Справа № 530/372/20
Номер провадження 2-о/530/37/20
09 червня 2020 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за заявою
ОСОБА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 , заінтересована особа: Зіньківська міська рада, юридична адреса: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 67, Полтавської області про встановлення факту проживання однією сім"єю, -
Заявник, ОСОБА_1 звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області із заявою про встановлення факту проживання однією сім"єю.
В судове засідання заявник, ОСОБА_1 не з"явилася, але написала заву про розгляд справи за її відсутності та підтримання заявлених вимог.
В судове засідання представник заінтересованої особи, Зіньківської міської ради не з"явився, але написав заяву, в якій вказав про визнання заявлених вимог та розгляд справи за його відсутності.
Зачитавши заяву заявниці, заяву представника заінтересованої особи, та дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.
Зачитавши заяву заявника, представника заінтересованої особи та дослідивши наявні матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.
На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов'язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ст. 3 СК України передбачає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Коло осіб, які знаходяться між собою у сімейних стосунках, перераховується у ст. 2 СК України (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі та усиновлені, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок)
У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень ст. 315 ЦПК України юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, встановлюють у судовому порядку, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Згідно ч.1. ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України, визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 7 ст.19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 315-319 ЦПК. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за таких умов: 1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій; 2) для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення; 3) встановлення факту не має бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду; 5) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.
В судовому засіданні було встановлено, що заявниця, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . В свідоцтві про народження її батьками записані: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.7).
ОСОБА_3 є власником будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 21.06.1971 року (а.с.14,15).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати заявниці, ОСОБА_4 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.9).
ОСОБА_3 за станом здоров"я та віком потребув догляду, тому з 2009 року, ОСОБА_1 проживала спільно зі своїм батьком в його господарстві по АДРЕСА_1 до дня його смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.10).
Спадкова справа на майно померлого ОСОБА_3 заведена не була.
Відповідно до довідки Зіньківської міської ради від 18.02.2020 року, ОСОБА_3 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 був зареєстрований в АДРЕСА_1 . Інші особи зареєстровані не були (а.с.11).
Актом ствердження факту проживання однією сім"єю від 23.03.2020 року, підтверджено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.12).
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з положеннями п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Згідно з Постановою Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про становлення фактів, що мають юридичне значення», наведений у ст. 273 ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст.293 та п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У відповідності до п.7 вказаної постанови Пленуму, суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.
Відповідно до п. 1 вказаної постанови Пленуму відповідно до статей 255,
271 Цивільного Процесуального Кодексу України (ЦПК) (1501-06,
1502-06, 1503-06, 1504-06 ) в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки,
тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у цивільній справі № 530/372/20 доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, відповідно до вимог ст. 294 ЦПК України, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 ..
Керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 293, 294, 315, 354 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 , заінтересована особа: Зіньківська міська рада, юридична адреса: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 67, Полтавської області про встановлення факту проживання однією сім"єю - задоволити.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 однією сім"єю понад п"ять років.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляйного суду.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду Полтавської області С.Р.Должко