03 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/5851/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,
розглядаючи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Патрон Інвест"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 (колегія суддів: Михальська Ю.Б. - головуючий, Тищенко А.І., Коробенко Г.П.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 (суддя Котков О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Патрон Інвест",
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелт Прайм",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард Інвест",
3. Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Котюк Ірини Володимирівни,
4. Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" міста Києва Прошкіна Олександра Васильовича,
про визнання недійсним договору, визнання незаконними та скасування рішень і дій державних реєстраторів,
за участю:
позивача: Степанов Є.В. (адвокат)
відповідача-1: Романюк І.М. (адвокат)
відповідача-2: Юрченко В.Я. (адвокат)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Звернувшись в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелт Прайм" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард Інвест" (далі - відповідач-2), Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Котюк Ірини Володимирівни (далі - відповідач-3), Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" міста Києва Прошкіна Олександра Васильовича (далі - відповідач-4), Товариство з обмеженою відповідальністю "Патрон Інвест" просило суд:
- визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора Прошкіна Олександра Васильовича, Комунальне підприємство «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», щодо внесення змін в розмір загальної площі об'єкта нерухомого майна №905988780000, відповідно до якої загальну площу 7787,8 кв.м безпідставно змінено на загальну площу 9606,4 кв.м., а назву об'єкту «нежилий будинок» змінено на «Торгівельно-офісний центр»;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер: 878, виданий 10.12.2018, видавник: Котюк І.В. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, м. Київ, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелт Прайм" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Авангард Інвест" (відповідачем-2);
- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44517302 від 10.12.2018 16:41:04, приватний нотаріус Котюк І.В., Київський міський нотаріальний округ та скасувати запис про право власності за №29358718.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки право власності на 5-й та 6-й поверхи офісної будівлі (надбудови) загальною площею 3044,1 кв.м по вул. Дегтярівська, 21 (літера «Г») в м. Києві належить позивачу, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 20.12.2017, та становить окремий об'єкт нерухомого майна, якому присвоєно у реєстрі окремий номер, то у відповідності до положень статей 316, 317, 319 та 658 Цивільного кодексу України правом розпорядження цим майном був наділений лише позивач. Всупереч цьому відповідач-4 (державний реєстратор Прошкін О.В.) безпідставно провів зміни по об'єкту №905988780000 - будівля по вул. Дегтярівська, 21 (літера «Г») в м. Києві, збільшивши його площу за рахунок належного позивачу майна. Після чого, всупереч наведеним статтям Цивільного кодексу України, був укладений спірний правочин - Договір купівлі-продажу нерухомого майна (офісної будівлі), а також прийняте протиправне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, безпідставно внесений відповідний запис про право власності на вказану будівлю зі збільшеною безпідставно площею.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного суду від 27.01.2020, в позові відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що оскільки реконструкція будівлі відбулась після передання цієї будівлі в іпотеку, то всі новоутворені площі цієї будівлі відповідно до Закону України "Про іпотеку" увійшли до предмета іпотеки і власник будівлі після звернення стягнення на заставне майно мав право вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень щодо збільшення площі, а реєстрація права власності на надбудову після реконструкції будівлі (5-й, 6-й поверх) як окремого об'єкту нерухомості була скасована наказом Міністерства юстиції України, тому вимоги позивача є безпідставними.
3. Короткий зміст вимог скаржника, викладених у касаційній скарзі, та підстав касаційного оскарження, викладених у заяві про усунення недоліків поданої касаційної скарги, та узагальнені доводи інших учасників справи
3.1. Позивач у касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому вимоги скаржника викладені безпосередньо у касаційній скарзі, а підстави касаційного оскарження - у поданій скаржником на виконання ухвали суду касаційної інстанції заяві про усунення недоліків поданої касаційної скарги.
3.2. У заяві про усунення недоліків поданої касаційної скарги скаржник посилається, як на підставу для скасування судових рішень, на неврахування апеляційним судом висновку, викладеного в постановах Верховного Суду, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Так, у заяві про усунення недоліків поданої касаційної скарги позивач зазначає, що апеляційний суд не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.12.2019 у справі №910/901/19 щодо не входження належного йому на праві власності нерухомого майна - надбудови до предмету іпотеки за договором від 02.11.2004. Апеляційний суд невірно надав оцінку обставинам справи, оскільки Декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 12.12.2011, висновок судової будівельно-технічної експертизи від 26.09.2012 дали змогу для реєстрації окремого об'єкта нерухомого майна - надбудови. Судами невірно застосовано статтю 5 Закону України "Про іпотеку", що призвело до порушення прав позивача.
У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №904/5212/17 викладено, як зазначає скаржник, правовий висновок про застосування статті 215 Цивільного кодексу України, який суди не врахували, щодо необхідності визначення наявності підстав для визнання правочину недійсним на момент його вчинення. На момент укладення спірного правочину Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відомості якого вважаються достовірними, містив запис про право власності на окремий об'єкт нерухомості - надбудову, що свідчить про порушення вимог законодавства при укладенні договору купівлі-продажу, предметом якого був частково об'єкт власності іншої особи.
Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і судом апеляційної інстанції порушено вказану норму права.
3.3. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів позивача. Так, відповідач-2 при укладенні договору купівлі-продажу діяв як добросовісний набувач за відсутності обставин, які б свідчили про недійсність правочину. Державним реєстратором Прошкіним О.В. законно було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до п.45 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015. Після реконструкції будівлі відбулось введення в експлуатацію реконструйованого об'єкта - торгівельно-офісного центру як цілісного об'єкта нерухомого майна, а не окремих новостворених об'єктів.
3.4. Відповідач-1 також подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити прийняті рішення без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення. Так, у відзиві вказується, що позивач в скарзі намагається схилити касаційний суд до переоцінки обставин справи. Надбудова (5-й та 6-й поверхи) є складовою та невід'ємною частиною нежитлової будівлі-адмінкорпус літера «Г», яка розташовувалась по вул. Дегтярівська, 21 у м. Києві. Відповідач-1 купив вказаний об'єкт нерухомого майна з усіма приналежностями. Дані щодо реєстрації за позивачем права власності на надбудову були видалені за наказом Міністерства юстиції України. Відповідач-1 на час укладення спірного договору купівлі-продажу був зареєстрованим власником майна, що продавалось.
4. Мотивувальна частина
4.1. У заяві про усунення недоліків поданої касаційної скарги скаржник посилається на те, що судами не було враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №910/901/19.
4.2. Колегія суддів касаційного суду зазначає, що у наведеній постанові від 03.12.2019 Верховний Суд переглянув судові рішення щодо спору за позовом Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "К.С.Камертон", третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард Інвест", про стягнення авансової передплати за послуги суборенди та зобов'язання прийняти приміщення за актом приймання-передачі, і визначив, що встановивши, що доданими до матеріалів справи доказами не підтверджується, що передача в суборенду приміщення повинна була відбуватися за погодженням з іпотекодержателем, а відтак не доведено нікчемність договору суборенди, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача авансової передплати за послуги суборенди, авансового платежу за комунальні послуги, забезпечувального платежу.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив із встановлених судами обставин справи про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази перебування суборендованих позивачем приміщень в іпотеці протягом дії договору суборенди.
4.3. У іншій справі № 904/5212/17, на яку скаржник посилається у заяві про усунення недоліків касаційної скарги, Верховним судом переглянуто судові рішення зі спору про визнання кредитного договору недійсним за обставин, що відповідач неправомірно не прийняв дострокове повернення кредиту, а також неправомірно змінив розрахунковий рахунок у односторонньому порядку та не здійснив списання коштів, що залишилась на рахунку ФОП Шацілло С.І. у рахунок погашення кредитної заборгованості, що є істотним порушенням з боку відповідача і відповідно до п. 3 ст. 207 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним. У вказаній справі № 904/5212/17 положення Закону України «Про іпотеку» не застосовувалися.
4.4. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Положеннями статті 287 ГПК України право касаційного оскарження обмежено виключно тими випадками, які передбачені у цій статті.
4.5. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.6. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження, а відповідно і на касаційний перегляд судових рішень, в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.
4.7. Враховуючи викладене, оскільки зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, про перегляд якої подано касаційну скаргу, та змісту судових рішень Верховного Суду, зазначених скаржником, не вбачається що правовідносини є подібними, касаційне провадження у вказаній частині щодо відкритого касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі статті 296 ГПК України.
4.8. Сплачена відповідачем сума судового збору за подання касаційної скарги з урахуванням положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" у вказаній частині, поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Патрон Інвест" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 у справі Господарського суду міста Києва №910/5851/19 в частині підстав касаційного оскарження, викладених в ухвалі Верховного Суду від 27.04.2020 про відкриття касаційного провадження, стосовно застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, закрити.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов