"28" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/252/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Тарасенко Ю.Г.,
представників учасників справи:
позивача - адвокат Погорілий О.В. - ордер,
відповідача - Вірт С.О. - довіреність (самопредставництво).,
розглянув у відкритому судовому засіданні
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ЛІДЕР" (буд. 32, вул космонавтів, м. Одеса, 65087)
до відповідача Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (буд.83, вул. Канатна, м. Одеса, 65107)
про визнання протиправним та скасування рішення.
1. Суть спору.
31.01.2020р. за вх.№264/20 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ЛІДЕР" (надалі - ТОВ "ЕКО-ЛДЕР") до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - Одеського відділення АМКУ) про визнання протиправним та скасування рішення Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/23-р/к від 13.08.2019р. у справі №10-01/2019.
2. Короткий зміст аргументів учасників справи
2.1. Аргументи Позивача.
Позивач в обґрунтування заявленого позову зазначив наступне.
Рішенням Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 65/23-р/к від 13.08.2019 у справі № 10-01/2019 було визнано, що дії Виконавчого комітету Одеської міської ради у вигляді встановлення рішеннями № 100 від 28.04.2016 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.05.2015 № 143 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси" та №316 від 26.07.2018 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.05.2015 №143 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси" тарифів на послуги з вивезення побутових відходів для населення міста Одеси, зокрема, для TOB "ЕКО-ЛІДЕР" якого не визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у місті Одесі (районах міста Одеси) є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 3 ст.50 та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які можуть призвести до спотворення конкуренції на ринку надання послуг з вивезення твердих побутових відходів в місті Одесі шляхом набуття окремим суб'єктом господарювання, а саме: ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" переваг на ринку надання- послуг з вивезення твердих побутових відходів у межах території міста Одеси (районів міста) перед іншими суб'єктами господарювання, а саме: КП "Одескомунтранс", ТОВ "Еко-Ренесанс", ТОВ "СОЮЗ", ТОВ "ТВ-СЕРРУС", які були визначені виконавцями послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території районів міста Одеса за результатами проведеного конкурсу, не завдяки власним досягненням (за результатами перемоги у конкурсному відборі), а внаслідок дії зовнішніх факторів, одним з яких є вплив органів, наділених владними повноваженнями.
Цим же Рішенням зобов'язано Виконком ОМР у трьох місячний строк з дня одержання цього рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене вище.
Як зазначає Позивач, він є виконавцем послуг з вивезення твердих побутових відходів.
07.10.2019 Позивачем від Департаменту економічного розвитку ОМР було отримано лист за №1510/01-41/03 від 30.09.2019 в якому зазначено, що у зв'язку із отриманням Виконкомом ОМР рішення Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 65/23-р/к від 13.08.2019 у справі № 10-01/2019, планується винести на розгляд засідання Виконкому ОМР, яке відбудеться наприкінці жовтня 2019, проект рішення комітету щодо виключення ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" з кола осіб, яким затверджено тариф на послуги з вивезення твердих побутових відходів у м. Одесі та відповідно внесення змін у рішення Виконкому ОМР від 28.05.2015 № 143 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси".
Позивач зазначає, що оскаржуване рішення Одеського відділення АМКУ яким зобов'язано Виконком ОМР виключити ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" з кола осіб, яким затверджено тариф на послуги з вивезення твердих побутових відходів у м. Одесі, порушує його права та інтереси, позбавляє Позивача права на здійснення відповідних послуг з огляду на його невідповідність вимогам пунктів 7, 9 Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами (постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 № 1070 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 318)) якими передбачено формування ціни послуг на підставі затвердженого тарифу.
Також Позивач вказує, що приймаючи оскаржуване рішення Одеське відділення АМКУ виходило з того, що наявність встановленого тарифу (вартості послуги) надає перевагу ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" перед іншими виконавцями, що на переконання Позивача не відповідає, ані вимогам антиконкурентного законодавства, ані логікі при цьому примушує тертю особу - Виконком ОМР до неконституційних дій з порушення прав позивача.
При цьому, посилаючись у позові на відповідні норми чинного законодавства України Позивач зазначив, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.
Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).
У разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із встановленням тарифів на житлово-комунальні послуги нарівні, що унеможливлює отримання прибутку, фінансуються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
Встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді.
Позивач із посиланням на норми права, вказав що у органів місцевого самоврядування є повноваження самостійно здійснити розрахунок розміру тарифів на житлово-комунальні послуги, якщо такий розрахунок відбувається на підставі наданих виконавцями (виробниками) послуг розрахунків економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг.
Таким чином, на переконання Позивача, Відповідач за відсутності жодного посилання на порушення з боку міської ради норм матеріального чи процесуального права під час встановлення тарифів, зазначає, що дії щодо такого встановлення саме для ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Також Позивач зауважив, що приймаючи оскаржуване рішення Одеське відділення АМКУ виходило з того, що інші суб'єкти господарювання, яким Виконком ОМР встановив тарифи на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси, а саме: КП "Одескомунтранс", ТОВ "СОЮЗ", ТОВ "Еко-Ренесанс" та ТОВ "ТВ-СЕРРУС" визначені виконавцями послуг з вивезення твердих побутових відходів у межах певних районів міста Одеси за результатами проведених конкурсів. Таким чином, вони здобули право надавати послуги з вивезення твердих побутових відходів на відповідній території на конкурсних засадах.
Отже, Позивач зазначає, що з усіх суб'єктів господарювання, яким Виконком ОМР встановив тарифи на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси тільки ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" є суб'єктом, якого не визначено виконавцем послуг та який не зміг перемогти у відповідному конкурсі.
З цього приводу Позивач вказує, що на його переконання, конкурс по своїй суті - це конкурентний спосіб надання права на вивезення побутових відходів. Очевидно, що основною метою проведення таких конкурсів, є розвиток конкуренції та вибір на конкурсних засадах виконавців відповідних послуг, які спроможні забезпечувати належну якість обслуговування споживачів.
Надання органом місцевого самоврядування права суб'єкту господарювання надавати послуг з вивезення побутових відходів без конкурсного відбору надає такому суб'єкту переваги внаслідок ДІЇ зовнішніх факторів, одним з яких є вплив органів, наділених владними повноваженнями та не спонукає таких суб'єктів господарювання використовувати власні досягнення для отримання переваг порівняно з іншими суб'єктами господарювання.
Таким чином, як зазначає Позивач, за логікою Відповідача встановлення тарифу це неконкурентний спосіб надання права на вивезення побутових відходів.
З приводу чого Позивач стверджує, що не має жодного нормативного акту, який зазначає, що встановлення тарифу органом місцевого самоврядування є наданням права на здійснення послуг. При цьому, законодавство містить вимоги, що надання послуги з вивезення відходів має відбуватись за тарифікованою вартістю. Не має жодного нормативного акту, який би встановлював, що особа, яка подала органу місцевого самоврядування економічно-обґрунтовані розрахунки, та стосовно якої було встановлено тариф на вивезення відходів, має бути в наступному виключена рішенням органу місцевого самоврядування з кола осіб, яким такий тариф встановлено у зв'язку із не отриманням права на надання такої послуги на конкурсних засадах.
Крім того, Позивач вказує на те, що Відповідачем не звернута увага на те, що ОМР конкурс був проведений та визначені виконавці набагато пізніше ніж встановлені тарифи, про скасування яких зобов'язує рішення Відповідача. При цьому оскаржуване рішення Відповідача містить лише посилання на визначення на конкурсних засадах виконавця лише у одному районі міста Одеси, а саме в межах території Малиновського району міста Одеса.
Крім того, Позивач, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначає, що зобов'язавши Виконком ОМР припинити порушення, шляхом скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №316 від 26.07.2018 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.05.2015 №143 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси"" Одеське відділення АМКУ не врахувало те, що зазначене рішення Виконкому ОМР може бути скасовано лише у судовому порядку. В якості підтвердження своєї правової позиції Позивач послався на правові висновки, зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а та від 17.07.2018 у справі № 523/10424/15-а.
2.2. Аргументи Відповідача
26.02.2020 від Відповідача - до Господарського суду надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 5084/20) в якій Одеське відділення АМКУ зазначило наступне.
Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Згідно з приписами статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Нормами статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено порядок оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме: заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
З урахуванням зазначеного Відповідач вказує, що Позивач 21.10.2019 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділення про визнання протиправним та скасування рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2019 № 65/23-р/к у справі № 10-01/2019.
З тексту адміністративного позову ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" вбачається, що ним 07.10.2019 отримано від департаменту економічного розвитку ОМР лист від 30.09.2019 за №1510/01-41/03 в якому зазначено, про отримання Виконкомом ОМР рішення № 65/23-р/к, на підставі якого планувалось винести на розгляд засідання Виконкому ОМР проект рішення щодо виключення ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" з кола осіб, яким затверджено тариф на послуги з вивезення твердих побутових відходів у м. Одесі.
До адміністративного позову, поданого ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" до Одеського окружного адміністративного суду в якості додатку долучено рішення Одеського відділення АМКУ №65/23-р/к.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №420/6220/19 клопотання представника Одеського відділення АМКУ про закриття провадження задоволено, провадження у справі закрито, ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" роз'яснений порядок оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України.
Відповідач звертає увагу на те, що ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсним Рішення № 65/23-р/к лише 31.01.2020, про що свідчить відтиск штампу відділу документального забезпечення та контролю Господарського суду Одеської області на першому аркуші позовної заяви.
Отже, позовна заява ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" подана до Господарського суду Одеської області з пропуском встановленого ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" двомісячного строку для оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України, який є присічним та відновленню не підлягає, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи зазначене, позовна заява, на думку Відповідача, не підлягає задоволенню, оскільки її доводи безпідставні та не ґрунтуються на чинному законодавстві і правових позиціях Верховного Суду, а рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2019 № 65/23-р/к у справі № 10-01/2019 ухвалено у відповідності до вимог діючого законодавства про захист економічної конкуренції, в повному обсязі було з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи № 10-01/2019, доведено та всебічно обґрунтовано їх у своєму рішенні адміністративною колегією Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, а провадження у справі № 916/252/20 підлягає закриттю.
В подальшому, в судовому засіданні, яке відбулося 28.05.2020 представником Відповідача була заявлена усна заява в якій він попросив суд вважати заяву про залишення позовної заяви без розгляду від 26.02.2020 вх. № 5084/20 відповіддю на позов.
3. Процесуальні питання вирішені судом
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2020 позовна заява вх.№264/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
04.02.2020 ухвалою Господарського суду Одеської області відкрито провадження у справі №916/252/20, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання суду на 03.03.2020.
26.02.2020 від Відповідача на адресу суду надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№5084/20) яку обґрунтовано тим, що Позивачем пропущений, встановлений ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" двомісячний строк для оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України, який є присічним та відновленню не підлягає, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
03.03.2020 в підготовчому засіданні, судом заява Відповідача про залишення позову без розгляду була розглянута та в її задоволенні відмовлено, виходячи з того, що пропущення Позивачем строку, передбаченого у ч. 1 ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не є підставами для залишення позовної заяви без розгляду.
16.03.2020 на електронну адресу Господарського суду від Відповідача надійшло клопотання (вх. № 6629/20) про відкладення розгляду справи у зв'язку із запровадженням у м. Одесі заходів щодо попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавирусом COVID-19.
Розглянувши клопотання Відповідача та з урахуванням того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" введено з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України карантин, заборонено відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
Розпорядженням Одеського міського голови від 15.03.2020 №218 "Про тимчасове зупинення роботи об'єктів загального користування, розташованих у м. Одесі, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19" з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19 з 16.03.2020 з 00:00 на території міста Одеси тимчасово зупинена робота об'єктів загального користування незалежно від форми власності та підпорядкування з присутністю більше 10 осіб, розташованих у м. Одесі, до особливого розпорядження міського голови та скасування обмежувальних заходів, а саме: кінотеатрів, театрів, музеїв, галерей, бібліотек та інших культурних і розважальних закладів; дитячих розважальних центрів та клубів, майданчиків, у тому числі спортивних; фітнес-клубів, тренажерних залів, басейнів, спортивних майданчиків та стадіонів; зоопарків, водних парків, парків атракціонів; усіх магазинів, крім продуктових та аптек; торговельно-розважальних центрів; будівельних ринків та інших (крім продуктових); ресторанів, закладів громадського харчування, серед іншого у готелях, барів, клубів, кафе, дискотек, пабів; інших закладів та установ (на розсуд та під особисту відповідальність керівника).
Рішенням зборів суддів Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 у зв'язку з оголошеним на державному рівні карантином та необхідністю запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, з метою недопущення створення загрози життю та здоров'ю працівників апарату суду, суддів, учасників судових справ та відвідувачів суду - рекомендовано перенести призначені до 03.04.2020 судові засідання на строк після оголошеного у державі карантину (після 03.04.2020).
За таких обставин, враховуючи неявку представників сторін в підготовче засідання та у зв'язку з оголошеним на державному рівні карантином та необхідністю запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, з метою недопущення створення загрози життю та здоров'ю працівників апарату Господарського суду Одеської області, суддів, учасників судових справ та відвідувачів суду, Суд ухвалою від 17.03.2020 за власною ініціативою продовжив строк підготовчого засідання на 30 днів та викликав учасників справи на 07.04.2020 о 10:40 год, в межах строків підготовчого провадження, визначених положеннями ст. 177 Господарського процесуального кодексу України.
07.04.2020 в підготовчому засіданні судом була проголошена протокольна ухвала про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті в судовому засіданні, призначеному на 05.05.2020 із повідомленням Відповідача в порядку, передбаченому ст.120 ГПК України.
07.04.2020 ухвалою Господарського суду Відповідач в порядку ст.120 ГПК України був повідомлений про день, час та місце розгляду справи по суті.
05.05.2020 ухвалою Господарського суду у зв'язку із неявкою учасників справи в судове засідання і відсутністю у матеріалах справи належних доказів повідомлення учасників справи про час, день та місце судового засідання, судове засідання з розгляду справи по суті було відкладене на 28.05.2020.
В судовому засіданні 28.05.2020р. представник Позивача - ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" позов підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити.
Представник Відповідача - Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, просив суд відмовити в їх задоволенні, з підстав, викладених у заяві про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 5084/20 від 26.02.2020), яку просив суд вважати відзивом на позов, про що в судовому засіданні надав усне клопотання.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
Також в судовому засіданні, 28.05.2020 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
13.08.2019 адміністративна колегія Одеського відділення АМКУ постановила рішення № 65/23-р/к по справі № 10-01/2019 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".
Згідно з резолютивною частиною рішення № 65/23-р/к:
1) дії Виконавчого комітету Одеської міської ради у вигляді встановлення рішеннями № 100 від 28.04.2016 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.05.2015 № 143 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси"" та №316 від 26.07.2018 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.05.2015 №143 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси"" тарифів на послуги з вивезення побутових відходів для населення міста Одеси, зокрема, для ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР", якого не визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у місті Одесі (районах міста Одеси) визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим побутових відходів для населення міста Одеси"" тарифів на послуги з вивезення побутових відходів для населення міста Одеси, зокрема, для ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР", якого не визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у місті Одесі (районах міста Одеси), визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 3 ст.50 та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які можуть призвести до спотворення конкуренції на ринку надання послуг з вивезення твердих побутових відходів в місті Одесі шляхом набуття окремим суб'єктом господарювання, а саме: ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" переваг на ринку надання послуг з вивезення твердих побутових відходів у межах території міста Одеси (районів міста) перед іншими суб'єктами господарювання, а саме: КП "Одескомунтранс", ТОВ "Еко- Ренесанс", ТОВ "СОЮЗ", ТОВ "ТВ-СЕРРУС", які були визначені виконавцями послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території районів міста Одеса за результатами проведеного конкурсу, не завдяки власним досягненням (за результатами перемоги у конкурсному відборі), а внаслідок дії зовнішніх факторів, одним з яких є вплив органів, наділених владними повноваженнями.
2) зобов'язано Виконком ОМР ради у трьох місячний строк з дня одержання цього рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті один цього рішення.
Та зазначено, що згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення може бути оскаржено до господарського суду у двомісячний строк з дня його одержання.
30.09.2019 листом за вих № 1510/01-41/03 Департамент економічного розвитку ОМР повідомив ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" про те, що разом із листом за № 65-02/1980 від 15.08.2019 до Виконкому ОМР надійшло рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення АМКУ від 13.08.2019 № 65/23-р/к по справі № 10-01/2019 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у зв'язку із чим, на виконання зазначеного рішення Департаментом економічного розвитку ОМР підготовлено проект рішення Виконкому ОМР "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету ОМР від 28.05.2015 № 143 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення міста Одеси", а саме, виключення ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" з додатку до рішення. Також у листі ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" було повідомлено про можливість ознайомлення із проектом рішення на сайті міста та поінформовано про то, що проект рішення планується винести на розгляд засідання Виконкому ОМР у жовтні поточного року.
21.10.2019 ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Одеського обласного територіального відділення АМКУ, який підписаний адвокатом 15.10.2019.
У адміністративному позові ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" просило адміністративний суд задовольнити позов та визнати протиправним та скасувати рішення Одеського обласного територіального відділення АМКУ №65/23-р/к від 13.08.2019 у справі № 10-01/2019. Позовна заява була зареєстрована адміністративним судом під вх. № 5999/19.
В якості додатку до адміністративного позову під п.1 ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" надало рішення Одеського обласного територіального відділення АМКУ №65/23-р/к від 13.08.2019 у справі № 10-01/2019 (роздруківка інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (http://www.amc.gov.ua/amku/control/ode/uk/doccatalog/list?currDir=86581).
11.11.2019 ухвалою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/6220/19 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрите провадження в адміністративній справі за позовом ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" до Одеського обласного територіального відділення АМКУ, третя особа - Виконавчий комітет ОМР, про визнання протиправним та скасування рішення та призначене підготовче засідання у справі.
21.01.2020 ухвалою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/6220/19 провадження у справі за позовом ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР" до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, третя особа Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення було закрито. При цьому судом було роз'яснено ТОВ "ЕКО-ЛІДЕР", що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарських судів за правилами господарського судочинства.
31.01.2020 Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсним рішення № 65/23-р/к від 13.08.2019, про що свідчить відтиск штампу відділу документального забезпечення та контролю Господарського суду Одеської області на першому аркуші позовної заяви.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення Відповідача є незаконним, прийнятим протиріч приписам законодавства України, порушує його права та охоронювані законом інтереси, що й стало підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з відповідною позовною заявою.
4. Норми права застосовані Господарським судом при прийнятті рішення
Конституція України
Стаття 19
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 55
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частина перша статті 64
Конституції конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Стаття 140
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
Стаття 143
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
Стаття 13
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
Стаття 10
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Закон України "Про судоустрій та статус суддів"
Стаття 2
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 22
Місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом (частина перша).
Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції (частина третя).
Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом (частина п'ята).
Цивільний кодекс України
Частина 1 статті 13
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частина 5 статті 13
Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Стаття 15
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття16
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 частини другої).
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя).
Частина перша статті 21
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Стаття 251
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 252
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Стаття 253
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Стаття 254
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (частина третя).
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята).
Стаття 256
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частина перша статті 261
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частина четверта статті 267
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Господарський кодекс України
Стаття 5
Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема: забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.
Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Стаття 6
Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, тощо.
Стаття 19
Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах, в тому числі: цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги; монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства тощо.
Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Стаття 20
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Частина перша статті 25
Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку
Стаття 31
Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається, зокрема: обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів; встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.
Закон України "Про Антимонопольний комітет України"
Стаття 1
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства тощо.
Стаття 3
Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Стаття 4
Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Стаття 5
Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Стаття 7
У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: 1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; 2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; 4) перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; 5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; 10) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою; 11) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження); 14) надавати обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють; 15) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 16) звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень;
У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: 1) вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики; 3) здійснювати повноваження, передбачені пунктами 6, 11, 12 і 15 частини першої цієї статті; 4) надавати обов'язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, суб'єктів господарювання, об'єднань пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію; 5) взаємодіяти з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки, тощо.
Закон України "Про захист економічної конкуренції"
Частина перша статті 3
Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Стаття 15
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах; пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців; будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов; надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Стаття 17
Забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.
Стаття 39
Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники.
Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою). Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.
Встановивши, що як відповідач до участі у справі повинна бути залучена інша особа, органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження про заміну відповідача або про залучення до участі у справі співвідповідачів, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.
Стаття 41
Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність (об'єктивність).
Статтею 48
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом'якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб'єктів господарювання на конкуренцію; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону; закриття провадження у справі.
Органи Антимонопольного комітету України оприлюднюють рішення за результатом розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції на офіційному веб-сайті Антимонопольного комітету України протягом 10 робочих днів з дня його прийняття. Рішення підлягає оприлюдненню в повному обсязі, крім інформації, яка визначена інформацією з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом має бути виключена або зачорнена чи змінена в інший спосіб, який забезпечує достатній її захист та достатню прозорість щодо обґрунтування органом Антимонопольного комітету України прийнятого рішення.
Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони можуть виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.
З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб'єктів господарювання органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про визнання рішення, прийнятого відповідно до частини першої цієї статті, частини першої статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", таким, дія якого не зупиняється у зв'язку з: порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним; переглядом відповідного рішення (постанови) господарського суду.
Рішення органу Антимонопольного комітету України, передбачене цією частиною, може бути прийняте за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи органів Антимонопольного комітету України. Таке рішення може прийматись як перед поданням відповідної заяви до господарського суду, так і після подання такої заяви, якщо господарським судом не зупинено дію рішення органу Антимонопольного комітету України, що оскаржується.
Стаття 50
Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: 1) антиконкурентні узгоджені дії; 2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем; 3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; 4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі; 5) здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону; 6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16 цього Закону; 7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону; 8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону; 9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті 18 цього Закону; 10) недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону; 11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; 12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна; 13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; 16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; 17) надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень; 18) обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; 19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію; 20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону.
Стаття 59
Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Частина перша статті 60
Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Стаття 62
Строки, в межах яких вчиняються відповідні дії, зокрема при розгляді заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо, встановлюються законодавством про захист економічної конкуренції, а також органами Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України. Зазначені строки визначаються календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу (частина перша);
Перебіг строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.
Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.
Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.
У разі, коли останній день припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей строк необхідно було вчинити дію в Антимонопольному комітеті України чи його територіальному відділенні, строк закінчується в момент закінчення робочого дня (частина друга);
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення необхідні документи здано на пошту. У разі неотримання документів Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням відповідна особа надає належні докази на підтвердження факту направлення таких документів поштою (частина третя).
Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції"
Стаття 3
Відносини, пов'язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20.03.1883, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.
Стаття 27
Процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частина перша статті 15-1
Поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.
Стаття 30
Органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення про: визнання факту недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної конкуренції; офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей; накладання штрафів; закриття провадження у справі (частина перша).
Органи Антимонопольного комітету України оприлюднюють рішення за результатом розгляду справ про недобросовісну конкуренцію на офіційному веб-сайті Антимонопольного комітету України протягом 10 робочих днів з дня їх прийняття. Рішення підлягає оприлюдненню в повному обсязі, крім інформації, яка визначена інформацією з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом має бути виключена або зачорнена чи змінена в інший спосіб, який забезпечує достатній її захист та достатню прозорість щодо обґрунтування органом Антимонопольного комітету України прийнятого рішення (частина друга).
Господарський процесуальний кодекс України (ГПК)
Частина 2 статті 4
Юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Стаття 13
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Стаття 14
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частина перша статті 74
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 76
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Стаття 79
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання
5. Оцінка аргументів учасників справи та мотиви й висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Як встановлено судом в процесі розгляду справи, Позивачу 07.10.2019 з листа Департаменту економічного розвитку ОМР за вих № 1510/01-41/03 від 30.09.2019 стало відомо про рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення АМКУ від 13.08.2019 № 65/23-р/к по справі № 10-01/2019 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Крім того Господарським судом встановлено, що 21.10.2019 разом із адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду Позивач у якості додатку № 1 до позовної заяви надав оспорюване рішення, тобто, станом на звернення до адміністративного суду у Позивача було наявне оспорюване рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення АМКУ від 13.08.2019 № 65/23-р/к по справі № 10-01/2019 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке отримано ним з офіційного сайту Відповідача.
Оскільки Позивачем у встановленому законом порядку суду не надано належних та допустимих доказів точної дати отримання ним рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення АМКУ від 13.08.2019 № 65/23-р/к по справі № 10-01/2019 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, враховуючі наявні в матеріалах докази, суд дійшов висновку, що датою одержання Відповідачем оспорюваного рішення слід вважати дату підписання адвокатом Позивача адміністративного позову, а саме - 15.10.2019.
Отже, з урахуванням приписів частини першої ст.60 Закону України "Про захист від економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення та те, що цей строк не може бути відновлено, суд дійшов висновку, що строк на оскарження рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення АМКУ від 13.08.2019 № 65/23-р/к по справі № 10-01/2019 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції сплив 17.12.2019.
Господарський суд зазначає, що закінчення строку, визначеного частиною першою статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови у позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України та його органів.
Наведена правова позиція викладена у багатьох постановах Верховного Суду, а саме: від 13.02.2020 у справі № 922/1141/19, від 12.02.2019 у справі № 915/352/18; від 08.07.2019 у справі № 915/756/18; від 23.04.2019 у справі № 910/6538/18 та інших.
Аргументи Позивача, викладені у позовній заяві, які стосуються незаконності та необґрунтованості рішення адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення АМКУ від 13.08.2019 № 65/23-р/к по справі № 10-01/2019 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не беруться Господарським судом до уваги, оскільки заявлені після закінчення строку, встановленого Законом для оскарження такого рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
Хоча ГПК України і не містить визначення вказаних понять, їх зміст розкривається у відповідних статтях Кодексу через встановлення певних прав та обов'язків, а також меж поведінки учасників справи та суду, який, відповідно до ч.5 ст.13 ГПК України, повинен зберігати об'єктивність та неупередженість.
Відповідно до ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням викладеного Суд вважає, що обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмету спору, є саме правом позивача, від фактичної реалізації якого у прямому причинно-наслідковому зв'язку знаходиться і реалізація відповідних прав відповідача на захист проти позову.
При цьому сам принцип правової визначеності, який означає не тільки якість та чіткість закону і сталість судової практики, гарантує учаснику справи можливість прогнозувати дії суду, виходячи з закріплених у ГПК України положень, оцінюючи правильність обраного способу захисту позивачем, правильного визначення норм права, яким позов обґрунтовується, предмета та підстав позову, і, відповідно, обирати певну тактику та стратегію захисту від заявлених позовних вимог.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Господарський суд також враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Підсумовуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ЛІДЕР", задоволенню не підлягають як такі, що не відповідають приписам законодавства України.
Згідно ст.129 ГПК України Суд вважає, що судові витрати по справі слід покласти на Позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.У позові - відмовити повністю.
2. Судові витрати по справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ЛІДЕР" (буд.32, вул. Космонавтів, м. Одеса, 65078, код 36796670).
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Повний текст рішення складено 09 червня 2020 р.
Суддя О.В. Цісельський