вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2020 р. Справа№ 910/16423/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Куксова В.В.
Яковлєва М.Л.
при секретарі Токарева А.Г.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 02.06.2020.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Т.Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 (повний текс рішення складено 29.01.2020) у справі №910/16423/19 (суддя Пінчук В. І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " К.Т.Україна"
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсним правочину щодо розірвання договору банківського обслуговування, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/16423/19 в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "К.Т.Україна" відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "К.Т.Україна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/16423/19 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.
Також вказує, що позивач не вчиняв ніяких дій (або бездіяльності), які б свідчили про схвалення одностороннього розірвання Відповідачем договору банківського обслуговування та звертає увагу суду, що до позовної заяви додано претензію №25/10-01 від 25.10.2019 з доказами направлення, а тому висновки суду першої інстанції щодо відсутності непогодження із надісланим банком листом та прийнятим рішення стосовно припинення правовідносин спростовуються матеріалами справи.
26.02.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В. В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Т.Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі № 910/16423/19 та призначено до розгляду на 07.04.2020.
20.03.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін. Крім того зазначає, що скаржник не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції вказує на ту обставину, що позивач не погодившись з надісланим Банком листом щодо припинення правовідносин надсилав Банку претензію № 25/10-01 від 25.10.2019, однак дана претензія не є доказом звернення ТОВ «К.Т. Україна» до АТ КБ «ПриватБанк», адже претензія надіслана від імені фізичної особи ОСОБА_1 та з тексту якої вбачається, що вона стосується виключно клієнта Ат КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1
Отже, на думку відповідача, претензія ОСОБА_1 №25/10-01 від 25.10.2019 не може братись до уваги, так як не відноситься до предмету спору та доказування. А тому висновки суду першої інстанції відповідають дійсним обставинам справи, адже ТОВ «К.Т. Україна» не ввисловвлювало своєї незгоди із рішенням відповідача про розірвання договору і закриття рахунків клієнта.
03.04.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з запровадженням карантину.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 повідомлено учасників справи № 910/16423/19, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Т.Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 не відбулося 07.04.2020, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", та зазначено, що учасники справи будуть додатково повідомлено про час та дату судового засідання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Т. Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/16423/19 на 02.06.2020.
В судовому засіданні 02.06.2020 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/16423/19 скасувати.
В судовому засіданні 02.06.2020 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/16423/19 залишити без змін.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що в травні 2016 р. між позивачем ( позичальником ) та відповідачем ( кредитором ) був укладений договір банківського обслуговування.
Зазначений договір був укладений шляхом подання заяви про відкриття рахунку та приєднання до умов, тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua.
На підставі вказаного договору позивачу були відкриті рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ( для соціальних виплат ).
В обґрунтування позовних вимоги позивач посилається на те, що отримав від відповідача повідомлення від 27.09.2019 р. № 20.1.0.0.0/7-20190927/4435 про розірвання договорів і закриття рахунків на підставі ст.64 Закону України " Про банки і банківську діяльність ", ч. 1 ст. 10 Закону України " Про запобігання та протидію легалізації ( відмиванню ) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", у зв'язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.
У відповідності до довідок, виданих публічним Акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ( для соціальних виплат ) були закриті 07.10.2019 р. та 04.10.2019 р. відповідно.
На думку позивача у відповідача були відсутні підстави для вказаних дій, а тому просить суд визнати недійсним правочин щодо розірвання договору банківського обслуговування.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 № Про деякі питання визнання правочинів ( господарських договорів ) недійсними " правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Як передбачено п. 2.10 вказаної постанови, що в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відповідності до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Як передбачено п. 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів ( господарських договорів ) недійсними", що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.
Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивач після отримання листа відповідача від 27.09.2019р. № 20.1.0.0.0/7-20190927/4437 ( про розірвання договорів та закриття рахунків ) звернувся до відділення АТ КБ " ПриватБанк" із заявою про перерахування залишків коштів до іншого банку відповідно до порядку припинення правовідносин та закриття рахунків, визначеного АТ КБ " Приватбанк " у вказаному листі.
Позивач, на підтвердження закриття рахунків отримав у відповідача відповідні довідки, а саме: № 08.7.0.0.0/191009122214 від 09.10.2019 р. та № 08.7.0.0.0/191009122246 від 09.10.2019 р.
Щодо посилань скаржника на те, що останній не вчиняв ніяких дій (або бездіяльності), які б свідчили про схвалення одностороннього розірвання Відповідачем договору банківського обслуговування та посилань, що до позовної заяви додано претензію №25/10-01 від 25.10.2019 з доказами направлення, а тому висновки суду першої інстанції щодо відсутності непогодження із надісланим банком листом та прийнятим рішення стосовно припинення правовідносин спростовуються матеріалами справи, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Як вбачається з претензії №25/10-01 від 25.10.2019, остання надіслана від імені фізичної особи ОСОБА_1 та з тексту якої вбачається, що вона стосується виключно клієнта АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1, а тому суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що дана претензія не є доказом звернення ТОВ «К.Т. Україна» до АТ КБ «ПриватБанк».
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не звертався до АТ КБ "ПриватБанк" щодо непогодження із надісланим банком листом та прийняття рішення стосовно припинення правовідносин. А тому, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач такими діями схвалив, в розумінні ст. 241 ЦК України спірний правочин про припинення правовідносин між сторонами.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 року у справі № 910/16423/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Т.Україна", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Т.Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 року у справі № 910/16423/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "К.Т.Україна" - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 року у справі № 910/16423/19 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/16423/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.06.2020.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді В.В. Куксов
М.Л. Яковлєв