ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову в задоволенні скарги
03.06.2020Справа № 910/10834/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Яценко Я.М., розглянувши у судовому засіданні скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І.
у справі № 910/10834/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 2 298,00 грн
Представники учасників справи: відповідно до протоколу судового засідання
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 2 298,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 (повне рішення складено 15.10.2019) у справі № 910/10834/19 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 298 грн 00 коп. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу та 1 921 грн 00 коп. судового збору.
05.11.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
12.03.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І., відповідно до якої боржник просить суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо неповернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та зобов'язати державного виконавця винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Скарга боржника мотивована тим, що бездіяльність державного виконавця щодо неповернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" є неправомірною, оскільки 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", відповідно до пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Згідно з додатком 2 до цього Закону Акціонерне товариство "Українська залізниця" включено до вказаного переліку. З огляду на викладене, боржник вказує на те, що станом на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду від 05.11.2019 у цій справі (18.12.2019) діяла пряма заборона Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" на примусове стягнення грошових коштів, відтак виконавче провадження, де боржником є Акціонерне товариство "Українська залізниця", підлягає завершенню, а виконавчий документ - поверненню стягувачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 розгляд скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. у справі №910/10834/19 призначено на 25.03.2020.
Судове засідання 25.03.2020 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці.
03.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшло пояснення щодо скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця", відповідно до якого орган державної виконавчої служби заперечує проти доводів скарги та вказує на те, що боржник хибно трактує положення пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", оскільки нормами вказаного Закону не передбачено заборону стягнення грошових коштів із об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, відтак державним виконавцем правомірно було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.12.2019, а підстави, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", для повернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу без виконання у державного виконавця були відсутні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/10834/19 призначено на 03.06.2020.
02.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від боржника надійшли пояснення до скарги, в яких боржник з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, вказує на порушення державним виконавцем пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" та п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" щодо неповернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу без виконання, просить суд задовольнити скаргу.
Стягувач своїм правом на подання пояснення щодо скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" не скористався.
У судове засідання 03.06.2020 представники учасників справи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи, явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
У поданому до суду поясненні Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) просив суд розглянути скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" без участі його представника.
Згідно з ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
З огляду на належне повідомлення учасників справи про розгляд скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця", суд вважає за можливе розглянути її за відсутності представників учасників справи.
Розглянувши у судовому засіданні 03.06.2020 скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За приписами статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2019 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60900431 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі № 910/10834/19.
У поданій до суду скарзі боржник вказує на те, що оскільки 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", пунктом 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено заборону вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, відносно нього не може бути відкрито протягом трьох років жодного виконавчого провадження, відтак відкрите державним виконавцем виконавче провадження щодо примусового виконання наказу суду від 05.11.2019 у цій справі підлягає завершенню, а виконавчий документ - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Однак, суд вважає помилковим таке трактування Акціонерним товариством "Українська залізниця" пункту 3 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012, а також Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013).
У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Окрім того, у рішенні Європейського суду у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" засвідчує, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.
З урахуванням викладеного, рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 910/10834/19, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
З аналізу пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" можна дійти висновку, що забороняється вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", за винятком:
- стягнення грошових коштів;
- стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто, вказаним Законом передбачено можливість стягнення, по-перше, грошових коштів, по-друге, товарів переданих в заставу за кредитними договорами.
Жодних правових підстав вважати, що вказаним пунктом Закону було передбачено можливість стягнення грошових коштів лише якщо вони є предметом застави за кредитними договорами, як вказує боржник у своїй скарзі, немає.
Викладене у скарзі боржника тлумачення пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" згаданого Закону не відповідає нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прецедентним рішенням Європейського суду з прав людини, Конституції України та іншим нормативно-правовим актам України.
Отже, положеннями Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об'єктів державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак у державного виконавця були відсутні правові підстави для повернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Підсумовуючи викладене, суд не вбачає в діях державного виконавця порушення положень Закону України "Про виконавче провадження" при вчиненні виконавчих дій щодо примусового виконання судового рішення у даній справі та порушення прав боржника у виконавчому провадженні.
Суд також визнає безпідставним посилання боржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, оскільки Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" у згадній справі, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності законодавчо встановлених підстав для повернення виконавчого документу стягувачу.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частин 1, 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З огляду на вищевикладене, оскільки судом встановлено правомірність дій державного виконавця при здійсненні ним виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у даній справі, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І.
Керуючись статтями 234, 235, 339 - 343 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. у справі № 910/10834/19 відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" та підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 09.06.2020.
Суддя О.В. Нечай