вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" червня 2020 р. Справа№ 910/17859/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Попікової О.В.
Євсікова О.О.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2020 (повний текст складено 28.02.2020)
у справі № 910/17859/19 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Владар Україна"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 117 115,74 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Владар Україна" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідав) про стягнення 117 115,74 грн.
Позов мотивовано порушенням відповідачем умов договору поставки №ЦЗВ-03-02717-01 від 23.06.2017 щодо оплати поставленої продукції, внаслідок чого виник борг у сумі 100 624,20 грн.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 5 053,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 438,54 грн., нараховані за період з 01.01.2018 по 30.11.2019.
При цьому, матеріально-правовою підставою позову визначено статті 530, 610-612, 625, 692 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2020 у справі №910/17859/19 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Владар Україна" заборгованість у розмірі 100 624 грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 5 047 грн. 30 коп., інфляційні витрати у розмірі 11 395 грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 1 920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн. 20 коп.. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо оплати за поставлений товар не здійснив, у зв'язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу задоволено.
Інфляційні втрати та 3% річних задоволено частково, оскільки позивач допустився помилки при розрахунку, а саме ним невірно визначено дату, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати продукції, поставленої згідно видаткової накладної №58 від 12.03.2018, тому у задоволенні 3% річних у розмірі 5,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 42,81 грн судом відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 19.03.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
За доводами відповідача, оскільки саме з моменту реєстрації податкової накладної пов'язаний початок відліку строку для виконання грошового зобов'язання, строк оплати Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" не настав. Зокрема, по накладним №91, №92 податковим органом зупинена реєстрація, а по накладній №80 податкова накладна не складалась та не реєструвалася. Відтак, порушено п.п. 6.1, 7.1 договору та ст. 201 Податкового кодексу України. За наведених підстав, відповідач не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, оскільки строк оплати не настав.
Скаржник стверджує, що позивач не надав всього пакету документів, що суперечить пункту 7.1 договору та статті 692 Цивільного кодексу України.
Враховуючи зазначені обставини, відповідач наголосив, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване. Позивач посилався на те, що за видатковими накладними, на які послався скаржник №91, №92 до стягнення заявлено суму без ПДВ, так як податкові накладні були випасані, але реєстрація була зупинена податковими органами. Що стосується видаткової накладної №80 сума також завялена без ПДВ, але податкова накладна за цією поставкою не була виписана.
Також позивач вказав на безпідставність тверджень позивача про негативний фінансовий стан відповідача, оскільки відповідач одержав прибуток за перше півріччя 2019 року більше 1 млрд. грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2020 у справі № 910/17859/19. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" доплатити судовий збір в розмірі 1,20 грн, про що надати до суду відповідні докази у строк до 30.04.2020. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 12.05.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 12.05.2020.
07.05.2020 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про долучення документів, зокрема додано квитанцію від 05.05.2020 про доплату судового збору у сумі 1,20 грн.
У матеріалах справи наявні належні докази повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 117 115,74 грн, вказана справа, у відповідності до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
23.06.2017 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (замовник) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владар Україна" (постачальник) укладено Договір поставки №ЦЗВ-03-02717-01 (надалі - Договір), у відповідності до 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.
Найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до пасажирських вагонів) (пункт 1.2 Договору).
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікаціях до даного Договору. Ціна продукції, узгоджена у Специфікаціях до даного Договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п. 5.1
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представником вантажоодержувачем, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.
Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно п. 5.2, та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.
У пункті 7.1 договору встановлено, що після приймання продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, замовнику надаються наступні документи: рахунок-фактура; копія товаро-транспортної накладної або накладної (залізничної); акт прийому-передачі в чотирьох примірниках, підписаний представником постачальника, вантажоодержувача - кінчевого одержувача та затверджується керівником служби вантажоодержувача, який замовник зобов'язується підписати та повернути постачальнику після підтвердження поставки продукції; податкова накладна, оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства України; копії документів, що підтверджують якість продукції, зазначених у п. 2.2 договору; копії пакувальних аркушів (при наявності).
Відвантажувальні та платіжні документи повинні надаватися замовнику протягом 5 (п'яти) днів з моменту відвантаження продукції, але не пізніше другого числа місяця, наступного за місяцем в якому проводилось відвантаження продукції.
Постачальник відшкодовує замовнику всі збитки, понесені останнім у зв'язку з несвоєчасним представленням вищезазначених документів, або з приводу їх неправильного оформлення.
У пункті 10.9 договору сторонами погоджено, що в разі неподання податкової накладної відповідно до чинного законодавства України, постачальник компенсує замовнику повну суму податку на додану вартість, за якою останній втратив право на отримання податкового кредиту.
У разі здійснення дій постачальником або у результаті його бездіяльності, що призвело до невизнання контролюючими органами податкового кредиту з ПДВ замовника по цьому договору, постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі невизнаного контролюючими органами податкового кредиту в частині, що стосується цього договору (п. 10.10 договору).
Термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов'язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою направленими на адресу постачальника, - до повного виконання (п. 13.7 Договору).
Сторони не надали доказів припинення дії договору, отже його умови є чинними на момент розгляду даного спору судом.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті поставленої згідно Договору продукції, у зв'язку з чим позивач вказує на існування у відповідача заборгованості у розмірі 100 624,20 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5 053,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 438,54 грн., нараховані за період з 01.01.2018 по 30.11.2019.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Зі змісту договору №ЦЗВ-03-02717-01 від 23.06.2017 випливає, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Наявними у матеріалах справи видатковими накладними та актами приймання-передачі продукції, які підписані представниками та скріплені печатками сторін, підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором з поставки продукції відповідачу загальною вартістю 110 290,80 грн, а саме:
- згідно видаткової накладної №80 від 27.11.2017 та акту №41 приймання-передачі продукції від 27.11.2017 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 41 829,60 грн.;
- згідно видаткової накладної №58 від 12.03.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 17 712,00 грн;
- згідно видаткової накладної №72 від 29.03.2018 та акту №58 приймання-передачі продукції від 29.03.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 34 579,20 грн.
- згідно видаткової накладної №91 від 02.05.2018 та акту №04 приймання-передачі продукції від 02.05.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 11 760,00 грн.
- згідно видаткової накладної №92 від 02.05.2018 позивачем передано, а відповідачем в прийнято товар вартістю 4 410,00 грн.
При цьому, рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.12.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2019, у справі №908/1522/18, предметом якої було стягнення з ТОВ "Владар Україна" на користь АТ "Українська залізниця" штрафних санкцій за прострочення ТОВ "Владар Україна" своїх зобов'язань за Договором №ЦЗВ-03-02717-01 від 23.06.2017 з поставки продукції, встановлено, що 02.05.2018 ТОВ "Владар Україна" відвантажено продукцію на суму - 16 170,00 грн згідно акту №6 приймання-передачі продукції від 02.05.2018 та акту №4 приймання-передачі продукції від 02.05.2018.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач факту здійснення позивачем постачання за договором загальною вартістю 110 290,80 грн не заперечує, проте посилається на те, що строк оплати не настав, з підстави відсутності повного комплекту документів, визначеного п. 7.1 договору.
Так, відповідач вказав, що позивачем щодо постачання згідно видаткової накладної №58 від 12.03.2018 продукції вартістю 17 712,00 грн. та згідно видаткової накладної №92 від 02.05.2018 продукції вартістю 4 410,00 грн. не надано актів приймання-передачі продукції, у зв'язку з чим відповідач вважає, що строк оплати вказаної продукції не наступив.
Зазначеним доводам відповідача надано обґрунтовану правову оцінку судом першої інстанції, зокрема, відхиляючи наведенні посилання, судом відзначено наступне.
По-перше, рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.12.2018 у справі №908/1522/18, яке набуло статусу остаточного, встановлено, що сторонами складався акт №6 приймання-передачі продукції від 02.05.2018, а отже у відповідача примірник такого акту є в наявності та відповідно у останнього виник обов'язок з оплати поставленого товару.
По-друге, відповідно до пункту 5.3 Договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представником вантажоодержувачем, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.
В той же час, як акт приймання-передачі продукції, так і видаткова накладна фіксують факт передачі постачальником товару покупцю, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що у даному випадку назва документу (акт чи накладна) не змінює суті такого документу та для підтвердження факту передачі товару покупцю є достатнім складення одного із цих документів
По-третє, відповідач заперечуючи, посилається на ненадання позивачем таких актів суду, проте жодним чином не вказує про відсутність у нього примірників відповідних актів. Крім того, в матеріалах справи наявні докази направлення позивачем відповідачу примірників акту №6 приймання-передачі продукції від 02.05.2018 листом вих. №58160518 від 31.05.2018 на адресу відповідача, а факт складення такого акту сторонами встановлений рішенням суду у справі №908/1522/18.
Отже, враховуючи викладене, та, зважаючи на наявність в матеріалів справи складених представниками сторін документів, що підтверджують факт передачі товару позивачем відповідачу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виконання позивачем свого обов'язку з поставки відповідачу продукції загальною вартістю 110 290,80 грн.
Що стосується настання строку оплати по кожній партії поставленого товару згідно видаткових накладних, слід зазначити наступне.
Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами у пункті 6.1 Договору було погоджено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно п. 5.2, та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, сторонами у п. 6.1 Договору було обумовлено, що перебіг строку на оплату продукції повинен обраховуватись від дати реєстрації податкової накладної за кожною партією продукції, що в свою чергу не суперечить законодавству.
Отже, відповідач зобов'язаний був оплатити поставлену згідно видаткової накладної №58 від 12.03.2018 продукцію до 02.05.2018 включно (враховуючи положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, згідно з якими якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, та зважаючи на те, що останній день строку оплати поставленого 12.03.2018 товару перепадав на 29.04.2018 - неділю, 30.04.2018 (понеділок) було вихідним днем згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №1-р від 11.01.2018, а 01.05.2018 (вівторок) перепадало на святковий день - День міжнародної солідарності трудящих), оскільки податкова накладна №1 від 12.03.2018 була зареєстрована 30.03.2018;
Поставлену згідно видаткової накладної №72 від 29.03.2018 продукцію відповідач зобов'язаний був оплатити до 11.05.2018, оскільки податкова накладна №16 від 29.03.2018 була зареєстрована 11.04.2018, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями про реєстрацію податкових накладних.
Щодо поставки продукції згідно видаткових накладних №91 від 02.05.2018 на суму 11 760,00 грн та №92 від 02.05.2018 на суму 4 410,00 грн., то позивачем було надано податкові накладні №1 від 02.05.2018 та №2 від 02.05.2018, проте зазначено, що реєстрація таких податкових накладних податковими органами була зупинена.
Крім того, позивач щодо поставки продукції згідно видаткової накладної №80 від 27.11.2017 на суму 41 829,60 грн., послався на те, що відповідач порушив вимоги податкового законодавства та податкова накладна взагалі не була виписана.
Посилаючись на наведене, відповідач як у суді першої інтенції, так і у доводах апеляційного оскарження вказав, що строк оплати по накладним №№80, 91, 92 не настав, а тому відповідач не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Наведені аргументи відповідача колегія суддів оцінює критично та погоджується з висновками місцевого суду щодо їх необґрунтованості, виходячи з такого.
У пункті 10.9 Договору сторонами було погоджено, що в разі неподання податкової накладної відповідно до чинного законодавства України постачальник компенсує замовнику повну суму податку на додану вартість, за якою останній втратив право на отримання податкового кредиту.
У разі здійснення дій постачальником або у результаті його бездіяльності, що призвело до невизнання контролюючими органами податкового кредиту з ПДВ замовника по цьому Договору, постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі невизнаного контролюючими органами податкового кредиту в частині, що стосується цього Договору (п. 10.10 Договору).
Отже, наведеними пунктами договору сторони узгодили порядок розрахунків у разі неподання позивачем податкової накладної та у разі якщо контролюючими органами не буде визнано податковий кредит з ПДВ замовника, який полягає у здійсненні компенсації постачальником замовнику податкового кредиту з ПДВ за тими накладними які не були подані, або які не були зареєстровані.
Із аналізу умов п.п. 10.9, 10.10 договору випливає, що у разі невиконання постачальником свого зобов'язання з реєстрації податкової накладної на певну партію продукції у межах 30 денного строку у замовника (покупця) виникає право після закінчення такого строку зупинити виконання свого обов'язку з оплати партії продукції в частині суми ПДВ, відмовитися від сплати суми ПДВ за відповідною партією продукції частково або в повному обсязі на підставі п. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України.
Таким чином, з урахуванням наведеного можна дійти висновку, що оскільки постачальником не було зареєстровано податкові накладні на поставки продукції згідно видаткових накладних №91, №92, №80, у відповідача виникло право утримати та не сплачувати постачальнику суму коштів, яка була включена в вартість товару в якості податку на додану вартість, однак в іншій частині - вартості товару без урахування суми ПДВ, замовник зобов'язаний в силу приписів ст.ст. 655, 712 Цивільного кодексу України оплатити товар, оскільки ним було прийнято таку продукцію та набуто право власності на неї.
Разом з тим, позивач, заявляючи до стягнення заборгованість з оплати продукції згідно названих видаткових накладних по яким не було зареєстровано податкові накладні, у відповідності до п. 10.10 Договору зменшив вартість такої продукції на суму податку на додану вартість, тобто сума боргу розрахована без ПДВ.
Таким чином, оскільки по завершенні перебігу встановленого п. 6.1 договору тридцяти денного строку постачальником не виконано свого зобов'язання із реєстрації податкових накладних, замовник повинен був оплатити постачальнику поставлену згідно видаткових накладних №91 від 02.05.2018 на суму 11 760,00 грн, №92 від 02.05.2018 на суму 4 410,00 грн, №80 від 27.11.2017 на суму 41 829,60 грн продукцію, проте відповідач мав право не сплачувати її вартість у повному обсязі, утримавши суми ПДВ.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, відповідач повинен був сплатити позивачеві за поставлену продукцію:
- згідно видаткової накладної №91 від 02.05.2018 на суму 11 760,00 грн кошти у розмірі 9 800,00 грн до 01.06.2018 включно;
- згідно видаткової накладної №92 від 02.05.2018 на суму 4 410,00 грн кошти у розмірі 3 675,00 грн - до 01.06.2018 включно;
- згідно видаткової накладної №80 від 27.11.2017 на суму 41 829,60 грн кошти у розмірі 34 858,00 грн до 27.12.2017 включно.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дата реєстрації позивачем податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних жодним чином не нівелює обов'язок відповідача зі сплати вартості поставленого товару саме у строк, обумовлений договором.
Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів відхиляє доводи скаржника на те, що строк оплати не настав через порушення п. 7.1 договору.
Посилаючись на відсутність повного пакету документів, та як наслідок на те, що обов'язок по оплаті не настав, у доводах апеляційного оскарження відповідач не наводить чітких та конкретних документів по кожній видатковій накладній окремо, які у нього відсутні.
У відзиві на позов відповідач стверджував, зокрема, щодо відсутності товаро-транспортних накладних до видаткових накладних №72 на суму 34579,00 грн та №91 на суму 11 760,00 грн. Ці заперечення відповідача колегія суддів не приймає до уваги, враховуюч наступне.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Первинними бухгалтерськими товаророзпорядчими документами, які підтверджують перехід права власності на товар та надають відповідачу право розпоряджатися товаром є видаткові накладні, які підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками.
Так, ненадання товаро-транспортної накладної не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України. Тому, відсутність товаро-транспортної накладної не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за отриманий у власність товар.
Крім того, товаро-транспортна накладна не є первинним фінансовим (бухгалтерським) документом, що підтверджує господарські операції, натомість факт передачі товару підтверджується передачею його відповідачу за видатковими накладними, які підписані без застережень та зауважень.
При цьому, відповідач не позбавлений права захистити свої права шляхом пред'явлення до позивача відповідної вимоги про виконання умов договору у претензії або у позові. До того ж, у матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача будь-яких заперечень та/або зауважень щодо кількості, якості та/або комплектності поставленого позивачем по договору та описаного у наведених вище накладних товару.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів оплати поставленої згідно видаткових накладних №80 від 27.11.2017, №58 від 12.03.2018, №72 від 29.03.2018, №91 від 02.05.2018 та №92 від 02.05.2018 продукції матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.
Таким чином, з наведеного випливає, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов'язань з оплати поставленої позивачем згідно договору продукції та станом на дату розгляду даної справи у відповідача наявний борг перед позивачем у розмірі 100 624,20 грн. Відтак, ці вимоги правомірно задоволено судом першої інстанції.
Що стосується посилань відповідача на скрутне фінансове становище АТ "Українська залізниця", то судом першої інстанції цілком вірно звернуто увагу відповідача, що відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З цього приводу також доцільно зауважити, що ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тотожні приписи містяться в ст. 617 Цивільного кодексу України.
Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не наведено обставин з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 053,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 438,54 грн., нараховані за період по накладній № 80 за період з 01.01.2018 по 30.11.2019, №58 - з 16.04.2018 по 30.11.2019, №72 - з 16.05.2018 по 30.11.2019, №91 - з 16.06.2018 по 30.11.2019, №92 - з 16.06.2018 по 30.11.2019.
Відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, дослідивши розрахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних витрат, враховуючи встановлені дати, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання своїх грошових зобов'язань та визначеного позивачем періоду нарахування за кожною партією продукції, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 047,30 грн та інфляційних втрат у розмірі 11 395,73 грн.
В задоволені решти вимог, зокрема 3% річних у розмірі 5,70 грн. та інфляційні втрати у розмірі 42,81 грн правомірно відмовлено судом, оскільки ці вимоги розраховані невірно. Помилка розрахунку полягала в тому, що позивачем неправильного визначено дати по видатковій накладній №58 від 12.03.2018, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати продукції.
Під час апеляційного перегляду справи, як у апеляційній скарзі, так і у відзиві, сторонами не оскаржено арифметичний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат.
Інших обґрунтованих доводів та міркувань, які б слугували підставою скасування судового рішення, відповідачем не наведено.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія вважає, що у зазначеному питанні слід керуватися принципом "обґрунтованої достатності" визначених судом мотивів та підстав прийняття відповідного рішення.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника).
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270,273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2020 у справі №910/17859/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/17859/19 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.В. Попікова
О.О. Євсіков