79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.06.2020 справа № 914/1002/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
до відповідача Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 1184,04 грн.
за участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 1184,04 грн., з яких 1108,47 грн. - пеня та 75,57 грн. - 3% річних.
Ухвалою суду від 29.04.2020р. справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 02.06.2020р.
Сторони явку представників в судове засідання не забезпечили. Явка представників позивача та відповідача в судове засідання 02.06.2020р. не визнавалася обов'язковою. Сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання.
01.06.2020р. позивачем подано клопотання (вх.№18767/20) про розгляд справи за відсутності представника Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”. В поданому клопотанні також зазначено, що позивач позовні вимоги підтримує повністю та просить позов задовольнити.
Інших заяв, клопотань, в тому числі про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
31.01.2016р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник), правонаступником якого є Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Військовою частиною НОМЕР_1 (споживач) був укладений договір №110/16-ТЕ (Т) -21 постачання природного газу.
Між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 29.03.2016р. та додаткову угоду №2 від 31.07.2016р., якими було внесено зміни та доповнення до договору №110/16-ТЕ (Т) -21 постачання природного газу від 31.01.2016р.
Відповідно до умов договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.2. договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 3.4. договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/ вузлів обліку природного газу.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до пункту 7.2. договору, споживач зобов'язується своєчасно оплачувати поставлений природній газ в розмірі та порядку, передбаченому даним договором.
Відповідно до пункту 8.2. договору, у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору, він передав у власність відповідача природний на загальну суму 137297,51 грн., однак оплату за переданий газ відповідач здійснював з порушенням строків визначених договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1. договору.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання з оплати поставленого йому природного газу, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1184,04 грн., з яких 1108,47 грн. - пеня та 75,57 грн. - 3% річних.
Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на таке.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, 31.01.2016р. між сторонами укладено договір №110/16-ТЕ (Т) -21 постачання природного газу. Крім того, як встановлено судом, між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 29.03.2016р. та додаткову угоду №2 від 31.07.2016р., якими було внесено зміни та доповнення до договору №110/16-ТЕ (Т) -21 постачання природного газу від 31.01.2016р.
Факт поставки позивачем відповідачу природного газу підтверджується такими актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016р. на суму 61819,37 грн., від 29.02.2016р. на суму 39465,54 грн. та від 31.03.2016р. на суму 36012,60 грн.
Тобто, як підтверджується матеріалами справи, позивач у період з січня 2016р. по березень 2016р. поставив відповідачу природній газ на загальну суму 137297,51 грн.
Як зазначає позивач та як підтверджується матеріалами справи, відповідачем прострочено виконання зобов'язання за договором щодо оплати поставленого йому природного газу.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, перевіривши розрахунок пені та 3% річних, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.
При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2102,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0000003814 від 13.04.2020р. на суму 2102,00 грн.
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2102,00 грн. судового збору, оскільки позов у даній справі слід задовольнити повністю.
Керуючись статтями 13, 74, 76, 77, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) 1108,47 грн. - пені, 75,57 грн. - 3% річних та 2102,00 грн. - судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 09.06.2020р.
Суддя Петрашко М.М.