Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про залишення позовної заяви без руху
"01" червня 2020 р. м ХарківСправа № 127/24523/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
розглянувши матеріали
позовної заяви Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Вінниця
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наз-Оле", м. Харків третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , м. Харків
про стягнення коштів, поновлення на роботі та визнання незаконним звільнення
У листопаді 2017 року Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наз-Оле" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 450789,04 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "Наз-Оле" та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "Наз-Оле" з дня незаконного звільнення - 23 грудня 2016 року. Стягнуто з ТОВ "Наз-Оле" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2016 року по 08 січня 2019 року в розмірі 450789,04 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Наз-Оле" задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Наз-Оле" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасовано, провадження у справі № 127/24523/17 закрито.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року справу № 127/24523/17 передано для продовження розгляду до господарського суду Харківської області.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2020 року, для розгляду справи № 127/24523/17 визначено суддю Смірнову О.В.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про залишення її без руху, оскільки позивачем не додержано вимог Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), про що зазначає таке.
Частиною 11 статті 176 ГПК України передбачено, що суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Пунктом 2 частини 1 статті 164 ГПК України визначено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Як убачається з позовної заяви, позивач посилається на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Суд зазначає, що Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Водночас, статтею 5 Закону України "Про судовий збір" установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, для встановлення наявності чи відсутності підстав для звільнення заявника від сплати судового збору, чи ні, необхідно визначити, чи входить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати, у справах про стягнення якої позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).
Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась Верховним Судом, зокрема постанові від 12.06.2019 року у справі № 755/16275/16-ц.
Згідно з п.п. 1 п.п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Отже, за подання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 450789,04 грн. сплаті підлягає судовий збір у розмірі 6761,84 грн.
Як убачається з матеріалів справи позивачем не надано доказів сплати судового збору.
Таким чином, позивачем, в порушення вимог пункту 2 частини 1 статті 164 ГПК України, не надано до позовної заяви документів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Крім того, суд звертає увагу, що позовна заява повинна містити правові підстави позову (п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України).
Так, позивач обґрунтовує позовні вимоги, посилаючись на норми трудового законодавства, а саме КЗпП України. Водночас Верховний Суд у своїй постанові вказав, що визначена позивачем форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
За таких обставин, позивач, як носій корпоративних прав, має надати правові підстави позову саме у площині господарського права.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Отже, позивачу у 5-денний строк необхідно усунути вищезазначені недоліки позовної заяви шляхом подання до господарського суду Харківської області необхідних документів.
Суд звертає увагу позивача, що за умовами ч. 3, 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Керуючись ст.ст. 162, 164, 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Визначити позивачеві спосіб усунення недоліків шляхом подання:
- доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі (а саме, на суму 6761,84 грн.);
- правових підстав позову саме у площині господарського права.
3. Встановити позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, який обчислюється з дня вручення копії даної ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
4. Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою (ч. 4 ст. 174 ГПК України).
5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя О.В. Смірнова