саме з 17 липня 2018 року заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.
Позивач заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин, підтверджених доказами, які б свідчили про наявність перешкод для звернення до суду за захистом прав за період з 17 липня 2018 року по 19 вересня 2019 року, не подав.
Суд наголошує, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач вимоги позову пов'язує із ухваленням Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018. Це рішення Конституційного Суду України було офіційно оприлюднено в загальнодоступних офіційних джерелах, що вказує на те, що про прийняття такого рішення повинен був дізнатися позивач, відтак з дати його прийняття розпочинається шестимісячний строк звернення до суду з вказаними вище позовними вимогами. Крім того, позивач допомогу отримував до 31 грудня 2014 року, з 17 липня 2018 року та по даний час зазначена допомога не виплачується, отже, необхідно дійти висновку, що позивач не міг не знати про порушення його прав, починаючи з 17 липня 2018 року.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд також враховує висновки, які стосуються застосування норм права щодо строків звернення до суду, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі №227/2015/17.
Окремо суд зазначає, що у зразковій справі №240/4946/18 питання щодо строків звернення до суду не порушувалося, оскільки позивач у цій зразковій справі звернувся до суду у межах шестимісячного строку.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 17 липня 2018 року по 19 вересня 2019 року, заяву про поновлення строку звернення до суду позивач не подав, поважність причин пропуску цього строку належними доказами не довів, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду у цій частині позовних вимог відповідно до частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Додатково суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”). Так Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії” Європейський суд з прав людини встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосованими (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Керуючись частинами першою, другою статті 122, частиною третьою статті 123, пунктом 8 частини першої статті 240, статтями 248 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлену статтею 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, за період з 17 липня 2018 року по 19 вересня 2019 року залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя Ж.В. Каленюк